Сторінка
1

Індивідуальний підхід до навчання молодших школярів

Оновлення цілей, завдань і змісту в напрямі особистісно зорієнтованого навчання у сучасній школі вимагає дослідження впливу різних технологій індивідуалізованого навчання на зміни в структурі навчального процесу, дослідження умов застосування технологій індивідуалізованого навчання, моделювання оптимальних варіантів їх використання для різних типів середніх навчальних закладів, систем навчання і типологічних груп учнів, з'ясування впливу особистісно зорієнтованих технологій на підвищення навчальних досягнень учнів. Купить права в югра - тфомс хмао югры hantyi-mansiysk.pravasrochno.ru.

За нової парадигми освіти саме осучаснені перспективні освітні технології здатні забезпечити на засадах індивідуалізації розвиток і саморозвиток дитини, вільну реалізацію її природних задатків.

Нині надзвичайно складним є питання, як за обставин обов'язкової середньої освіти з домінуючою кількістю масових шкіл створити умови, адекватні якісній специфіці здібностей кожного учня. Тому нагальною вимогою часу стає проблема ознайомлення вчителів з технологіями індивідуалізованого навчання і хоча б часткове використання їх у своїй роботі. У зв'язку з цим набуває актуальності підвищення фахового рівня шкільних психологів, подальше вдосконалення і поглиблення знань в учителів, насамперед ознайомлення їх з досягненнями сучасної психології. Зокрема, з науковими засадами і принципами функціонування особистісно зорієнтованих виховних технологій (за І.Бехом), з психолого-педагогічними принципами особистісно зорієнтованого навчання і розвитку (за Р.Пономарьовою), концепцією сталих індивідуальних рис особистості (за І.Вільш), з фасилітаційними (стимуляційними та активаційними), емпатичними (здатність до співчуття, співстраждання, порозуміння), конгруентними (уміння правильно спілкуватись) здібностями педагога (за В.Калошиним).

Індивідуалізація навчання як проблема цікавить представників філософії, психології, антропології, педагогіки, соціології тощо. Така пильна увага вчених породжувала і безліч дефініцій, категорій та понять з проблеми, часом не тільки протилежних, а й взаємовиключних.

У різні часи обговорення проблеми то активізувалося в наукових колах, то знову зникало на багато років. Тепер, коли вчені, практики, організатори і керівники системи освіти взялися за докорінне перетворення навчання і виховання, — знову згадали, що індивідуалізація — один з найефективніших засобів, напрямів, принципів якісного перетворення педагогічного процесу.

Мета курсової роботи – вивчення психологічних особливостей індивідуального підходу та специфіки реалізації ідей індивідуалізованого навчання у навчальній діяльності учнів початкових класів.

Об’єкт дослідження – психологічна суть категорії індивідуального підходу до молодших школярів.

Предмет дослідження – реалізація положень індивідуального підходу до молодших школярів у навчально-виховному процесі.

Завдання курсової роботи:

1. Описати проблеми індивідуалізації та індивідуального підходу у психологічній науці.

2. Визначити умови і фактори організації індивідуального підходу до молодших школярів в процесі навчання.

3. Показати проблеми забезпечення індивідуального підходу до учнів у навчальному процесі.

Методи дослідження: аналіз літератури; спостереження; бесіди з учнями і педагогами.

Проблеми індивідуалізації та індивідуального підходу у психологічній науці. Історія проблеми індивідуального підходу

У своєму розвитку проблема індивідуального підходу, індивідуалізації та диференціації навчання і виховання пройшла кілька основних етапів.

Спочатку здійснювалася розробка загальних положень і рекомендацій у визначенні і врахуванні індивідуальних особливостей учнів та їх реалізація на практиці. Автор «Великої дидактики» і «Материнської школи» Я.А.Коменський відзначав, що в дітях більше здорової первонародженої чистоти і непогрішності, ніж вважалося раніше, тому слід сприяти їхньому розвиткові.

Коменський реалізував підхід до вивчення індивідуальних особливостей учнів і врахування цього на практиці навчальної і виховної роботи. Він набагато випередив своїх сучасників (і послідовників також) у розумінні індивідуальних якостей, необхідності і значущості індивідуального і диференційованого підходу до дітей у процесі їхнього навчання і виховання.

Коменський, вболіваючи за загальну освіту, бачив єдиний шлях реалізації такого підходу — класно-урочну систему, що дасть можливість охопити навчанням якомога більше дітей. Водночас він розумів, що саме в класно-урочній системі схована небезпека підвести всіх учнів під один шаблон, позбавити їх своєрідності та індивідуальності. Тому Я.А.Коменський наполегливо пропонував учителям вивчати і враховувати індивідуальні особливості учнів і писав про це в усіх своїх педагогічних працях.

У подальшому здійснювався теоретичний рівень розробки індивідуального підходу до учнів у навчанні і вихованні. Основоположником теоретичного обґрунтування індивідуального і диференційованого навчання можна вважати великого педагога минулого сторіччя К.Д.Ушинського. Він довів теоретично і практично, що головна умова якісного навчання — це врахування вікових і інших особливостей учнів, їхньої індивідуальності.

К.Д.Ушинський перший серед учених-практиків довів, що діти за своєю природою « .занадто індивідуальні». Відома його думка про те, що, якщо педагогіка хоче виховати людину за всіма правилами, то вона повинна передусім вивчити її з усіх поглядів. Йому належить ідея інтеграції індивідуального і диференційованого підходу до учнів в умовах колективного навчання класу, що сьогодні є основоположною ідеєю в класно-урочній системі навчання. Ця думка вчителя російських учителів є методологічним положенням для дослідників і педагогів-практиків.

На наступному етапі досліджень індивідуальний підхід розглядався як педагогічний принцип на рівні соціального, педагогічного та психологічного експериментів. Цей період почався у двадцяті роки XX сторіччя. Ідея індивідуальною і диференційованого підходів набуває найширшого розмаху в теорії і практиці.

І за кордоном, і у вітчизняній педагогіці відбувався бурхливий пошук і розробки проблеми за багатьма напрямами дослідження. Але всі пошуки йшли за двома основними напрямами. Наукові роботи П.П.Блонського, Л.С.Виготського, С.Л.Рубінштейна, Б.О.Аркіна та інших видатних учених створили освіті найкращі умови для розвитку теорії і практики індивідуально диференційованої роботи учнів. У ці роки широко розповсюджується Дальтон-план і лабораторно-бригадний спосіб навчання, розвивається педологія як наука про дитину. Велися пошуки і в інших напрямах. Але після відомих партійних постанов 1931—1934 рр. ця робота була різко згорнута, а за багатьма напрямами не тільки припинена, а й спрямована в регресивне русло, що призвело до застою вітчизняної науки до того, що педагогіка і психологія стали непродуктивними.

Наступний етап – значного теоретичного та методичного осмислення принципів індивідуального підходу у навчанні. Він охоплює кінець 50-х — середину 60-х років. час А.А.Бударний, А.А.Кірсанов, І.Е.Унт, В.І.Загв'язинський, Є.С.Рабунський, Є.Я.Голант, Х.Й.Лейметс та інші вчені знову повернулися до проблеми індивідуального та диференційованого процесу навчання і виховання. Це повернення здійснювалося на нових психо-фізіологічних, психічних, педагогічних і соціальних засадах.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 


Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»: