Сторінка
1

Підготовка майбутніх учителів до роботи із низькостатусними членами учнівського колективу як соціально-педагогічна проблема

Зміни, що тривалий час відбуваються в політичній, соціальній та економічній сферах життя українського суспільства мають глибокий вплив на становище усіх верств населення та є причиною загострення низки складних соціальних проблем. Вони торкнулися і школи, як соціального інституту суспільства. Сьогодні все більшої актуальності набуває психолого-педагогічна робота з учнями, які є вразливими у спілкуванні з однолітками та дорослими, мають низький рівень комунікативного потенціалу, не пристосовані до співпраці з класом, відтак набувають низького статусу у колективі і залишаються поза увагою школярів та учителів. Не виключено, що цей статус супроводжуватиме згодом дорослу особистість протягом усього життя, стане перешкодою у реалізації професійного та сімейного самовизначення, провокуватиме певну ізоляцію. Суспільство ж як цілісна система об’єктивно зацікавлена у тому, щоб кожен його структурний елемент виконував суспільно важливі функції. У результаті особи, що не відповідають вищевказаним вимогам залишаються осторонь, на узбіччі життя. Подолання явища низькостатусності серед членів учнівського колективу є одним із основних завдань у педагогіці і важливою соціальною проблемою.

На наш погляд, негативний досвід, якого набуває дитина у шкільні роки є основною причиною низькостатусності та дезадаптації особистості у майбутньому. У подальшому це впливає на світосприйняття, рівень життєвої активності, професійне самовизначення, ставлення до морально-етичних цінностей та соціальних проблем. Учні із низьким статусом у класі особливо гостро відчувають потребу у спілкуванні та розумінні серед дорослих та однолітків.

Аналіз циклу дисциплін загально професійного та практичного спрямування у вищих навчальних закладах свідчить, що питанню підготовки майбутніх учителів до роботи із низькостатусними учнями приділяється недостатня увага. Тому відчувається дефіцит кваліфікованих педагогів, які б могли працювати з даною категорією учнів, що постійно зростає.

Статус, за словником психолого-педагогічних термінів за редакцією В.І. Войтка, – це становище, яке посідає індивід серед інших людей чи груп. Статус відбиває визнання чи невизнання, повагу чи неповагу, симпатію чи антипатію, якими користується особа у референтній групі, відображає ступінь відповідності якостей вольової поведінки індивіда груповим нормам і вимогам. Уявлення про статус формується в особистості як реакція на ставлення до неї членів групи, колективу в різноманітних ситуаціях їхньої сукупної діяльності.

Притаманність певного статусу істотно відбивається на емоційних станах учня: високому або задовільному статусу сприяє підвищення активності. Низький статус породжує астенічні почуття, що призводить до зниження мотивації діяльності і виникнення конфліктних взаємин з членами учнівського колективу . Тому першочерговим завданням вчителя є зміна низького статусу учня у колективі. Це сприятиме розвитку його потенціальних можливостей у правильне русло, відкриттю перспектив успіху, розширенню арсеналу навичок і вмінь, забезпеченню активного вираження особистісної індивідуальності і проявлятиметься у позитивному функціонуванні найкращих рис, – відповідальності, допитливості, дружелюбності, працелюбності, наполегливості, ініціативності, ерудиції, креативності, моральності.

Проблему низькостатусності в шкільному середовищі вчені розглядають в різних аспектах. Зокрема, низький статус як результат девіантної поведінки учня досліджували: О. Вознесенська, С. Чирук; особливості взаємозв’язку «Я-концепції» та статусу учня у класі – С. Олійник; вплив батьків на сприймання соціальних об’єктів, самооцінку та статус підлітка розглядали: Г. Андрєєва, А. Донців, Дж. Хохберг, А. Реан; психологічні особливості агресивної поведінки девіантних підлітків – О. Чайковська; соціально-психологічні засоби корекції особистості школярів із соціально-дезадаптованою поведінкою – А. Лучинкіна; педагогічні умови профілактики девіантної поведінки школярів загальноосвітніх навчальних закладів – В. Афанасьєва, А. Плєшакова.

Виникнення процесу дезадаптації учнів у класі, що призводить до зміни статусу, більшість дослідників пов’язують з негативними чинниками, які порушують нормативний перебіг процесу соціалізації учня. Серед них виділяють наступні: неефективна організація педагогічного процесу в школі (Ш. Амонашвілі, О. Дусавицький); порушення у спілкуванні з однолітками, батьками, педагогами (Л. Божович); порушення міжособистісних стосунків, впливів і взаємовпливів у класі і школі (Г. Андрєєва, І. Блонський, Г. Балл); проблеми шкільних колективів та їх особливості (Л. Уманський, Я. Коломінський, О. Лутошкін).

Концептуальний зв'язок між рівнем розвитку класу та рівнем досягнення статусності учня у ньому досліджували А.В. Петровський, Л.Е. Орбан-Лембрик.

Низький статус у шкільному колективі педагоги та психологи співвідносять з різними чинниками і проявами характеру. Я. Гошовський, М. Чуносов причини низькостатусності вбачають у нестачі любові в колі сім’ї, дефіциті комфорту, опіки, що веде до появи депривації, асоціальної поведінки, яка завдає шкоду суспільству та окремим його представникам; Г. Єльнікова порушення рівня статусності в учнівської молоді вбачає у неефективності навчально-виховного процесу, який потребує суттєвої корекції; А. Личко розглядає акцентуації характеру, які при дії психогенних факторів порушують адаптаційні девіації у поведінці учня, наслідком чого є низький статус у класному колективі; С. Олійник стверджує існування тісного взаємозв’язку між «Я-концепцією» та статусом учня у класі, оскільки ровесники постають референтним соціальним оточенням. Особливості «Я-образу» призводять до певного соціометричного статусу особистості і, навпаки, статус у класі сприяє формуванню відповідної «Я-концепції». Дослідник акцентує увагу на тому, що завищена самооцінка притаманна низькостатусним підліткам, а занижена – властива для дітей із високим статусом Проте, це не зовсім так, оскільки занижена самооцінка може бути характерна для дітей і з низьким статусом.

Проаналізована нами психолого-педагогічна література засвідчує значний інтерес науковців до проблеми низького статусу учня у колективі. Проте на сьогодні відсутні дослідження з підготовки майбутніх учителів до роботи з даною категорією учнів. Варто також зазначити, що не сформульовано визначення сутності явища низькостатусності, не досліджено педагогічні умови, за яких буде розв’язано проблему низькостатусності учня в колективі.

Вирішення цього питання можливе з допомогою професійно і якісно підготовлених педагогів з новим баченням сутності навчально-виховного процесу, який буде спрямований не на накопичення великого багажу знань, а на розвиток особистості учня, його адаптацію до умов навколишнього середовища. Першочерговим є встановлення концептуальних підходів до вивчення даного явища, розробка методики підготовки майбутніх учителів до роботи із низькостатусними членами учнівського колективу.

На нашу думку, необхідним у процесі подолання феномену низькостатусності стане дотримання наступних педагогічних умов: