Сторінка
1

Основні методи та засоби професійного навчання інженерів-педагогів

Актуальність обраної теми полягає в тому, що на сучасному етапі в умовах оновлення суспільства, бурхливих змін та створення Європейського простору вищої освіти, одним із головних завдань освіти є підготовка кваліфікованих фахівців з високим рівнем фахових знань, умінь та навичок. Для проведення кваліфікованих досліджень потрібні фахівці з відповідною підготовкою, тому поліпшення підготовки до професійної діяльності передбачає навчання студентів грамотному веденню досліджень з проблем професійної освіти.

У сучасних психолого-педагогічних дослідженнях приділяється увага професійній підготовці майбутнього вчителя, зокрема змісту педагогічної освіти (А. Алексюк, С. Гончаренко, М. Євтух, І. Зязюн, І. Підласий і ін.); вдосконаленню технологій навчання майбутнього вчителя (В. Бондар, О. Мороз, О. Пєхота, О. Савченко і ін.); оптимізації методів і прийомів професійної підготовки майбутніх вчителів (Д. Кавтарадзе, М. Поташник, Т. Яценко і др.). У роботах закордонних авторів - К. Вейна, Дж. Дікінсона, Р. Моргана, В. Саймона і інших, а також в дослідженнях Міжнародного комітету з освіти ЮНЕСКО, в спеціальних виданнях університетів (Йельського, Чикагського, Гарварда, Кембріджа) розглянуті проблеми інтелектуальної наповненості педагогічної професії.

Проблема підготовки фахівців педагогічних спеціальностей стає все більш актуальною і вимагає змін, удосконалення в процесі її реалізації.

Аналіз наукових досліджень свідчить, що розробка системи професійної освіти підготовки у вищій школі здійснюється за такими напрямами:

науково-теоретичні основи формування особистості педагога в процесі професійної підготовки (Ф. Гоноблін, М. Кухарев);

питання методології формування особистості вчителя (С. Архангельський, А. Бойко, В. Ільїн, М. Каган, Л. Кондрашова, В. Сластьонін, О. Щербаков);

питання професійної підготовки і діяльності вчителів, викладачів (О. Абдуліна, А. Алексюк, Г. Андреєва, Ю. Бабанський, В. Гриньова, М. Євтух, Н. Нічкало, О. Пєхота, Т. Сущенко);

Мету професійної підготовки визначають як:

формування якостей майбутнього вчителя (М. Кобзев, В. Страхов);

оволодіння систематизованими знаннями, уміннями, навичками і необхідними особистісними професійними якостями (Н. Хмель);

озброєння студентів професійними знаннями, уміннями навичками (Н. Кузьміна).

Ми дотримуємося погляду М. Васильєвої, яка вважає, що під терміном “підготовка" слід розуміти процес формування, удосконалення знань, умінь, навичок, якостей особистості необхідних для виконання діяльності, здійснюваної в ході навчання, самоосвіти або професійної освіти.

Говорячи про “підготовку" в системі інженерно-педагогічної освіти, слід врахувати, що становлення і розвиток інженерно-педагогічної освіти ґрунтується на базі досягнень і досліджень педагогічної науки.

Сутність і специфіка підготовки інженерів-педагогів

Інженер-педагог - фахівець з вищою освітою, що здійснює педагогічну, навчально-виробничу, організаційно-методичну діяльність з професійної підготовки учнів в системі професійно-технічної освіти, а також кваліфікованих робітників на виробництві. Інженера-педагога характеризує широкий педагогічний профіль, він спроможний виконувати функції майстра виробничого навчання й викладача спецтехнологій і загально-технічних дисциплін.

Сутність і специфіку підготовки інженерів-педагогів доцільно розглядати на основі системного і функціонального аналізу професійної педагогічної діяльності й етапів здійснення цієї діяльності.

Підготовка інженерів-педагогів здійснюється в рамках єдиного навчального процесу. Основна умова існування і оптимального функціонування будь-якої системи полягає в забезпеченні її цілісності за рахунок взаємодії компонентів. Тому підготовка інженерів-педагогів повинна бути єдиною системою, кожна з підсистем якої включає обидва крізні компоненти освіти: педагогічний і інженерний. При підготовці інженерів-педагогів необхідно реалізувати тісну взаємодію зазначених компонентів їх освіти.

Існує обумовленість та необхідність розвитку професійних умінь студентів сучасного інженерно-педагогічного ВНЗ: соціальна, гносеологічна, психологічна, педагогічна та індивідуальна.

Підготовка майбутнього інженера-педагога до педагогічної діяльності припускає як формування компонентів діяльності, так і умінь, необхідних для її здійснення.

Психолого-педагогічні дослідження проблеми підготовки інженера-педагога свідчать, що процес навчання може стати більш цілеспрямованим і ефективним, якщо його підгрунтям буде система професійно-педагогічних умінь, оволодіння якими для кожного студента стане першим етапом на шляху до професійної майстерності.

Ми визначаємо поняття "інженерно-педагогічна підготовка" - інтегрований процес формування професійних знань, умінь, навичок і застосування їх як у галузі інженерної діяльності, так і в педагогічній; і як результат - сформовані якості особистості, необхідні для здійснення професійної діяльності інженера-педагога. Тільки при комплексній реалізації підготовки можна говорити про вдосконалення підготовки інженерно-педагогічних кадрів.

Становлення та розвиток системи підготовки інженерів-педагогів

Досвід вітчизняних і зарубіжних фахівців показує, що одним з пріоритетних напрямів розвитку вищої освіти у всьому світі, головних стратегій підвищення якості освіти є фундаменталізація, яка відображає найважливіші базові знання і уміння, що дозволяють надалі випускнику спиратися на них у виконанні своєї професійної діяльності.

Саме фундаменталізація освіти покликана забезпечити професійну мобільність сучасного фахівця, яка стає все більш актуальною в умовах зростаючої конкуренції, на ринку праці.

Професійна мобільність, за визначенням В.С. Безрукової - це готовність і здатність працівника (фахівця) до швидкої зміни виконавчих завдань, робочих місць і спеціальностей в рамках однієї професії або галузі, здатність швидко освоювати нові спеціальності або зміни в них, які виникають під впливом технічних перетворень .

В світлі змін в системі вищої освіти, і у зв’язку з входженням в Болонський| процес особистісно значущим для студента стає оволодіння фундаментальними цінностями пізнання, науки, культури, творчості, професії в процесі вузівського навчання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить, що питання фундаменталізації навчання як основа підвищення його якості тією чи іншою мірою, розглядали в своїх працях багато вчених: С.Я. Батишев, В.С. Безрукова, А.П. Бєляєва, Н.М. Бідюк, С.У. Гончаренко, Е.Ф. Зєєр, Б.Т. Камін-ський, С.Ф. Клепко, І.М. Козловська, І.П. Кузьміна, В.С. Леднев, Е.В. Лузік, Н.Г. Ничкало, А.М. Новиков, Д.В. Чернілевський та ін.

“До групи фундаментальних наук - вважає С.У. Гончаренко, відносяться науки, основні значення, поняття і закони яких первинні, які безпосередньо відображають, систематизують, синтезують в закони і закономірності факти, явища природи або суспільства".

У країнах Європи, як свідчать дані досліджень порівняльної педагогіки, забезпечення професійної мобільності за рахунок фундаменталізації освіти є одним з пріоритетних напрямів вдосконалення освітніх технологій.