Сторінка
8
Ю. Мануйлов і І. Шендрик пропонують не взаємовиключні, а взаємодоповнюючі підходи до організації педагогічного середовища, освітнього простору розвитку особистості. Їх ідеї і рекомендації можуть бути використані при проектуванні діяльності різних установ освіти. Конкретна ж модель виховного середовища повинна визначатися не тільки тим чи іншим теоретичним підходом, а й реальними умовами функціонування і розвитку установи освіти, його традиціями, характером соціокультурного оточення, наявними ресурсами (навчально-методичними, кадровими, економічними, фінансовими, матеріально-технічними, управлінськими, нормативно-правовими), особливостями контингенту вихованців (учнів), їх запитам і запитам їх батьків та іншими обставинами.
Здійснене дослідження присвячене характеристиці історичних етапів формування освітнього середовища навчальних закладів. З давніх часів і до сьогодення вчені і дослідники в галузі педагогіки звертали увагу на роль оточуючого середовища у формуванні особистості. Залежно від історичної епохи та стану освітньої системи вченні розглядали дану проблематику з різних ракурсів, намагаючись створити найбільш сприятливе середовище для розвитку дитини.
З розвитком педагогічної науки формувались різноманітні підходи до розуміння особистості дитини та її виховання, що сприяли вдосконаленню освітньої системи в цілому. Серед них важливе місце посів і середовищний підхід. Поставлена мета роботи полягала в тому, щоб здійснити ретроспективний аналіз досліджень процесу формування освітнього середовища навчального закладу та визначити особливості становлення і розвитку освітнього середовища, розкрити його вплив на формування особистості учня. Проаналізувавши всі етапи становлення середовищного підходу у педагогіці, можна сміливо зауважити, що дослідники не тільки мали не аби який інтерес до цієї проблеми, але й постійно поповнювали галузь новими ідеями, зауважували, що воно повинно бути невід’ємним компонентом самої виховної системи.
В ході роботи були розв’язані наступні завдання. Розкрито та доведено актуальність дослідження проблеми, адже на сьогоднішній день до кінця не сформувався понятійний апарат середовищного підходу, немає єдиної позиції щодо визначення структури середовища, його функцій, проектування та експертизи, недостатньо розроблена проблема управління розвитком особистості в середовищі.
Схарактеризовано етапи формування середовищного підходу у педагогічній теорії, маючи можливість дослідити кожний етап, починаючи з перших кроків його виокремлення за часів Платона та розглянуто феномен «середовищний підхід», як окрему галузі педагогіки.
Висвітлено особливості виховного простору як педагогічного феномену, можливості та варіанти його створення, де освітнє середовище розуміється як система впливу та умов формування особистості, а також можливостей для її розвитку, які містяться в соціальному та просторово-предметному оточенні в межах організованого освітнього процесу.
Проаналізовано особливості середовищного підходу у вихованні за Ю. Мануйловим, який вважає, що середовище являє собою сукупність ніш і стихій, серед яких і у взаємодії з якими протікає життя дітей.
Розкрито особливості підходу І. Шендрика у проектуванні освітнього простору суб’єкта, де освітній простір формується в процесі спільної освітньої діяльності, в ході якої вчитель створює умови і можливості для учнів, прямо або опосередковано взаємодіючи з ними.
Таким чином, треба зазначити, що сучасна система освіти повинна будуватися з урахуванням не тільки індивідуальних особливостей кожного суб’єкта, а враховуючи всі фактори нашого оточення, оскільки саме вони справляють безпосередній вагомий вплив на формування свідомості особистості.