Сторінка
1

Предмет, завдання, основні категорії педагогіки

Об’єкт педагогіки – с-ма педагогічних явищ.

Предмет педагогіки – дослідження сутності розвитку та формування особистості та формування на цій основі теорії та методики виховання як спеціально створеного процесу.

Завдання : а) вдосконалення змісту освіти, б) вироблення принципово нових засобів навчання, в) підготовка підручників відповідно до вдосконалення змісту освіти, г) комп’ютеризація праці вчителя, д) вироблення нових і модернізація наявних форм і методів навчання, е) підсилення виховної ролі уроку, є) удосконалення політехнічної підготовки учнів, їх професійної орієнтації та підготовки до праці, ж) вироблення шляхів демократизації життя й діяльності школи.

Основні категорії педагогіки :

Виховання – спеціально організований процес педагогічного впливу на особистість, що розвивається з метою формування у неї конкретних рис і якостей.

Навчання – процес двосторонній, цілеспрямована взаємодія вчителя і учнів у процесі якої засвоюються знання, формуються вміння і навички.

Освіта – процес і результат засвоєння учнями цілеспрямованих знань, умінь, навичок, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвиток її творчих сил і здібностей.

Розвиток – ряд послідовно пов’язаних кількісних та якісних змін, що відбувається з організмом людини від моменту її народження і до кінця життя, становлення людини як соціальної істоти.

Самоосвіта – освіта, яка одержується поза навчальним закладом шляхом самостійної роботи.

Самовиховання – цілеспрямований свідомий процес формування морально-психологічних якостей особистості або свідома цілеспрямована діяльність людини по вдосконаленню своєї особистості.

Я.А. Коменський – основоположник наукової педагогіки («Велика дидактика»)

Народився в 1592р. в м. Нівніце (Південна Моравія) в сім’ї мірошника, члена громади „Чеських братів”. В 1618 році община „чеських братів” призначає Коменського пастирем-проповідником в м. Фульнеці (Північна Моравія) і одночасно ректором братської школи. За час життя і діяльності в Перові і Фульнеці Коменський отримав досвід роботи з дітьми в школі, що в значній мірі обумовило багатство і різноманітність його педагогічного вчення. Цей період діяльності великого педагога можна вважати одним з найвизначніших в становленні його педагогічного кредо, яке стало в подальшому основою його наукового вчення.

Спочатку він вів педагогічну роботу в гімназії „братів”: викладав у старших класах суспільствознавчі предмети та фізику, а потім став ректором цієї гімназії (1635).

В 1642 році йому доручають посаду секретаря ради старійшин. У ці роки він активно працює над головною працею свого життя – „Великою дидактикою”, роботу над якою завершує в 1632р.

Коменський розробив періодизацію і систему шкільної освіти. Все життя дитини він розбив на чотири вікових періоди про 6 років кожному. Для кожного періоду пропонується своя школа: дитинство – від народжено до 6-ти років-материнська школа, отроцтво – від 6-ти до 12-ти років – школа рідної мови, юність – від 12-ти до 18-ти років – латинська школа чи гімназія, змужнілість – від 18-ти до 24-х років-академія чи університет.

Коменський висуває в своїх роботах принцип природо відповідності, згідно з яким в навчальному процесі необхідно враховувати вікові особливості дитини. Говорячи про виховання людяності в людині, Коменський виділяє чотири основних доброчесності: мудрість, поміркованість, мужність і справедливість. Педагог підкреслює, що людина не народжується з моральними якостями – вони у неї виховуються на протязі всього життя; моральність пов’язана з вихованням мудрості і любові до неї в учнів.

Підручники Коменського містили в собі повний навчальний матеріал, вони були в той самий час короткими, в них не було нічого зайвого, щоб відвертало увагу людей від основної теми. Матеріал був розташований послідовно, в певній системі, викладений посильною для учнів мовою.

У „Великій дидактиці” Коменський не тільки розробив чітку систему виховання і виховання, але й розкрив суть основних її принципів, таких як: свідомість і активність; послідовність і систематичність знань; міцне оволодіння знаннями і навичками. Великий дидакт вимагав, щоб навчання починалось не з словесного тлумачення речі, а з спостережень над ними, при чому буде краще якщо речі будуть в натуральному вигляді, а якщо ні, то необхідно замінити їх моделями, зображеннями, малюнками.

Система педагогічних наук. Взаємозв’язок педагогіки з філософією, психологією, соціологією, етнопедагогікою та іншими науками

Між предметні зв’язки педагогіки – зв’язки педагогіки з іншими науками, що дають змогу глибше пізнати педагогічні факти, явища, процеси. Філософія, соціологія, естетика допомагають педагогіці визначити мету виховання, правильно врахувати дію загальних закономірностей людського буття і мислення, надають оперативну інформацію про зміни в науці та суспільстві. Коригуючи спрямованість виховання, психологія вивчає закономірності розвитку психіки людини. Кожний розділ педагогіки спирається на відповідний розділ психології. Анатомія і фізіологія – база для розуміння біологічної сутності людини: розвитку вищої нервової діяльності, першої та другої сигнальних систем, розвитку і функціонування органів чуттів, опорно-рухового апарату, серцево-судинної та дихальної системи. Гігієна дітей та підлітків як галузь гігієни сприяє організації на наукових засадах в закладах освіти закладів щодо зміцнення здоров’я, фізичного розвитку школярів, трудової діяльності дітей та підлітків, плануванню будівництва та обладнання навчальних закладів різних типів. У взаємозв’язку з медициною педагогіка розробила систему засобів, що дають змогу досягти терапевтичного ефекту й полегшати процеси соціалізації, компенсувати наявні дефекти.

Зв’язок педагогіки з іншими науками відбувається у різних напрямках. 1. – це спільність об’єктів, понять, закономірностей, концепцій, предметів, процесів, критеріїв, методів. 2. – взаємодія, взаємовплив, інтеграція. 3. – педагогіка спирається на ідеї інших наук, використовує їх методи дослідження, спільно проводить дослідження, дає замовлення іншими науками на дослідження певних явищ.

Роль педагогічної літератури у професійному становленні вчителя. К.Д. Ушинський, В.О. Сухомлинський про значення педагогічної літератури у професійній підготовці вчителя-вихователя

У праці Ушинського „ Про користь педагогічної літератури” можна виділити такі основні моменти:

„ .Педагог повинен багато вчитися розуміти душу вихованця і багато думати про мету, предмет і засоби виховного мистецтва, перш ніж стати практиком .”

Звичайно не кожен педагог-практик повинен бути вченим і глибоким психологом, рухати науку вперед і сприяти створенню випробуванню на ділі і виправленню психологічної системи. Але від кожного педагога-практика можна і повинно вимагати, щоб він добросовісно і свідомо виконував свій обов’язок. Узявшись за виховання духовної сторони людини, вживаючи всі залежні від нього засоби, познайомитися, скільки можливо ближче, з предметом діяльності всього свого життя .