Сторінка
1

Фінансово-податкові проблеми впровадження в Україні механізмів кіотського протоколу та створення національного ринку парникових газів

Україна є одні­єю з країн-Сторін Додатка І до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (далі – РКЗК ООН) та однією з Сторін Додатка В до Кіотського протоколу [8, 10]. Ратифікація Верховною Ра­дою 4 лю­того 2004 р. Кіотського протоколу дає право нашій державі створити національний ри­нок па­рникових газів (далі – ПГ) і стати повноцінним учасником формування світового ринку ПГ – но­вого сектора світового ринку на базі еколого-економічної діяльності, направленої на по­передження зміни клімату та зменшення його негативних наслідків шляхом застосування фі­нан­сово-податкових інструментів екополітики.

Нині необхідно розробити та прийняти пакет документів, направлених на створення умов, ор­ганізаційних структур і механізмів виконання рішень РКЗК ООН і Кіотського протоколу. Од­ним із основних серед них буде Закон України “Про національний ринок парникових газів”. Він має затвердити Національну програму створення та розвитку національного ринку ПГ.

Проблеми забезпечення виконання Україною рі­шень РКЗК ООН і Кіотського протоколу розглядались на Міжнародній конференції “Інвестиції та зміна клімату: можливості для України” (10–11 липня 2002 р., м. Київ) і Національній кон­фе­ренції з питань зміни клімату (27–28 лютого 2003 р., м. Київ) [6, 7]. На цих конференціях не було ро­зглянуто фінансово-податкових заходів щодо забезпечення виконання Україною РКЗК ООН і Кі­отського протоколу. Отже, комплексні проблеми впровадження ринкових механізмів Кі­о­т­сь­кого протоколу та створення ринку ПГ в Україні, що є, насамперед, фінансово-податковими про­блемами удосконалення управління економікою та іншими сферами життєдіяльності сус­піль­ства в умовах зміни клімату, нині в нашій державі все ще усвідомлюються як суто екологічні та технічні проблеми.

Разом з тим в Україні проведено дослідження щодо вирішення проблем удосконалення по­даткової і фінансової систем шляхом розширеного впровадження економічних інструментів еко­політики [9, 11, 12 та ін.]. Ці розробки мають важливе значення для обґрунтування фінансово-податкових засад організації національного ринку ПГ.

На конференції ООН з навколишнього середовища і сталого роз­витку (Ріо-де-Жанейро, 1992) було прийнято РКЗК ООН, яка визначає загальні принципи спів­робітництва у справі запобігання катастрофічних змін клімату. Враховуючи те, що більша час­тина викидів ПГ антропогенного походження спричиняється найбільш розвиненими краї­нами, відповідальність за їх скорочення було покладено безпосередньо на ці країни. Вони (38 країн) подані в Додатку 1 до РКЗК ООН. До Додатка 1 увійшла і Україна. За обсягами викидів ПГ у світі в 1990 р. вона посідала 10 місце (867,1 млн т СО2-еквівалента) [15, с. 8].

Для організації виконання рішень РКЗК ООН були організовані сесії Конференції Сторін. На 3-й Сесії (1997 р., Кіото, Японія) був схвалений Кіотський протокол, в якому юридично за­кріплено обмеження викидів ПГ для країн – Сторін Додатка 1 до РКЗК ООН (Додаток В до Кі­отського протоколу). Затверджено 6 видів ПГ та сектори і категорії джерел, за якими про­во­ди­тиметься облік (Додаток А до Кіотського протоколу).

Кіотський протокол зобов’язує 38 промислово розвинених країн у 2008–2012 рр. скоротити свої викиди ПГ антропогенного походження на 5,2 % від рівня 1990 р. (ст. 3 Кіотського про­то­ко­лу). Зокрема, для ЄС – це мінус 8 %, Японії – мінус 6, Росії і України – на рівні базового 1990 р. (Додаток В до Кіотського протоколу). При цьому запропоновані такі ринкові механізми для спри­яння досягненню цих скорочень:

– торгівля викидами між Сторонами, що входять у Додаток В до Кіотського протоколу (ст. 17 Кіотського протоколу);

– спільне впровадження проектів Сторонами Додатка В для цілей виконання своїх зо­бо­в’я­за­нь згідно зі ст. 3 РКЗК ООН (ст. 6 Кіотського протоколу);

– механізм чистого розвитку – аналогічна співпраця між Сторонами, що входять до Додатка В, і тими, що не входять до Додатка В Кіотського протоколу (ст. 12 Кіотського протоколу).

Нині країни-Сторони Додатка В до Кіотського протоколу вживають заходи щодо виконання рішень РКЗК ООН і Кіотського протоколу [3, 4].

На 7-й Сесії Конференції Сторін були затверджені міжнародні вимоги щодо участі в ри­н­ко­вих механізмах Кіотського протоколу. Встановлено рівноцінність і взаємозамінність одиниць ско­рочення викидів ПГ антропогенного походження за різними механізмами: одиниць вст­а­но­вленої кількості (далі – ОВК, торгівля викидами), одиниць скорочення викидів (далі – ОСВ, спільне впровадження) і сертифікованих скорочень викидів (далі – ССВ, механізм чистого розвитку) [2].

З погляду впливу на клімат планети практично немає значення, в якому саме місці Землі і яким способом знижено емісію ПГ. Тому скорочення може відбуватися не шляхом здійснення “па­ушального” підходу (коли на різних джерелах забруднення відбувається скорочення викидів ПГ на однаковий відсоток), а шляхом реалізації так званої концепції ”чарунки”, яка при розв’я­занні проблеми скорочення емісії забруднень дозволяє брати до уваги не лише екологічний, а й економічний бік справи. За цією концепцією підприємства-джерела антропогенного забруд­нення довкілля, локалізовані на певній території (чарунці), розглядаються як одне джерело. У межах такої виділеної території мінімізація протизабруднюючих затрат можлива на основі оп­тимального їх розподілу між підприємствами-забруднювачами на основі їх рівнів граничних за­трат на одиницю скорочення емісії ПГ 12]. На планетарному рівні діапазон співвідношення граничних затрат на скорочення викидів 1т вуглецю (далі – С) у розвинених країнах складає 20–1000 дол. США [6, с. 12]. Згідно з економічними оцінками, проведення заходів щодо зни­жен­ня викидів ПГ на основі паушального підходу пов’язано із колосальними витратами – ви­трати на стабілізацію викидів ПГ до 2000 р. на рівні 1990 р. могли б скласти сумарно 2–8 трлн дол. США [5, с. 349]. При застосуванні ринкових механізмів Кіотського протоколу, що ба­зуються на засадах концепції “чарунки”, рівень ґраничних затрат знизиться до 5–120 дол. США за т С (тобто, у 4–7 разів, авт.) [6, с. 12]. При цьому, скорочення емісії ПГ найбільш ви­гідне в країнах з високим рівнем енергоємності ВВП, насамперед в Україні (енергоємність ВВП найвища серед країн з перехідною економікою і у 11 разів більша за середнє світове зна­чення).