Сторінка
1
Інформаційний рівень сучасної людини визначається його інформаційною культурою, а інформаційна культура особистості, як культура взагалі, відображає активну творчу діяльність людини і, відповідно, розвиток самої людини, як суб`єкту цієї діяльності. За своєю природою інформаційна культура передбачає не тільки певні знання, але й використання цих знань для чого-небудь, у зв`язку з чим-небудь і вдосконалення їх у процесі тієї чи іншої діяльності, в тому числі і пов`язаної з інформацією. Причому саме використання і вдосконалення знань важливе лише в творчості, реалізованій в будь-якій сфері життєдіяльності людини. А тому мотиви творчості, мотиви цієї діяльності людини є природною психологічною компонентою такої характеристики особистості, як її інформаційна культура.
Слід зазначити, що дослідники бачать у нових інформаційних технологіях навчання і методологію, і технологію навчально-виховного процесу з використанням найновіших електронних засобів навчання і, в першу чергу, ЕОМ, і сукупність навчальних програм різних типів: від найпростіших, що забезпечують контроль знань, до навчальних систем, що базуються на штучному інтелекті, а також як галузь дидактики, що займається вивченням планомірно й свідомо організованого процесу навчання й засвоєння знань, в якому знаходять застосування засоби інформаційної освіти. На думку І.В. Роберта, засоби інформаційної освіти – це засоби нових інформаційних технологій у сукупності з навчально-методичними, нормативно-технологічними й організаційно-інструктивними матеріалами, що забезпечують їх педагогічно доцільне використання.
Під інформаційною культурою вчителів ми розуміємо сукупність алгоритмів педагогічної діяльності, пов`язаних з широким залученням до навчального процесу нових інформаційних і комунікативних технологій.
На сучасному етапі розвитку суспільства інформаційну культуру вчителя слід розглядати як необхідну умову його професійної компетентності. При цьому слід зазначити, що ніякого прогресу в освіті, пов`язаного із залученням засобів нових інформаційних технологій, не відбудеться до тих пір, поки інформаційна культура майбутнього вчителя буде свого роду додатком до існуючої системи психолого-педагогічної і предметної підготовки. На нашу думку, формувати інформаційну культуру мають педагогічні ВНЗ, в яких, крім вивчення студентами курсу “Технічні засоби навчання і обчислювальна техніка”, нові інформаційні технології повинні бути широко залученими і при вивченні інших навчальних предметів, зокрема, при вивченні іноземних мов.
Розвиток системи безперервної освіти, зміна цілей загальної, обов`язкової освіти, перехід до особистісно-орієнтованої освітянської парадигми, зниження ролі освіти в формуванні менталітету підростаючого покоління, перехід на інші носії соціальної пам`яті визначають потенційні можливості широкого залучення НІТН як засобу педагогічної діяльності для ефективної організації переходу від авторитарної педагогіки до педагогіки співробітництва (на основі можливої реалізації по-справжньому колективної навчально-пізнавальної діяльності учнів).
Разом з тим, очевидно, що ця можливість навряд чи буде реалізована, якщо підготовка вчителів залишиться орієнтованою на “ретрансляційний” компонент педагогічної діяльності. На нашу думку, “артист біля дошки” в шкільному класі у найближчий час поступиться місцем “сценаристу”, “режисеру” сумісної творчої діяльності учнів. Іншими словами, вже сьогодні педагогічний ВЗО повинен готувати, в першу чергу, вчителів, здатних обходитися без методів авторитарної педагогіки, педагогів-консультантів.
Зрозуміло також і те, що темпи розвитку означеної тенденції будуть визначатися, в першу чергу, специфікою навчального предмета. Ще зовсім недавно вважалось, що сфера використання комп`ютера обмежується математикою, програмуванням, фізикою, хімією. Що ж стосується дисциплін гуманітарного циклу, то тут він може використовуватися лише як електронний банк даних, а в практиці навчання - переважно як засіб наочності. Напевно, на початковому етапі так і було, але завдяки розширенню можливостей комп`ютера і з придбанням досвіду створення навчальних програм, сфера його використання значно поширилася.
Під час навчання іноземних мов вибір навчальних програм практично без обмежень – лексико-граматичні тести, тексти, діалоги, пісні, відеофільми іноземними мовами, можливість прослухати диктора і себе та багато інше; – все це, з одного боку, дозволяє вивчати іноземні мови більш ефективно, а з іншого – формує професійну компетентність в майбутніх учителів, розвиваючи в них необхідні професійно-значущі якості, рефлексію, вміння працювати самостійно, веде до самовдосконалення, розкриваючи їх творчий потенціал, поширюючи кругозір, тощо.
Однак, слід зазначити, що будь-які технічні засоби навчання відіграють при навчанні іноземних мов важливу, але все ж таки допоміжну роль: вони розширюють дидактичні можливості викладача, але в ніякому разі не підмінюють його. Викладач завжди залишатиметься центральною ланкою системи навчання.
Нашим завданням було формування соціального, полікультурного, аутопсихологічного, когнітивно-технологічного та персонального компонентів професійної компетентності майбутніх учителів іноземних мов, яке здійснювалось за допомогою комп`ютерного навчання. При цьому ми мали можливість імітувати природне спілкування під час діалогу “людина-машина”, чому сприяли такі фактори:
автентичність мовного матеріалу;
можливість правильно “розуміти” повідомлення, які закладені у програму, і адекватно реагувати на них;
ситуативне оформлення діалогу (створення умов, характерних для природної комунікативної ситуації);
широке використання комп`ютерних формул мовного етикету, в тому числі фраз з визначеним емоційним забарвленням;
персоніфікація комп`ютера через створення його ролі (рольова гра).
Під час дослідно-експериментальної роботи з використанням на заняттях з професійної науково-предметної підготовки комп`ютерного навчання студенти не пасивно сприймали інформацію, а активно взаємодіяли з комп`ютером як джерелом інформації та генератором завдань. Вони отримували від комп`ютера завдання, спрямовані на формування мовної, мовленнєвої та соціокультурної компетенцій, що складають іншомовну комунікативну компетенцію, виконували їх; тут же відбувався зворотний зв`язок у формі реакції на введене студентом повідомлення (у вигляді репліки, виставленого або не виставленого бала, оцінки), далі йшло виправлення помилки, перехід до наступного завдання. Все це вимагало від студентів експериментальної групи постійної активної діяльності, спрямованої не тільки на засвоєння матеріалу, але й на формування комунікативності, рефлексії, прагнення до самовдосконалення, сприяло вихованню пізнавальної активності студентів. Так, наприклад, після виконання граматичного тесту, студентам було запропоновано ще раз звернутися до теоретичного інформаційного довідника, який був у програмі, а після того, як вони перевірили свою роботу та виправили всі, на їхню думку, помилки, подивитися, які помилки знайшов комп`ютер. Така робота розвивала їх вміння самокорегування, самооцінки, змушувала свідомо підходити до теоретичного осмислення мовних явищ, у них формувалися навички застосовувати отримані теоретичні знання. на практиці У студентів експериментальної групи також формувався й персональний компонент професійної компетентності, а саме, такі важливі для вчителя якості, як педагогічне мислення, спостережливість, воля. Адаптивність комп`ютерного навчання дала нам змогу враховувати індивідуальні особливості студентів, такі, як здатність концентрувати увагу, швидкість сприйняття, особливості мислення, пам`яті, темперамент.