Сторінка
1
Головний принцип учительських дій „Не нашкодь дитині!”. Особливо виразно це має виявлятись у здійсненні індивідуального підходу до всіх дітей незалежно від здібностей. У шкільній практиці індивідуальний підхід найчастіше знаходять вияв у врахуванні типових особливостей учнів. Тому індивідуалізація в умовах класно-урочної системи переважно здійснюється через групові диференційовані завдання з включенням на окремих етапах індивідуальних.
Диференціація навчання передбачає об’єднання у групи для окремого навчання з їхніми індивідуальними особливостями. Думку про необхідність диференційованого підходу до навчальної діяльності школярів не раз висловлював у своїх працях В.О. Сухомлинський: „До кожного учням треба підійти, побачити його труднощі, кожному необхідно дати тільки для нього призначене завдання”. Диференціація передбачає таку організацію роботи на уроці, коли одному учневі або групі учитель пропонує в певній системі посильні завдання різної складності й цим самим створює сприятливі умови для розвитку й навчання кожного.
Узагальнення педагогічних досліджень і передового досвіду дає можливість визначити сукупність вимог до організації диференційованого навчання, а саме:
Вчитель враховує загальну готовність дітей до навчальної діяльності та готовність до засвоєння конкретного матеріалу;
Уміє передбачити труднощі, які можуть виникнути в дітей під час його засвоєння;
В системі уроків використовує диференційовані завдання індивідуального характеру;
Робить перспективний аналіз: для чого плануються завдання, чому їх треба використати саме на даному етапі уроку, як продовжити цю роботу на наступних уроках.
Диференційовані завдання доцільні на різних етапах уроку, насамперед під час підготовки учнів до засвоєння складного нового матеріалу. Актуалізація опорних знань учнів буде тоді вдалою, коли точно окреслено ті питання, які треба відновити в пам’яті дітей, проведено короткочасну перевірочну роботу і за її результатами ліквідовано прогалини за допомогою диференційованих завдань. Зрозуміло, що такий спосіб доцільний, коли формуємо вміння і навички. На етапі засвоєння нових знань диференційованим може бути процес первинного сприймання і первинного закріплення.
Мене дуже зацікавив спосіб диференціювання навчальної роботи, який запроваджує заслужений вчитель України Балахівської середньої школи С.П.Логачевська. Ключові елементи її підходу: прийом багаторазового пояснення нового матеріалу, вибір учнями завдань для самостійної роботи на основі самооцінки своїх можливостей, завершення уроку виконанням спільної частини(роботи). Учительку найбільш турбує, як запобігти труднощам, не допустити відставання слабких дітей і водночас не стримувати темпу зростання сильних учнів. Її діяльність до уроку і під час навчання підпорядкована меті: кожен учень повинен дістати таке навантаження, яке відповідає його можливостям, а обов’язок учителя – створювати умови для активізації зони найближчого розвитку всіх дітей. Отже, в її роботі є постійне орієнтування на близькі й віддалені результати навчання.
У процесі застосування диференційованих завдань я здійснює для різних груп дітей перехід від колективних форм роботи до частково самостійних і повністю самостійних у межах уроку і системі уроків. Тому, незалежно від своїх здібностей, учні беруть участь у виконанні дедалі складніших задач (завдань).
Постійно залучаючи дітей до виконання завдань за вибором, я створюю об’єктивні можливості для стимулювання позитивних мотивів навчання. І поступово навіть слабкий учень відчуває своє зростання, бо я завжди помічаю успіхи кожного і підтримує їх, використовуючи всілякі допоміжні засоби. Особливо успішно діють в умовах класу різноманітні зорові опори- зразки для міркувань і побудови зв’язних висловлювань на етапі закріплення. Не забуваю я і про кмітливих, швидко мислячих дітей. Вони часто виступають моїми „співавторами” на уроці, можуть продовжити пояснення на уроці, самостійно ознайомитися з новим матеріалом, попрацювати біля дошки з іншим учнем у ролі вчительки.
У багатьох початкових класах введена система навчання математики нерідко призводить до поверхового і формального вивчення матеріалу, що не забезпечує міцного та свідомого засвоєння основного змісту навчальної програми. Дуже часто можна спостерігати перевагу фронтальних видів робіт, невміння діагностувати можливості учнів і вчасно вносити відповідні зміни у складність, темп, способи роботи на уроці. Це затримує розвиток пізнавальних інтересів школярів з високим рівнем інтелектуальних можливостей та перешкоджає оволодінню необхідним мінімумом програмового матеріалу групі учнів з низькими математичними здібностями. Тому саме на уроках математики треба надати перевагу диференційованим завданням.
Невід’ємною частиною внутрішньокласної диференціації є створення тимчасових умовних навчальних груп, у кожному з яких включаються учні приблизно з однаковим рівнем підготовки до вивчення матеріалу, рівнем розумового розвитку та індивідуальних особливостей.
У кожному класі, як правило, можна виділити три навчальні групи: основна - найбільша за кількістю дітей, і дві невеликих групи – „сильних” і „слабких” учнів.
До основної групи віднесемо учнів, які рівномірно засвоюють з невеликою допомогою вчителя програмовий матеріал, володіють навичками самостійної роботи, способи виконання типових задач засвоюють після розгляду 2-3 зразків, безпомилково виконують завдання обов’язкового рівня навчання після кількох тренувальних вправ.
До групи „сильних” учнів віднесемо дітей, які досягають певного розуміння навчального матеріалу вже в процесі його первинного сприймання, схеми розв’язування типових задач фактично засвоюють під час пояснення, для безпомилкового виконання обов’язкового рівня їм достатньо однієї – двох вправ. Вони спроможні виконувати завдання підвищеної складності за мінімальної допомоги вчителя або зовсім без неї.
До третьої групи („слабкі” діти) відносимо учнів, які у процесі засвоєння матеріалу зустрічаються з певними труднощами, у багатьох випадках потребують додаткових пояснень, головним чином тому, що недостатньо володіють навичками самостійної роботи. Школярам необхідна постійна увага вчителя та його контроль. Такі учні вміють розв’язувати нескладні типові задачі після тривалого тренування. До цієї групи ми також віднесли невстигаючих учнів, які мають суттєві прогалини в знаннях, з великими труднощами засвоюють розв’язування навіть простих типових задач.
Як уже зазначалося, диференціація навчальної роботи передбачає добрі знання вчителем своїх учнів: рівень підготовки і розвитку кожного з них, їх індивідуальні особливості. Але слід зазначити, що один і той же учень з різних навчальних предметів може бути в різних групах. Наприклад, на уроці математики учень може бути в першій групі, бо у нього природні математичні здібності, а на уроці рідної мови – у другій або навіть у третій, бо у нього погано розвинений фонематичний слух чи орфографічна грамотність.
Окреслюючи шляхи і прийоми диференціації навчальної діяльності школярів, дотримуюсь певних умов, які сприятимуть ефективному застосуванню диференційованих завдань. За визначенням О. Савченко, до таких умов належать: