Сторінка
5

Розвиток освіти і шкільництва на Слобожанщині у другій половині XIX ст.-на початку XX ст

Ще ближче до виробництва були школи фабрично-заводського учнівства (ФЗУ). Вони виникли у 1920 р., працювали на базі початкової школи й забезпечували професійну підготовку і знання загальноосвітніх дисциплін. На 1922 р. ці школи були створені майже на всіх великих підприємствах .

Будівництво великих промислових підприємств у Харкові супроводжувалося будівництвом нових житлових масивів, а разом із тим і нових шкіл. Яскравим прикладом нового шкільного будівництва в Харкові стали 8З-я та 94-а середні школи-десятирічки (83-я - 3 українською мовою навчання, 94-та з російською).

Напередодні війни у Харкові, як і в інших містах СРСР (Київ, Москва, Ленінград, Одеса, Дніпропетровськ та ін.), виникли спеціалізовані школи з військової підготовки, зокрема 14-а Харківська спеціальна артилерійська та 15-а Харківська спеціальна Військово-повітряних сил. Це були навчальні заклади з програмою навчання середньої школи (у складі 8- 10 класів) і спеціальною військовою підготовкою. Учні називалися курсантами, класи - взводами, групи класів - ротами (або батареями). Увесь особовий склад школи іменувався батальйоном.

На особливу увагу заслуговує школа Червоних командирів Харківського військового округу, створена на початку червня 1920 р. постановою ЦК КП(6)У та наказом по армії Південно-Західного фронту. Це було перше військове училище УСРР. Хоча слід зазначити, що своє повноцінне функціонування школа розпочне лише після того, як повернуться з фронту відправлені на боротьбу з польськими військами та Врангелем курсанти. У лютому 1921 р. їй було надано нову назву - 1-а Харківська школа Червонихстаршин. Головною метою була підготовка командирів для українських військових частин.

3 метою забезпечення потреб в інженерно-технічних працівниках на Слобожанщині в зазначений період виникло чимало середніх спеціальних закладів. Більшість із них отримали назву «технікумів». Спочатку цією назвою виділяли тільки середні технічні навчальні заклади, пізніше й інших типів. Деякий час не існувало плановості в організації та відкритті технікумів, їх районізації, належній навчальній та методичній підготовці. У подальшому технікум зазнавав численних реорганізацій, однак завжди залишався навчальним закладом, який випускав висококваліфікованих фахівців.

Новим типом навчальних закладів стали вечірні робітничі технікуми. Вони теж мали своїх попередників - дореволюційні робітничі курси. Але останні здебільшого давали своїм учням лише основи загальної, а не фахової підготовки. Харківський вечірній робітничий технікум народного господарства був відкритий у 1920 р. і мав соціально-економічний профіль. Окрім того, у Харкові були фармацевтичний, художній, музичний, газетний, фізичної культури та інші технікуми.

У 1922- 1924 рр. в Україні було проведено реформу середньої спеціальної школи. Технікуми були оголошені вищими навчальними закладами вузького профілю.

У 1930 р. була проведена загальносоюзна уніфікація системи середньої спеціальної освіти. Відповідно до постанови РНК СРСР від 28 червня 1930 р. «Про реорганізацію вищих навчальних закладів, технікумів та робітфаків» вводився галузевий принцип їх підпорядкування. Через місяць була прийнята постанова «Про програмно-методичне керівництво навчальними закладами». Відповідно до неї НКО УСРР зобов'язувався дотримуватись единого союзного програмне-методичного керівництва при підготовці в технікумах незалежно від відомчого підпорядкування.

20-З0ті роки, як відомо, минули під гаслами боротьби з неписьменністю. Перші школи лікнепу почали відкриватись одразу після 1917 р. з ініціативи Харківського товариства з поширення в народі грамотності (яке, до речі, займалося такого роду діяльністю з моменту свого утворення у 1869 р.). Провідну роль у цьому товаристві деякий час після революції, як і раніше, відігравала Х. Д. Алчевська. Пізніше цю справу продовжив син Христини Данилівни - Микола Олексійович, який прагнув відновити роботу недільних шкіл, а згодом працював у Наркомосі України як консультант з питань освіти дорослих.

21 травня 1921 р. постановою РНК УРСР було створено Всеукраїнську надзвичайну комісію по боротьбі з неписьменністю («Всеукрграмчека») – спеціальний орган, який здійснював державне керівництво роботою по ліквідації неписьменності в республіці. Комісію очолив голова ВУЦВК

Г. І. Петровський. При всіх відділах народної освіти почали діяти місцеві надзвичайні комісії.

Утім, без громадської підтримки таке масштабне завдання виконати було неможливо. Тому у 1923 р. за постановою ВУЦВК було створено Всеукраїнське добровільне товариство для сприяння органам народної освіти в боротьбі з неписьменністю та малописьменністю серед населення. Активістів лікнепу називали по-військовому - культармійці.

Уже наприкінці 1920 р. в Харківській області працювало понад 300 таких шкіл, де навчалось грамоті близько 20 тис.робітників і селян. Крім міських і районних, спеціальні школи і групи лікнепу створювались на окремих підприємствах.

Процес створення нової школи ускладнювався великою кількістю безпритульних дітей і підлітків. На середину 20-х років ця проблема стала такою гострою, що Харківський окрвиконком у травні 1926 р. прийняв рішення пропроведення спеціальної операції щодо затримання безпритульних та створення комісії у справі вилучення безпритульних з вулиць м. Харкова.

Яскравим прикладом нового типу школи для безпритульних стали колонія ім. М. Горького та трудова комуна ім. Ф.Дзержинського, організатором яких був видатний педагог А. С. Макаренко. Саме в харківський період свого життя вінобґрунтував і перевірив на практиці вчення про організацію та виховання особистості в колективі та через колектив. У 1927-1928 роках він висунув і теоретично обґрунтував ідею об'єднання всіх дитячих будинків і колоній Харківщини в єдиний самоокупний навчально-трудовий корпус. Одним з головних завдань навчально-виховної діяльності корпусу А.С.Макаренко вважав набуття вихованцями загальноосвітньої підготовки в поєднанні з політехнічною і виробничою кваліфікацією, що дасть їм можливість продовжувати навчання на робітфаці. Президія окружної комісії допомоги дітям підтримала пропозиції А. С. Макаренка щодо організації навчально-трудового корпусу, створення при ньому дитячої міліції, головною метою діяльності якої було надання допомоги в боротьбі з безпритульністю Але відділ Харківського окрвиконкому не дав згоди на те, щоб управління корпусу самостійно використовувало фінанси. У результаті багато цінних творчих ідей не були втілені в життя. Про роки педагогічної діяльності в колонії та комуні полтавського й особливо харківського періодів А. С. Макаренко розповів у всесвітньо відомих художньо-педагогічних творах «Педагогічна поема», «Прапори на баштах», «Марш З0-го року» та інших.

Показником високої ефективності педагогічної системи А. С. Макаренка є приклад понад трьох тисяч малолітніх правопорушників, безпритульних, що стали кваліфікованими спеціалістами в різних галузях господарства, справжніми громадянами суспільства.

Уже у перші роки радянської влади були прийняті постанови, які привели до докорінних змін у системі управління вищою школою. 10 березня 1919 р. відділ вищої школи Наркомосу УСРР затвердив «Тимчасове положення . про управління вищими навчальними закладами» (постанова № 8), відповідно до якого ліквідовувалися посади ректора та проректора, а натомість вводилася посада комісара ВНЗ, який призначався Наркомосом і мав надзвичайні повноваження. З листопада 1920 р. поряд з комісаром починають діяти ректори. Обом посадовим особам надаються рівні права. Вводиться посади двох проректорів (з навчальної та адміністративно-господарської діяльності). Факультети як і раніше очолювали декани. У квітні 1921 р. спостерігається прагнення посилити тиск на ВНЗ: надається право вето комісару, відміняється виборність ректора і деканів (тепер вони призначалися Укрголовпрофобром). Хоча у 1924 р. було ліквідовано посаду комісара ВНЗ, «одноосібне управління» стало одним з основних принципів управління радянською вищою школою.