Сторінка
1

Фізичне виховання і здоровий спосіб життя учнів

Охорона здоров'я в усьому світі, в тому числі і в Україні, прагне розвивати, охороняти та зміцнювати людське здоров'я. Цьому сприяє профілактичний характер сучасної медицини, розсповсюдженість кваліфікованого безкоштовного лікування, загальнодоступність медицини, широка мережа лікувально-профілактичних закладів (санаторіїв, профілакторіїв тощо). Особливе місце у системі охорони здоров'я належить фізичній культурі та спорту, а отже, і фізичному вихованню.

Фізична культура не має чітко визначеної області дії, вона призначена для всебічного розвитку людського тіла і духу. Кажучи спрощено, якщо охорона здоров'я бореться з наслідками негативних процесів, то фізична культура їх попереджає, допомагає їх уникнути. Здоровий спосіб життя є невід'ємною складовою частиною фізичного здоров'я людини: чи дотримуватися засад здорового способу життя, чи ні - завжди залежить від більш чи менш свідомого вибору людини. Те, що погіршення здоров'я молоді - основного і найпродуктивнішого носія генофонду нації - може призвести до демографічної катастрофи, не може бути піддане сумніву. Для того, щоб діти зростали здоровими необхідне правильне фізичне виховання, а також дотримання здорового способу життя.

Метою даної роботи було розкрити фактори розвитку здорового способу життя а також підготовка вчитися життю і до виконання соціальних функцій.

Об’єкт дослідження - процес формування здорового способу життя у дітей.

Предмет - фізичне виховання і здоровий спосіб життя учнів

В рамках поставленої мети вирішували наступні конкретні завдання:

1. Оздоровчі завдання

2. Освітні завдання

3. Виховні завдання.

Теоретична значущість роботи полягла в розробці програм, комплексних вправ необхідних для фізичного виховання учнів, а також методів, спрямованих на формування З. С.Ж. Практична значущість роботи полягала у використанні розроблених рекомендацій в практиці.

Фізіологічні і педагогічні передумови до нормального рівня фізичної підготовленості і здоровий спосіб життя учнів

Як показують спеціальні дослідження, різке збільшення рухової активності тих, що вчаться (до 30 і більше годин в тиждень) і перевищує 30 тисяч кроків є позамежним. Така рухова активність для учнів перевершує еволюційно придбану біологічну потребу людини в рухах. В той же час, 10 тисяч кроків є явно недостатніми. В такому випадку в добовому руховому режимі людини створюється дефіцит рухової активності, що становить від 50 до 70%.

Як надлишок, так і недолік рухової активності учнів відбиваються, перш за все, на діяльності серцево-судинної системи. Навіть незначний час відсутності повної рухової активності у нетренованих людей (до 7-8 діб) погіршує скорочення скелетних м'язів, змінює фізико-хімічні властивості м’язевих білків. За цей час з кісткової тканини вимивається кальцій. При цьому знижується реакція організму до чинників середовища - перегрівання, охолодження, недоліку кисню.

У тренованих людей ці розлади виявляються слабкіше. Гіподинамія у них призводить до розладу, перш за все, складно-координаційних рухових дій. Дуже згубна гіподинамія для дітей. При недостатньому її об'ємі, діти не лише відстають в розвитку від своїх однолітків, але і частіше хворіють, мають порушення в опорно-руховій функції і поставі.

Чималою кількістю робіт вітчизняних і зарубіжних авторів показано, що вдосконалення якості рухової діяльності, прогресивне зростання спортивних результатів можливі лише при максимальному і високому рівні рухової активності. На розвиток фізичних якостей оптимальний вплив надає високий рівень рухової активності. При високому його рівні підвищується резистентність організму до дії несприятливих чинників зовнішнього середовища: перегріванню, охолоджуванню, перевантаженню. При цьому, фізичний розвиток носить гармонійний характер і, як правило, відповідає середнім віковим нормам учнів.

При плануванні фізичних навантажень слід виходити, перш за все, з оптимальних індивідуальних норм, які забезпечували б різносторонній, гармонійний розвиток дитини, а не з потрібного форсованого зростання спортивних результатів. Фізіологічний ефект від шкільного уроку фізичної культури на організм що займається, залежить від його завдань і характеру навчальної роботи. При цьому величина фізичного навантаження для учнів може бути значно нижче за величини оптимально допустимих. Міра таких уроків на організм тих, що займаються в цілому і на вегетативні функції невелика. Проте, на уроках загальної фізичної підготовки і на заняттях спортивних секцій шкільного колективу фізичної культури навантаження може значно збільшуватися і досягати належних науково-обгрунтованих норм рухової активності.

Для різних вікових періодів школярів є різні завдання фізичного виховання, неоднакові засоби і методи їх рішення. У молодшому шкільному віці починається залучення дітей до систематичних занять фізичними вправами, тому фізіологічним особливостям зростаючого організму дитини повинна приділятися особлива увага. Збільшення розмірів тіла у дітей і підлітків відбувається нерівномірно. Зростання і розвиток відбуваються тим інтенсивніше, чим молодша дитина.

Найбільше збільшення маси тіла у школярів спостерігається в ті ж вікові періоди, що і підвищення зростання. При цьому збільшення маси тіла обумовлює розвиток м'язової маси і внутрішніх органів. Опорно-руховий апарат формується поступово. Оптимальний об'єм фізичних вправ сприятливо впливає на розвиток кісткового апарату. Але якщо підліток виконує неадекватне його віку фізичне навантаження, то може відбуватися передчасне окостеніння і припинення зростання трубчастих кісток організму. М'язово-зв'язковий апарат у дітей і підлітків володіє хорошою еластичністю. У них найбільша гнучкість порівняно з дорослими. У цих вікових групах скелетні м'язи розвиваються пропорційно збільшенню розмірів тіла, а м'язова маса випереджає розвиток сили. Відставання в розвитку сили, при цьому, обумовлене не фізіологічним її поперечником, а здатністю включення меншого числа функціональних рухових одиниць в роботу. Тому школярі молодшого і середнього віку не можуть виконувати значне м'язове силове навантаження. Розвиток силових можливостей людини закінчується лише до 20-25 років.

У молодших школярів досить висока збудливість м'язів. Це може бути основою для розвитку якості швидкості, яка без спеціального тренування закінчується вже до 13-14 років. Базова фізична якість витривалість розвивається дещо пізніше ніж швидкісні якості. В той же час, при відповідному тренуванні, показники швидкісної витривалості можуть бути досить високими і в підлітковому віці.

У молодших школярів процеси збудження зазвичай, як правило, переважають над процесами гальмування. Здатність до розвитку гальмування в центральній нервовій системі з віком підвищується. Отже, навчання спортивній техніці слід починати вже в молодшому шкільному віці.

Органи кровообігу школярів також мають свої особливості. Так, наприклад, розміри і вага серця збільшуються паралельно з розмірами і масою тіла. Фізичні вправи сприяють розвитку серцевого м'яза. Проте об'єм і інтенсивність тренувальних навантажень при цьому мають бути адекватними можливостям організму тих, що займаються. Вживання ж великих навантажень може супроводжуватися надмірною гіпертрофією серцевого м'яза. Частота серцевих скорочень (Ч.С. С.) в стані спокою, у міру розвитку організму дитини зменшується. Артеріальний тиск (А. Т.) у школярів з віком підвищується.