Сторінка
4
Темп і динамічні відтінки
Емоційний стан людини відображається на його поведінці. Так, тривозі і неспокою, звичайно, властиві помірні темпи. Відтінки музичних темпів таких різноманітні, як і емоції. Сумна музика, як правило, пов’язана зі спокійним темпом, весела – с більш швидким. Тривожна музика частіше всього буває швидкою, характер музики сприймається перш за все через темп.
Темп – це швидкість виконання музики.
Самостійно змінювати швидкість музичного твору не можна, тому що, це веде за собою змінення його змісту.
Нерідко чудова п’єса, добре зіграна не має успіху тому, що вона виконується в надто повільному чи в швидкому темпі. Не можна зіграти трагедію в темпі водевілю, а водевіль - в темпі трагедії.
Темп позначається на початку твору чи його частини, тобто написаний над нотним рядком. Позначень музичних темпів досить багато. Але всі ці позначення поділяються на три групи:
1. Повільні
2. Помірні
3. Швидкі
Наприклад adagio (адажио) - повільно, andante (анданте) – помірно, allegro (алєгро) - швидко.
Для більшої виразності музичного твору застосовуються поступове прискорення чи уповільнення темпу виконання. Вони позначаються в нотному тексті такими словами: accelerando (ачелерандо) – прискорення, ritardando (ритардандо) – уповільнення.
Динаміка – це зміни гучності звучання при виконанні музичного твору. Динамічні відтінки дуже важливі для передачі виразності музики. Так, наприклад, колискова пісня виконується тихо. Зміст такої музики суперечить гучному звучанню. Урочистий, святковий марш в цілому повинен звучати гучно. Тихе звучання невластиве такій музиці.
Динамічні відтінки пов’язані з мелодичним малюнком. Відповідно до цього висхідні рухи мелодії супроводжуються посиленням звучання, а низсхідні – послабленням.
Відтінки позначаються італійськими термінами. Частіше всього, використовуються такі динамічні відтінки: forte (форте) – голосно, piano (піано) – тихо, а також їх зміни: crescendo (крещендо) – посилення, diminuеndo (дімінуендо) – послаблення сили звучності.
Особливості аналізу музичних творів
На підставі художньо-педагогічного аналізу відбувається послідовне, систематичне залучення школярів до музики, до розуміння ними її особливостей. При цьому кожен твір в уяві дітей повинен зберегти свою цілісність і змістовність. Досвід аналізу одного твору переноситься на інші, більш складніші твори, і це забезпечує розвиток музичної культури учнів.
Успіх художньо-педагогічного аналізу музичних творів залежить передусім від педагогічної майстерності вчителя, його музичної підготовки. Методика аналізу повинна ґрунтуватися на знанні вчителем закономірностей музичного мистецтва, специфіки впливу музики на слухачів, особливостей сприймання музики дітьми молодшого шкільного віку.
Як відомо, музика - один із видів мистецтва, який відображає дійсність і впливає на людину за допомогою осмислених і особливим чином організованих звукових послідовностей. Кожне мистецтво володіє своєю мовою. Музика, як мова звукових інтонацій, відрізняється серед них і оcобливою емоційною глибиною. Тому саме емоційність змісту музики відчувається слухачем насамперед. Музика виражає характер людини, її інтелектуальні і вольові якості, володіє зображальними можливостями. Вона несе в собі цілісний світогляд, їй властиво тотожно виразити переживання людини як рух, процес з усіма його змінами і відтінками, динамічними наростаннями і спадами, взаємопереходами емоцій і їх зіткненнями.
Музичний твір є особливим чином настроєною і організованою в єдиному ключі художньою структурою, яка несе в собі мобілізуючий заряд естетичного впливу на почуття, свідомість і волю слухача. Поза цією структурою музичний образ, у повному розумінні цього слова, існувати не може. Підтвердженням є те, що навіть найповніший і деталізований переказ певного твору не може замінити сам твір. Б. Асаф'єв зазначав, що в музиці враховуються віхи, вузли і центри, які приковують увагу і допомагають не втратити інтерес, є зв'язуючи нитки, які з'єднують моменти найважливіших висловлювань і розподіляють ці висловлювання. Як систему свідомо і умисне організованих подразників, розрахованих на певну естетичну реакцію слухача, розглядав структуру художнього твору Л.Виготський. Отже, музичний твір - це діалектична єдність «коду» і «повідомлення», актуалізований і перетворений твором минулий досвід людини, суспільства, людства. Його зміст складають художньо-інтонаційні образи, втілені в осмислених звучаннях (інтонаціях) результати відображення і естетичної оцінки дійсності у свідомості композитора і виконавця. Це світ уявлень, який формується в свідомості слухача, уявлень про сам твір, про навколишню дійсність і людей, про автора і виконавців. Однак зміст цей залежно від якості діяльності слухача постає перед ним у різному обсязі.
Як відомо, зв'язок музики з життям здійснюється через інтонацію, яка є носієм її життєвого змісту. Подібно до слова, інтонація - єдність звука і змісту. Але на відміну від обмеженого набору фонем у звуковому матеріалі слова в музиці інтонація спирається на звук у всій повноті його властивостей: незчисленні темброві відтінки, способи артикуляції, відмінності темпу, ритмічного малюнка, рівні динаміки. Слово називає явище, інтонація ж змушує відчути і пережити його. Саме тому Б. Асаф'єв назвав музику мистецтвом інтонованого змісту.
Музична інтонація - втілення художнього образу в музичних звуках. Вона функціонує за участю досвіду музично-змістовних і позамузичних асоціативних уявлень слухача і черпає свою виразність передусім з мовної інтонації, жестів, рухів і пластики тіла людини. У сфері музично-мовних інтонацій виділяються інтонації інтелектуальні, емоційні, вольові, зображальні, монологічні (заклики, заклинання, оповіді, ораторська промова), діалогічні (бесіда, суперечка, репліки-перепитування, заперечення тощо). Вражає здатність музики відтворювати найрізноманітніші рухи - бурхливі, граціозні, незграбні, нерішучі; виражати легкість, невагомість, стрімкість, енергійність, поспішність, непорушність, зліт і падіння тощо. Наприклад, вкрадливі рухи кішки, незграбна хода качки у симфонічній казці «Петя і Вовк» С. Прокоф'єва (див. Додаток 2), граціозний танець Анітри з сюїти «Пер Гюнт» Е. Гріга.
Найважливіша якість музичної інтонації - здатність типізації: вона виражає не тільки одномоментні, плинні рухи і стани, але й фіксує в собі узагальнений зміст, накопичений тривалим періодом функціонування музики. Систему музичних інтонацій складають емоційно-експресивні інтонації (інтонації зітхання, знемоги, радості, героїчного піднесення, інтонації драматичної або ліричної музики тощо); предметно-зображальні (які імітують, наприклад, дзюрчання струмка, приливи хвиль, біг кінноти, дзвони тощо); музично-жанрові (відтворення рис маршу, баркароли, вальсу, танцю тощо); музично стилеві (відтворення типових рис музики Л. ван Бетховена, Й. Баха, С. Прокоф'єва тощо); інтонації типізованих у музиці засобів (мажорність, пунктирний ритм, мелодичний рисунок, «пусті квінти» тощо).