Сторінка
14
Показники усіх видів тестових випробувань (див. табл. 3.10) значно вищі в учнів експериментального класу.
Аналіз результатів тестування в кінці року засвідчив суттєві зрушення швидкісно-силових якостей у школярів експериментального класу. Так на 5 балів у бігові на 30 м в кінці року виконали норматив 63% учнів експериментального класу при 28,55 на початку року. Приріст становив 35,5%. У контрольному класі цей показник дорівнював 41,6%(приріст 20,6%).
За результатами згинання і розгинання рук в упорі оцінку 5 балів отримали 78,6% учнів експериментального класу, а число учнів контрольного класу, що виконали цей норматив на оцінку «відмінно», – на половину менше. Відповідно приріст в експериментальному класі становив 40,5%, а в контрольному 33,1%.
Вихідний рівень підготовленості учнів у стрибку в довжину з місця на початку року як у експериментальному, так і в контрольному класах був низьким і дорівнював 28,3% і 27,2%. Це пояснюється тим, як виявило дослідження, що в домашніх умовах даному виду вправ приділялась недостатня увага. Після проведеної нами бесіди з членами родини про важливість таких вправ для фізичної підготовленості дитини, до кінця року число дітей експериментального класу, які справились з даним нормативом на відмінно, склало 76,9% (приріст – 48,6%), а в контрольному 43,6% (приріст – 19,9%).
Співставивши результати бігу на 100 м, ми зафіксували, що рівень фізичної підготовленості на витривалість теж значно вищий у школярів експериментального класу. На 5 балів тест виконали 94,5% (приріст -37,0%) учнів експериментального класу в той час як у контрольному класі 5 балів набрали тільки 61,55 9 приріст -18,0%).
Тест на гнучкість (нахил тулуба в перед з положення сидячи) до кінця року на «відмінно» виконали 100% дівчаток експериментального класу, а усі діти цього класу -97,2% (приріст – 50,5%), у порівнянні з контрольним – 61,5% (приріст -39,8).
Значно вищи у експериментальному класі порівняно з контрольним був початковий і кінцевий результати тестування на спритність (човниковий біг 9х4), а саме: на початку року 47,8% і 24,4%; вкінці – 76,9% і 35,5%. Приріст на кінець року в експериментальному класі становив 29,1%, в контрольному 10,9%.
Отже, порівняльний аналіз результатів річного тестування (вересень – травень) учні експериментального і контрольного класів свідчить про значне покращення фізичного розвитку і фізичної підготовленості учнів експериментального класу.
1. Актуальність проблеми, якій присвячене наше дипломне дослідження, обумовлена орієнтацією вихованих технологій цивілізованих країн світу та української народної педагогіки на людину «як міру усіх речей», а відтак на визначення спроможностей системи освіти забезпечити належне фізичне вдосконалення молодого покоління, збереження і примноження його здоров'я як найвищої цінності особистості.
Тому в сучасних умовах удосконалення всієї загальноосвітньої системи, особливе місце займає проблема взаємодії родини і школи у відродження національного виховання загалом та фізичного зокрема. Різні рівні її розв’язання знаходяться в зоні активного наукового пошуку дослідників, про що свідчить наявність ємного фактичного матеріалу. Так дослідниками доведено, що:
– традиційна шкільна система фізичного виховання молодших школярів потребує удосконалення;
– фізична культура ще не стала складовою загальної культури кожної родини;
– недостатньо сформоване у молодших школярів розуміння того, що про власне здоров'я необхідно піклуватися самому;
Це створює об’єктивні передумови дослідження процесу фізичного виховання молодших школярів у взаємодії школи з родиною, як двох основних соціальних інститутів виховання.
2. Констатуючий експеримент виявив, що найвідчутнішими вадами традиційного виховання в школі, зокрема, фізичного, є його недооцінка і недостатня особистісна зорієнтованість низька прогностична спроможність родинно – шкільного виховання і як наслідок несвідоме безвідповідальне ставлення більшості дітей і їх родин до фізичного стану здоров'я. Тому експериментальна частина роботи була спрямована на саме удосконалення змісту і основних шляхів взаємодії родини і школи з організації фізкультурно – оздоровчої діяльності молодших школярів:
– основними критеріями означеної особистостісної якості виступають потреба у самовдосконаленні через фізкультурно – оздоровчу діяльність, ставлення особистості до фізичної культури, її схильність до самопізнання;
– рівень сформованості в учнів початкових класів свідомого ставлення до свого здоров’я: вихідний, низький, середній та високий. При цьому, як у сільських, так і у міських школярів переважає низький рівень свідомого ставлення до свого здоров'я (70%); при цьому суттєвої різниці у ставленні учнів експепериментальних і контрольних класів не зафіксовано (наприклад, середній рівень властивий 24,2% експериментальних і 25,5% контрольних класів).
3. Школа відіграє значну роль у закріпленні знань з основ фізичного виховання та переходу їх у стійкі переконання, вироблення вмінь та навичок фізичного вдосконалення і самовдосконалення.
Але здебільшого ці функції притаманні родині. Саме цій інституції властиві: природність виховного впливу, стійке і постійне прагнення усіх генетично близьких дитині людей поділитися своїм роками виваженими досвідом стосовно певних життєвих ситуацій, актуальних проблем і потреб дитини. На конкретних життєвих прикладах, «забарвлених» незвичністю життєвого буття минулих поколінь дитина краще сприймає духовні цінності, в тому числі переваги здорового способу життя.
4. У дослідженні виявленні своєрідні виховні родинні засоби фізичного виховання (приклад вплетений у генофонд роду, переконання на фоні душевної єдності спостереження індивідуально своєрідної ситуації її розвитку) та специфічні шляхи школи в означеному напрямку (організація стимулювання, педагогічна корекція фізкультурно – оздоровчої діяльності) поєднання яких дозволило коректувати педагогічну сутність феномену «взаємодії родини і школи» у процесі фізичного виховання учнів. Вона полягає у співтворчості, у співдружності цих інституцій виховання, компетентному взаємо доповненні їх педагогічних зусиль:
а) педагогічна просвіта, яка націлена на підтримку в дитини необхідності у фізкультурно-оздоровчій діяльності;
б) позитивне спілкування в підсистемах «учень – дорослий», «учень – учень» на основі спільної оздоровчо-спортивної діяльності;
в) досвід фізичного самовдосконалення накопичений учнем через наслідування позитивного прикладу родинного оточення. Апробація розробленої педагогічної технології взаємодії родини і школи у цілеспрямованому впливі на виховання відповідального ставлення учнів до власного здоров'я засвідчила, що необхідним і достатніми умовами школярами відповідальності за зміцнення власного здоров'я і формування на цій основі потреби і вмінь фізичного самовдосконалення4
г) організація змістових і емоційно насичених фізкультурно-оздоровчих заходів з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів.