Сторінка
5
Ефективність масових, групових та індивідуальних форм виховання зростає за умови, що вони приведені у певну систему, пов'язані між собою і доповнюють одна одну. Виховні заходи з учнями 1-4 класів у школах доцільно організовувати до 19 години.
Індивідуальний підхід до школярів із труднощами у навчанні
Багаторічний досвід вивчення дітей із труднощами в навчанні і вихованні дав змогу зробити деякі узагальнення, окреслити типи дітей, яких об’єднують схожі проблеми, а також можливі шляхи розв’язання цих проблем.
Діти з розладами регуляції навчальної діяльності
До цієї категорії належать діти, у яких труднощі в навчанні пов’язані, насамперед, не з недоліками інтелектуального розвитку, а з розладами тих функцій, які забезпечують цілеспрямованість і послідовність, необхідну для успішного виконання будь-якого завдання, в тому числі й навчального. Такими є емоційно-вольові якості особистості дитини та мотивація її поведінки.
Однією з об’єктивних причин, що дезорганізовують діяльність дитини і перешкоджають формуванню позитивної навчальної мотивації, є досить поширене порушення поведінки — гіперактивність з дефіцитом уваги. За даними окремих дослідників воно властиве 10% хлопчиків і 1% дівчаток дошкільного та молодшого шкільного віку і зумовлюється розладами у функціонуванні центральної нервової системи (мінімальна або легка дисфункція мозку).
Поведінка гіперактивних дітей одразу привертає увагу: вони в постійному русі, бігають, зачіпають інших дітей, перешкоджають їм гратися. Під час спілкування вони надто балакучі, проте, щось розповідаючи, легко втрачають думку, бувають непослідовними. часто не договоривши про щось одне, починають розмову про зовсім інше. Вони не вміють самостійно гратися, не заглиблюються у гру, швидко її кидають, звертаються до дорослих.
Дуже суттєвим фактором, що обтяжує розвиток дітей з гіперактивністю та дефіцитом уваги, є порушення їх спілкування з ровесниками і дорослими. Зрозуміло, що недоліки поведінки таких дітей не обмежуються уроком. Не менше проблем із ними на перервах і в позакласному житті. Їхня імпульсивність заважає їм виконувати правила гри, що в середовищі дітей молодшого шкільного віку має велике значення.
Досить драматично розвиваються стосунки гіперактивних дітей з дорослими. Звичайно, вони завдають багато клопоту педагогам, викликають роздратування, що не може не позначитися негативно на самосприйнятті дитини.
Отже, у виникненні типових труднощів у навчанні і поведінці цих дітей великого значення набувають не лише особливості функціонування їхньої нервової системи (такі як імпульсивність, недостатня концентрація уваги), а складна ситуація їх взаємин з оточенням, яку провокують названі особливості.
Стратегічним завданням у роботі з дітьми, котрі мають подібні вади, є підтримка віри у власні можливості, позитивного ставлення до самих себе. Звичайно, це неможливо без доброзичливого ставлення до них педагогів і батьків. Насамперед, дитині треба давати змогу відчути успіх. Отже, не можна її ставити перед нерозв’язними завданнями, зокрема, що потребують тривалого зосередження уваги: довга інструкція з кількома умовами, великий обсяг роботи. Спочатку такі завдання можна поділити на кілька окремих, а в міру успішності їх виконання - поступово ускладнювати.
Особливої уваги потребує вироблення у цих імпульсивних дітей здатності передбачати наслідки своїх дій. Тому їм частіше треба показувати зв’язок між учинком і його наслідком.
Дитина успішніше керуватиме власними діями, якщо знатиме про свій недолік і свідомо до нього ставитиметься; намагатиметься подолати, а не виправдовувати ним свою вседозволеність. Це допоможе їй не лише бути організованішою в навчанні, а й успішніше будувати стосунки з товаришами, правильно оцінювати власні вчинки, відповідально до них ставитися.
Протилежними гіперактивним дітям у зовнішніх виявах поведінки є діти гіпоактивні, тобто такі, активність яких дуже знижена. Хоча в основі цих порушень також лежить недостатня концентрація уваги через ослабленість нервової системи, проте характерним недоліком її функціонування є переважання процесів гальмування. І це відбивається на всій поведінці дитини.
Здебільшого, вони малорухливі, тихі, мовчазні, завжди ніби злякані, особливо, коли потрапляють у нову ситуацію чи знайомляться з новими людьми. На відміну від гіперактивних, педагогові вони не заважають, хіба що доводять до відчаю своєю бездіяльністю. Надто важко буває їм виконувати завдання, які потребують напруження уваги, заданого темпу.
Головне ж — вони постійно «випадають» із роботи в класі, бо неспроможні самостійно включитися у виконання навіть доступних для них завдань. Проте поряд із цими недоліками уважному педагогові відкривається й таке, що викликає до дитини повагу й прихильність. Дуже вразливі, чутливі, часто заглиблені у свої переживання, вони раніше від ровесників осягають світ людських почуттів, стосунків, здатні до співчуття. Часто працюючи з такою дитиною, доводиться дивуватись, як, поряд із труднощами під час виконання багатьох завдань, вона виявляється зрілішою порівняно зі своїми добре розвиненими й успішними ровесниками в розв’язанні моральних колізій, розумінні мотивів поведінки людей.
Допомогти такій дитині можна, насамперед, змінивши позицію батьків у ставленні до неї. Звичайно, добре, якщо дитина знаходить розуміння і співчуття у педагога.
Основна корекційна стратегія тут полягає в тому, щоб підвищити у цих дітей віру у власні можливості, бо, зупиняючись перед будь-яким завданням, вони наперед знають, що «нічого не вийде». Тому їм потрібно вказувати на кожен успіх, який для них буває чудодійним: у них одразу піднімається психічний тонус, і вони в цей момент справді успішніше виконують завдання. Тільки на ґрунті зміцнілої віри в себе і бажання працювати можливе заповнення прогалин у знаннях, розвиток уміння вчитися.
Дуже важливо, щоб користуючись допомогою, дитина вірила, що досягла успіху не лише завдяки цій допомозі, а й тому, що вона дещо вміє робити і сама. Отже, ці вкрай вразливі діти потребують фізичного і психічного зміцнення, систематичної індивідуальної допомоги під час навчання.
Діти з локальними порушеннями пізнавальної діяльності
Нерідко причиною труднощів у навчанні дитини бувають локальні порушення пізнавальної діяльності за цілком достатнього загального інтелекту. Загальновідомим прикладом таких порушень є розлади мовлення Діти з цими розладами становлять досить численну групу, і для них розроблені методи спеціальної корекційної допомоги, яка в легших випадках здійснюється системою логопедичних пунктів, а для дітей із виявленими недоліками розвитку мовлення існують спеціальні школи, де вони навчаються за загальноосвітньою програмою.
Менше досліджені діти з розладами просторової орієнтації та зорово-моторної координації. Тим часом такі учні є майже в кожному класі. Вони мають перелік характерних труднощів в оволодінні рядом шкільних навичок, що серйозно перешкоджає їм засвоювати програму.