Сторінка
8
І на гору високую
Виходжу, дивлюся,
І згадую Україну,
І згадать боюся.
І там степи, і тут степи.
Та тут не такії,
Руді, руді, аж червоні
А там голубії,
Зеленії, мережані
Нивами, ланами,
Високими могилами,
Темними лугами.
Шлях перетворення відносного прикметника на назву кольору уявляється багатоступінчастим. Від споглядання, коли людина принагідно відзначає, що ворона, галка, гайворон, словом – усяка галич – чорного кольору (чому й можливий фразеологічний зворот біла ворона – про людину, яка виділяється чимось незвичайним, неординарним), через якість кольорового предмета чи масті тварини як еталонного. А це вже підстава для порівнянь, у тому числі сталих, серед яких виділяється група народнопоетичних: «Вона була дуже гарна – біла, як папір, червона, як ягода, очі чорні, як вуглі» (Марко Вовчок).
Сталі порівняння назв кольорів з відповідно забарвленими предметами (неживими і живими) особливо характерні для абстрактних кольоропозначень: червоний – як кров, як маківка, як вишня, як жар, як грань, як буряк, як редька .; чорний – як смола, як дьоготь, як сажа, як терен, як чобіт, як жук, як циган, як ніч .; білий – як сніг, як молоко, як сметана, як крейда, як стіна, як ріпа, як хустка .; жовтий – як жовток, як вощина, як цитрина, як смерть .; синій – як небо, як море, як бузина .; зелений – як рута; сірий – як сталь; рудий – як собака тощо.
Звичні асоціації, ніби дотики пензля, насичують кольором краєвид: «По обидва боки цілим муром витяглись у струнку височезні палаци: і білі, як сніг, і зелені, як рута, і блакитні, як китайка» (Панас Мирний). Інші барви потрібні для картини в дещо імпресіоністичній манері: «На дорогу мерзлу осідали Голубі сніжинки, ніби Іскри, Щось через дорогу пролітало, Як сніжинка, голубе і бистре» (М. Рильський). Голубі сніжинки . А як же тоді сніжно-білий колір – білий, наче сніг? Виходить, як коли . Вдивіться у присмеркове забарвлення снігу, як це робить поет: «Од вечірнього, од синього снігу здається місто з електричними місяцями голубим і гнідим» (В. Сосюра).
Широка амплітуда порівнянь, серед яких, звичайно ж, належне місце посідають ті, що входять до складу словникових тлумачень прикметників – назв основних кольорів (чорний . кольору сажі, вугілля; сірий . кольору попелу; білий . кольору крейди, молока, снігу; червоний . кольору крові; жовтогарячий . кольору апельсина, моркви; жовтий . кольору золота, яєчного жовтка, соняшникового суцвіття; голубий . кольору ясного неба), свідчить про спроможність цих слів називати найрізноманітніші відтінки кольору. Так, червоний колір порівнюється із забарвленням маку, рожі, півонії, калини, вишні, кавуна, буряка, редьки, помідора, рижика, коралів, вогню, жару, розпеченого заліза, випеченої цегли, вареного рака, ніг гусака або бусла, очей кроля тощо. Нерідко порівняння розгортаються в динамічний образ: «Червоні, як у кров умочені, черешні полум’ям горіли на сонці. Земля під ними була вкрита червоним листом і червоніла, як полита свіжою кров’ю» (М.Коцюбинський).
Та пряме зіставлення кольорів може не задовольнити мовця, і тоді прикметник виступає у формі вищого ступеня порівняння: «В неї коси від темряви ночі темніші, від ягід тернових чорніші» (Леся Українка) або «Чорніше чорної землі блукають люди» (Т. Шевченко). Чорна барва не тільки вживається на позначення кольору, але і може характеризувати темно-сині тернові ягоди або забарвлення ґрунту, яке частіше перед прикметником сірий: «Сірими грудочками впали [жайворонки] на стежину» (М. Стельмах). Чорним може називатися смаглявий колір обличчя: «Пані моя чорна, як жук, а пан ще чорніший, як той циган плашуватий» (І. Нечуй-Левицький).
Цікаво і своєрідно відтворює кольорові відтінки М.Коцюбинський, палітра цього художника слова надзвичайно багата. Митець не обмежується спектром, а подає різнобарвні картини, намагаючись зафіксувати найтонші відтінки кольору, оскільки вважає, що «фарби повинні приходити на допомогу слова». Тому характеризуючи колір, способи його творення, мовні засоби, зокрема словотвірні, які виразно позначають кольорові відтінки, скористаємось контекстами творів М. Коцюбинського.
Відомо, що передача кольорів та їх відтінків досягається різноманітними мовними засобами. Найчастіше колір передається такими частинам мови чи її формами: 1) прикметником: червоний, білий, жовтий і под. (найчастіше); 2) дієприкметником: «зсинілі уста», «зжовклі обличчя», «сиві, злинялі очі», «посинілі лиця»; 3) іменником: «золото сонця», «блакить неба»; 4) прислівником: «хмари червоно тліли», «було тісно, сіро і душно у камері»; 5) дієсловом: «синіло небо», «біліють стіни», «жовтіла глиняна круча» (часто через дієслова, які передають на відміну від прикметників колір у динаміці, позначають перехід від одного колористичного стану до іншого) .
Надзвичайно ефективним способом для передачі кольорового різномаїття є спосіб складання із флексійною афіксацією. Яскраво позначається колір через складні прикметники, перша частина яких – колір, а друга – позначуваний предмет: «сіролистий», «чорноокий», «сивовусий», «білогривий».
Відтінки кольорів передаються і складними прикметниками двох видів: 1) прикметники, перша частина яких – слова світло-, блідо-, темно-, яскраво-: «ясно-зелений», «темно-сосновий», «яскраво-жовтий», цими означеннями передається різний ступінь яскравості, інтенсивності кольору; 2) прикметники, що позначають поєднання фарб, тонів; перше слово, що входить до його складу – додатковий колір, а друге – основний: «сизо-блакитний».
Часто колір передають відносні прикметники типу: «крейдяний», «глиняний», «восковий»; їх колірне значення формується на основі забарвлення того предмета, від назви якого вони утворились з допомогою суфіксів (восковий).
Традиційні прикметники у М. Коцюбинського набувають багато нових відтінків через застосування різноманітних суфіксів. Для М. Коцюбинського характерне вживання: 1) зменшувальних форм прикметників: «Он вийшла в поле дрібна біленька цятка» («Інтермецо»), що виражає оцінне ставлення автора до зображуваного; 2) прикметників із суфіксами неповноти: «Навіть душне повітря літньої днини приймало м’які синяві тони, в яких танули й розпливались контури далеких прибережних гір» («На камені»); «Дрібні хвилі зливались докупи і, мов брили зеленкуватого скла, непомітно підкрадались до берега .» («На камені»); 3) прикметників вищого ступеня порівняння, які позначають вищу якість предмета, насиченість кольорів: «І від того – синіше небо, чорніші крила» («Інтермецо»); «І знов перед Семеном чорне, пооране поле з ярами та видолинками, ще чорнішими, ще сумнішими» («Ціпов’яз»); ці означення вжиті, щоб підсилити психологічний стан героя, його настрій.
Образне світосприймання здатне поєднати реальне і переносне значення назв кольорів: «Мов доля необорна була її краса, і чорна, мов те горе, була її коса» (Леся Українка).
Звичайно, не кожне з порівнянь стає джерелом назви кольору, вираженої відносним прикметником. Так, у групі червоного кольору стійким порівнянням відповідають прикметники кривавий, маковий, рожевий, калиновий, вишневий, кораловий, карміновий, рубіновий, кумачевий, буряковий. Порівняймо: червоний, як маківка вид – обличчя, як макове – макового тону сукня.