Сторінка
7

Фізичне виховання молодших школярів у напрямку родина-школа

Ці явища, здебільшого набувають масового характеру, зумовлюють дисфункцію сім’ї, як виховного інституту якраз в той період, коли держава різко скоротила інвестиції в дитинство, переклавши завдання соціалізації головним чином на сім’ю.

В даний час більшість дітей до трьох років виховується вдома. Здавалось би, що це повинно привести до внутрішнього поліпшення фізичного і психічного здоров'я дітей, які приходять із сім’ї в дитячі садки. Однак, як підтверджують матеріали дисертаційних досліджень (О. Дубогай, Е.Вільчковський) працівники дошкільних закладів констатують низький рівень розумового, фізичного розвитку дітей, слабку сформованість у багатьох з них доступних їхньому віку елементарних гігієнічних навиків.

Наявність такого явища науковці пояснюють фактами, які зафіксовані російським соціологом В. Переведенцем: зниження віку вступаючих у перший шлюб, зростаюче число так званих шлюбів «навздогін», при яких мотивом реєстрації є незапланована вагітність, ріст числа розлучень в першій фазі розвитку сім’ї (близько 50%, а в декотрих регіонах України – 70 – 80%), збільшення долі конфліктних сімей і, як наслідок, зниження материнської і батьківської відповідальності за дитину і її майбутнє. Стала ще більшою розбіжністю результатів сімейного виховання: сім’ї, стурбовані результатами значних успіхів в інтелектуальному і фізичному розвитку своєї дитини. Інші ж батьки викладають виховання і розвиток своєї дитини до «кращих часів».

За статистичними даними нині в Україні проживає 14 млн., сімей із яких 2,8 млн. – молоді сім’ї в яких народжується 80% дітей.

Сучасна сім’я значно відрізняється від тої, якою вона була не те, що десятки років тому, а й від сім’ї початку 90 – років. Вона стала більш не залежною, відкритою для інтеграції в неї інших культур і водночас агресивністю, підпорядковуючи зміст своєї життєдіяльності завданням виживання, триває процес переоцінки цінностей або зміщення їх акцентів в ієрархії особистісної системи цінностей сучасної молоді.

Характерною ознакою сучасних молодих сімей є брак можливостей щодо якісного виконання низки своїх функцій, зокрема господарсько – побутової, рекреативної, виховної, комунікативної. Це спричиняє суттєве зростання кількості конфліктів, нетерпимість і порушення загального позитивного мікроклімату, втрату стабільності емоційного підґрунтя.

На формування виховної функції сім’ї впливає і нуклеризація, що нині граничить з відчуженістю, послаблює можливості передачі соціального й сімейного досвіду від старших членів родини молодшим. Територіальна розмежованість сімейних колективів, підвищена мобільність молоді у сфері професійних та побутових інтересів, дозвілля призводить до зниження соціального контролю й впливу батьківської родини.

Реально посилити виховний потенціал, особливо молодої сім’ї, може забезпечення педагогічно обумовленого впливу старшого покоління (бабусь, дідусів, та інших членів родини). Разом з виконанням побутових обов’язків і доглядом за дітьми вони служитимуть своєрідним транслятором соціального досвіду, який накопичувало їх покоління. У зв’язку з реаліями сьогодення їх допомога стає все більш актуальною, а запит на неї зі сторони молодих батьків все більш зростає. Хоч у відношеннях з бабусями і дідусями в сім’ї їх дітей і внуків часто виникають різні колізії, в тому числі і розбіжності поглядів з питань виховання, але значення їх допомоги важко переоцінити – це специфічна форма передачі досвіду старших поколінь молодшому в складному механізмі соціального наслідування

Не можна недооцінювати вплив початкових етапів розвитку дитини на її становлення як майбутнього батька, на формування ряду компонентів його педагогічної культури. В сім’ї дитини підсвідомо засвоює прийоми педагогічного впливу, а ставши дорослою, використовує у вихованні власних дітей. Однак, успадкована батьками і матерями від своїх батьків модель виховання не може бути повністю з реалізована в батьківській практиці нового покоління у зв’язку з умовами, яким властива динаміка що складає відповідні труднощі.

Доведено, зокрема, К. Ушинський, В. Сухомлинський, що відношення дорослої людини до оточуючих і особливо до дітей безпосередньо багато в чому визначається тим, наскільки «теплою» була його мати, скільки любові сам він отримав в ранньому дитинстві. Нажаль, в нашому суспільстві у 70 – 80 – ті роки помітились деякі зниження престижу батьківства, що виникало погіршення відношення до дітей. Молоді люди, що виросли в цей період зараз на порозі власного батьківства.

Освіченість і культура при деформації духовних цінностей ускладнює таке явище, як зниження престижу сім’ї, материнства, батьківства. Все більше, за даними соціологів, демографів і соціальних психологів, стає жінок, які кидають народжених ними дітей, які погоджуються на материнство, уникаючи сімейних вузів, заздалегідь прирікаючи своїх дітей на існування в неповній сім’ї. За статистичними даними, майже 12% дітей народжують матері – одиначки віком до 30 років.

Слід зазначити, що значні зміни спостерігаються і в сучасній системі батьківських цінностей: на перше місце у вихованні дитини висувається прагматичність, раціоналізм та прагнення до успіху. Часто саме батьки подають дітям приклад агресивності, вважаючи її надзвичайно важливою якістю, яка допоможе утвердитися в майбутньому самостійному житті. Водночас, такі особистісні якості, як доброта, вміння співчувати й допомагати іншим, набувають у вихованні меншого значення.

Аналіз соціально – педагогічної ситуації, що склалась характеризує життєдіяльністю сучасних молодших школярів, як «інсценізоване» дитинство, структуровану здатність дорослим, що значно обмежує можливості дітей у само визначеності й саморегуляції. Нерідко є ситуація, коли батьки самі вирішують, ким мають стати їхні діти і примушують робити те, про що самі завжди мріяли, але з різних причин не реалізували свої мрії. Наприклад, музичити, навіть, якщо дитина не має до цього хисту, чи вивчати іноземні мови тощо. Іноді бажання бачити свою дитину першою, найкращою затьмарює здоровий глузд декотрих батьків. Вони переважно не враховують природних нахилів дитини, не заважають або не знають, коли і яке навантаження допустиме за віком, не шкодить її здоров’ю, не підірве життєві сили ще не сформованого організму. Настроєні тільки на успіх, а не гармонійний розвиток, очікування цього успіху будь – якою ціною нерідко стають причинами психічних та фізичних зривів, розчарувань і зневіри або агресивності до навколишніх.

Узагальнення матеріалів діагностичного вивчення провідних педагогічних проблем дозволяє стверджувати, що до типових відносяться такі:

– батьки не мають чіткої стратегії виховання дитини;

– недооцінюють стан молодшого шкільного віку в становленні особистості;

– не завжди адекватно розуміють його самоцінності та унікальності;

– недостатньо обізнані з педагогічними засадами виконання виховної функції через обмежені знання вікової педагогіки, психології та фізіології.

Ознакою нинішнього часу є те, що в системі стимулюючих засобів сімейного виховання недостатня орієнтація на формування здорового способу життя, завдання якого є виховання потреб в здоров’ї. Відомо, що основи здоров'я закладаються в ранньому дитинстві, а у шкільні роки дитина повинна стати міцною, сильнішою, витривалішою.