Сторінка
5

Основні методи та засоби професійного навчання інженерів-педагогів

проблема рівня А - проблема на курс у цілому;

проблема рівня В - проблема, що охоплює тему чи розділ курсу;

проблема рівня С - проблема, формована на лекцію.

У свою чергу, проблема рівня С може бути підрозділена на кілька рівнів - підпроблем:

підпроблему С1 відповідну рівню питання лекції (таких підпроблем може бути в лекції дві-три);

мініпроблему С2, що відповідає рівню, нижче якого формувати проблеми недоцільно (це приватні ситуації, проблемні питання. Таких питань у підпроблемі може бути три-чотири) (мал.1).

Мал.1 Схема рівнів проблемних ситуацій

Рівень повноти етапів проблемного навчання визначає ефективність проблемного навчання.

М.І. Махмутов виділяє чотири рівні повноти проблемного навчання:

найменша пізнавальна активність того, якого навчають. Проблеми зважуються за допомогою викладача;

викладач створює проблемні ситуації і штовхає студентів у спільний пошук шляхів рішення. Формулює проблемну ситуацію викладач, а інші етапи розкриття проблеми роблять спільно зі студентами; - студенти формулюють проблемні ситуації аналогії і вирішують їх разом з викладачем;

всі етапи рішення проблемної ситуації проходяться самими студентами (табл.1).

Таблиця 1. Рівні повноти проблемного навчання

Як випливає з приведеної класифікації рівнів повноти проблемного навчання, вони головним чином характеризують ступінь участі того, якого навчають, виявленні і рішенні проблемної ситуації в ході різних форм занять і свідчать об те які дії виконуються самим що навчається.

Впровадження ідей проблемного навчання це не самоціль, а засіб підвищення ефективності навчання шляхом активізації розумової діяльності що навчаються, засіб формування навичок самостійного добування знань.

Крім впровадження нових методів та прийомів навчання, у програму вищої школи включаються нові предмети та дисципліни, що сприяють формуванню ціннісного ставлення студентів у вузі до національних освітніх традицій.

професійне навчання інженер педагог

Наприклад, не так давно була введена до програми така дисципліна як “етнопедагогіка”. Це порівняно молода галузь педагогічної науки. Народна педагогіка - це духовний феномен, що властивий свідомості народних мас, емпіричні знання, відомості, ідеали, ідеї, погляди, які виступають як єдність педагогічної мудрості й педагогічної діяльності народу.

При вивченні етнопедагогіки студенти познають освітні та культурні традиції свого народу, і саме за допомогою вивчення цього предмету формується ціннісне ставлення до вітчизняних педагогічних традицій. Інтерес до народної педагогіки не є випадковим, бо вона - частина духовної культури народу, що формує основи етики й моралі. Принципи народної педагогіки на всіх материках й у всіх народів мають немало спільного, бо вони походять із загальнолюдських ціннісних орієнтирів. Це важливо знати кожному у вік міжнаціональних конфліктів, морального зубожіння й перегляду духовних цінностей.

Духовність нації - складне поняття. Ведуча роль етнопедагогіки полягає у досягненні природно-біологічного, соціального й духовного у розвитку людини. Крім того, роль народної педагогіки для студентів полягає ще й в тому, що ця галузь педагогічної науки сприяє формуванню ціннісного ставлення до власних вітчизняних освітніх традицій.

Самостійна робота студентів

Велике значення у формуванні ціннісних орієнтацій та ціннісного ставлення до вітчизняних культурно-освітніх традицій у студентів вузу має самостійна робота тих, хто навчається.

Питанню самостійної роботи студентів у вузах в останні роки присвячено багато досліджень, ряд публікацій у періодичній пресі. Однак вони головним чином торкаються питання тимчасових витрат на самостійну роботу, методики організації самостійної (позааудиторної) роботи студентів, недостатньо уваги приділяється питанню дослідження ролі лекції у формуванні навичок самостійної роботи.

Так, наприклад, Г.І. Волков рекомендує "методику викладання фундаментально переглянути з метою посилення самостійної роботи й організувати систему контролю самостійної роботи" . Н.Д. Никандров, Г.А. Коронатов вважають лекцію інструментом для керування самостійною роботою студентів, але в основному вважають, що на лекції студент повинен бути націлений на самостійну роботу поза аудиторією, і в зв'язку з цим розглядають співвідношення між лекцією і самостійною роботою.

У дидактиці розрізняють чотири типи самостійної діяльності:

самостійні роботи відтворюючого типу, основна ознака - оперування наявними знаннями;

самостійні роботи пізнавально-пошукового типу, у ході яких той, якого навчають, здобуває нові знання;

самостійна робота творчого типу. Той, якого навчають, створює щось нове, оригінальне (курсове і дипломне проектування, НДРС);

самостійна робота пізнавально-критичного типу, зв'язана з розширенням контактів навчання з життям.

Очевидно, при проведенні лекції найбільш прийнятними будуть перші два типи самостійних дій студентів і головним чином - другий тип. Третій і четвертий безпосередньо зв'язані з роботою студентів над курсовим і дипломним проектами, при виконанні НДРС, включаючи і практичну діяльність по закінченні вузу.

Які форми реалізації перших двох типів самостійної роботи студентів на лекціях використовуються у вузах і можуть бути рекомендовані для практичної діяльності?