Сторінка
2
Афінська система виховання, на відміну від спартанської, мала переважно індивідуальний характер, прагнула до розумового, морального, естетичного й фізичного розвитку. Метою виховання було формування гармонійно розвиненої особистості (“калокагатія” — внутрішня і зовнішня досконалість).
Протилежністю єдиній державній спартанській системі виховання була альтернативна освіта. Як правило, до семи років діти виховувалися в сім'ї. Після досягнення семирічного віку хлопці навчалися у приватних школах граматистів (навчали читання та лічби, письма на воскових дощечках) або кіфаристів (крім елементарної грамоти, вчили співати, грати на музичних інструментах, декламувати вірші). Мусичні школи в Афінах були приватними і платними. Крім читання, письма, лічби, співу й музики, вивчали ще ораторське мистецтво, політику, філософію, поезію. Кожна освічена людина мала володіти кіфередикою (мелодекламація). Лічби навчали за допомогою пальців, камінців та абака (лічильної дошки). Широко застосовували фізичні покарання. Навчання здійснювалося лише у школі, домашні завдання не задавали, фізична праця була відсутня, бо вважалася справою рабів. Вільні люди займалися наукою, мистецтвом, фізичним вдосконаленням. Слово школа у буквальному перекладі з давньогрецької означає “досуг”. Юнаків навчали мистецтву п'ятиборства (біг, стрибки, боротьба, метання диска і списа) та воєнній справі.
Отже, вище описані системи виховання — афінська і спартанська, є абсолютно протилежними, а загальними рисами для обох виховних систем були лише: класовий характер освіти і виховання та презирливе ставлення до фізичної праці. Діти рабів не мали можливості відвідувати будь-які школи і їх виховання відбувалось в праці нарівні з дорослими. не надавалась увага навчанню дівчат, світу.
Зміст навчання та виховання
В афінських містах тривалий час існувала традиція, за якою найзаслуженіша людина удостоювалась посади гімнасіарха — керівника школи для дітей вільних громадян. Але соціальний рівень звичайного вчителя був досить низький. Про це свідчить прислів’я, яке можна було почути в Афінах: «Він помер або став вчителем». Престиж професії вчителя був невисокий, бо спеціальної підготовки для вчителів не існувало, тому ними часто були випадкові й погано підготовлені люди, які не змогли знайти собі поважніших занять.
Виховання афінських та спартанських дівчат значно різнилося. Афінянки до свого заміжжя, що відбувався найчастіше близько п'ятнадцятирічного віку, мешкали в глибині гінекею, удалині від усякого шуму й усяких міських хвилювань. Без сумніву, можна було б побажати для дівчини більш зміцнювального виховання, яке приводило б її в зіткнення із зовнішнім світом, і готувало б її тим самим, до виконання її майбутніх обов'язків; але ніяка інша система не могла б краще підтримувати в ній ту скромність і ніжність, які греки особливо цінували в жінці. Очевидно, вони боялися, щоб занадто раннє знайомство з життям і з її випробуваннями не принесло більше шкоди жіночій душі, ніж користі; якби дівчина й здобувала при цьому більшу проникливість і досвідченість, то вона платила б за це дорогою ціною. Що стало б при такому передчасному знанні життя й нещасть, якими вона наповнена, з ясністю думки й із внутрішнім миром, якими греки так дорожили? чи Прагнули вони до того чи ні, але тільки безсумнівно, що виховання, що давалося ними молодим дівчатам, було таке, що підтримувало в них саме такого роду щиросердечний настрій.
У період свого дитинства вони зростали оточені турботами матері або годувальниці; пізніше їх учили обробляти вовну й ткати. Сидячи біля своїх матусь, вони досягали досконалості в цих роботах, що склади головне заняття і славу жінки. Ніщо не турбувало їх в цих мирних справах. Двері, що відділяли гінекей, були для них наче межею, за яку вони майже ніколи не переступали, і ніхто зі сторонніх чоловіків ніколи не потрапляв до них. Проте теке існування не було занадто монотонним. Вони мешкала в Афінах, де аристократичні смаки прокладали собі шлях навіть в гінекеї, при всій її замкненості. Разом з вищеописаними справами,дівчата ще займались читанням, письмом та музикою. Але не варто перебільшувати: ніколи греки не піклувались про розумовий розвиток жінки і не прагнули заволікти її до благородних справ, які б підносили б та зміцнювали б душу. Але у народу з такою живою та витонченою чуттєвістю, музика була чимсь більшим, за звичай відпочинок: вона зрівноважувала душевний стан, викликала відчуття гармонійності.
Потім, в рідких випадках дівчина виходила зі свого сховища. Вона з’являлась на деяких релігійних церемоніях і приймала участь в хорових співах, танцях. Іноді її вибирали, щоб нести під час святкування священні кошики або ж, якщо вона належала до аристократичної сім’ї, їй доручали вишивати покривало, яке робилося для Афіни і яке повинні були нести в святковій процесії на святі Великих Панафіней. Повернувшись потім до батьківського дому, вона протягом тривалих часів праці, схилившись за своїм верстатом, невідступно згадувала про ці свята, і її думки переповнювались прекрасними й граціозними образами. У той час як її спритні пальці перекидали човник, вона знову бачила перед собою стрункий порядок священних церемоній, руху хорів і шляхетну архітектуру храмів. При такому одноманітнім існуванні самі незначні події здобувають важливість і залишають міцні сліди. Надаючи молодий афінянці рідкі випадки бачити мигцем зовнішній світ, а саме бачити його під час свят, що відрізнялися дивною добірністю, релігія не була не корисною для виховання її розуму. Вона не порушувала самоти і зосередженості гінекеї, до відомого ступеня пожвавлювала її цими згадками, що свято зберігалися дівчиною й розбудовували в її душі почуття порядку і гармонії.
Таким чином, розглянувши зняття дівчини в Афінах і ті не часті розваги, які переривали їх, складається одне повне враження: це біло щось дуже стримане і замкнене, це була одноманітність і мирне існування, залежне, але не принизливе це було старанно підтримане незнання, але яке мало за мету не приниження розумових здібностей, а збереження у всій красі ніжності її душі і тієї чистої цнотливості, яке порушується простим знанням зла або лише однією здагадкою про зло.
Виховання спартанок проводилось зовсім в інших, протилежних умовах. Молоді дівчата в Спарті займалися гімнастикою і музикою, але, нажаль майже нічого не відомо про спосіб, яким проводилося це навчання. Імовірно, для них існували подібні ж правила, як і для хлопчиків; розподіл дітей того самого віку по підрозділах і класам, поступова зміна вправ, спостереження педономов і т.д. Їх навчали бігати, стрибати, боротися, метати диск і дротик; вони вчилися також танцям і співу, тому що під час свят вони дівчата танцювали рядами й співали хорами. Без сумніву, їм виділялися особі приміщення, куди не проникала юрба. Відбувалися однак публічні змагання, коли хлопчики були присутні при іграх дівчаток і дівчата - при іграх хлопчиків; можна навіть думати, що в таких випадках похвали або осудження молодих дівчат були могутнім стимулом для іншої статі.