Сторінка
3
Методи виховання дітей в сім'ї - це шляхи (способи), за допомогою яких здійснюється цілеспрямований педагогічний вплив батьків на свідомість і поведінку дітей. Вони мають свою специфіку: вплив на дитину індивідуальний, заснований на конкретних вчинках і пристосовано до особи; вибір методів залежить від педагогічної культури батьків (розуміння мети виховання, батьківської ролі, уявлень про цінності, стилю стосунків в сім'ї. Методи сімейного виховання : переконання (пояснення, навіювання, рада); особистий приклад; заохочення (похвала, подарунки, цікава для дітей перспектива); покарання (позбавлення задоволень, відмова від дружби, тілесні покарання). В деяких сім'ях за порадою педагогів створюються і використовуються виховуючі ситуації.
Різноманітні засоби рішення виховних завдань в сім'ї: слово, батьківський авторитет, вчення, природа, домашній побут, національні звичаї, традиції, громадська думка, духовний і моральний клімат сім'ї, режим дня, література, спорт, свята, символи, атрибути, реліквії і так далі
У сучасному суспільстві все помітніше стає криза сім'ї, шляхи виходу з якого доки не ясні. Криза виражається в тому, що сім'я все гірше реалізує свою головну функцію - виховання дітей.
Причини кризи : погіршення економічної ситуації в країні (основний час батьків витрачається на добування коштів для існування); низька культура громадського життя (подвійна мораль, лицемірство влади, соціальна напруженість, невпевненість в завтрашньому дні); подвійне навантаження на жінку в сім'ї; високий відсоток розлучень (як наслідок багатьох соціально-побутових і моральних причин); порушення на практиці оголошеного законом рівного права батька і матері у вихованні дітей; загострення конфліктів між поколіннями; збільшення розриву між сім'єю і школою; непрестижність звичайної загальноосвітньої школи.
Шляхи підвищення виховної дії сім'ї : гуманізація стосунків в сім'ї (не авторитарні впливи, а доброта, милосердя); об'єднання зусиль школи і церкви в духовному порятунку людей, напрями цих зусиль на дозвіл конкретних проблем в конкретних сім'ях; координація педагогічних зусиль з гуманітарними фондами, суспільствами.
У сучасному суспільстві мета сімейного виховання - закласти основи формування особи, а також її усебічного розвитку: розумового (інтелектуального), морального (емоційного), естетичного; привчити дітей до праці, розвивати у них інтерес до самостійної творчої діяльності. Сімейне виховання повинне передбачати організацію різноманітної діяльності дитини (домашньої праці, навчання, гри і так далі), поступове збільшення інформації і ускладнення її змісту, підвищення вимог до дітей залежно від віку. Виділені завдання настільки великі, що складають окремі пласти педагогічної теорії і практики.
Розумове виховання спрямоване на розвиток інтелекту, пізнавальних можливостей, схильностей і дарувань дитини.
Правильно поставлене розумове виховання в сім'ї розкриває перед дітьми широкий простір для накопичення знань як бази для формування наукового світогляду; оволодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням; вироблення інтелектуальних умінь (читати, слухати, висловлювати свої думки усно і письмово, вважати, працювати з книгою, комп'ютером) готує їх до розумової діяльності.
У ранньому дитинстві у дитини пам'ять, увага, уява носять мимовільний характер і як би вплетені в їх діяльність. Найбільш загальний і вірний шлях інтелектуального розвитку дитини - введення його в можливо ширший круг доступної його віку діяльності, досить тривале спілкування з дорослими і старшими дітьми, сприяюче розвитку мови.
Розвиток дитячого розуму відбувається постійно: під час повсякденного спілкування з батьками, під час ігор і занять з дорослими, виконання загальних домашніх справ, на прогулянках. Найбуденніші заняття - їжа, умивання, одягання і інші - несуть дитині масу відомостей. Надзвичайно важливі відповіді дорослих на дитячі питання, їх роз'яснення. Батьки, звертаючи увагу дітей на предмети, що оточують їх, учать їх бачити і порівнювати. Звертаючи увагу дитини на те, що відбувається в природі, дорослі, як правило, вживають нові слова, які характеризують предмети, що у свою чергу розширює кругозір і словарний запас дитини.
Для розумового розвитку дошкільника надзвичайно важливі ігри-заняття. Корисні ігри, в яких використовуються однакові за формою, але різні за величиною предмети, гри на вибір предметів певного кольору.
Необхідно мати на увазі, що тривалий час грати наодинці дитина молодшого дошкільного віку не може. У нього вичерпується уява, він починає нудьгувати, використовує іграшки не за призначенням. Своєчасна підказка теми гри дорослим, навіть його проста увага до гри спонукає дитину до нових дій, що сприяє і успішнішому розумовому розвитку.
Незамінним засобом розумового виховання є художня література. Читаючи казку, розповідь, вірш, батьки повинні звертати увагу своєї дитини на окремі слова і вирази, затримувати його увагу. Важливо навчити його переказувати короткі літературні тексти (казки і оповідання). Спочатку дитина звикає слухати літературний твір, потім - відповідати на питання, поставлені дорослим, включати в розповідь окремі слова і пропозиції. Так дитина підводиться до самостійного відтворення літературного твору. Важливо також навчити дитину знаходити в творі головну думку («Про що ця казка»?, «Що ти упізнав з цієї розповіді»?). Для розвитку зв'язної мови і збагачення словника особливе значення має розповідь малюка по картинці. Інтенсивному розвитку кмітливості дошкільника сприяють конструювання, образотворча і трудова діяльність.
Могутнім стимулом подальшого розумового розвитку стає навчання дитини в школі. До. Д. Ушинський відмічав, що розумова праця чи не найважча, дитину слід привчати до нього поступово. Процес систематичного вчення неможливий без виховання у школяра культури розумової праці. Сім'я в змозі надати істотну допомогу дітям в організації їх розумової діяльності, у вихованні найбільш раціональних прийомів і методів пізнання. За відсутності допомоги і контролю з боку батьків учні нерідко виробляють невдалі, а іноді і неправильні методи і прийоми учбової роботи, які іноді зводяться до простого, неосмисленого заучування заданого уроку, хоча є і такий матеріал, який необхідно просто запам'ятати. Така підготовка уроків може надалі привести до втрати інтересу до вчення, до невпевненості у своїх силах. У сім'ї необхідно учити дітей раціональним методам і прийомам роботи, зокрема умінню працювати з підручником. Роботу над текстом підручника доцільно організувати в такій послідовності:
читання усього параграфа про себе або вголос з метою загального знайомства з його змістом;
ділення тексту на смислові частини;
виділення з кожної частини головної ідеї;
з'ясування сенсу незрозумілих слів і термінів;
переказ тексту своїми словами.
При підготовці домашніх завдань школярі, читаючи підручники, іншу літературу, зустрічають слова, сенсу яких не знають. Молодших школярів необхідно переконати, що, зустрівши при читанні незрозуміле слово, треба звернутися за роз'ясненням до дорослого. Також слід привчити школяра користуватися довідковою літературою. Контролюючи виконання домашнього завдання, батьки повинні не лише цікавитися вивченими уроками, але і звертати увагу на те, як дитина утямила суть нових понять.