Сторінка
6
Принцип народності в педагогіці, як відомо, вперше обґрунтовано Яном Амосом Коменським, який на противагу середньовічній схоластиці обстоював ідею навчання дітей рідною мовою. Однак Сковорода значно ширше трактує поняття «народності». Вона, на думку педагога, зумовлюється всім укладом життя, історичними умовами, мовою, культурою, інакше кажучи ментальністю народу. Позиція Г. С. Сковороди відносно виховання в наступних його словах: "Без природи як без шляху: чим далі рухаєшся, тим більше блудиш. Природа є вічне джерело бажання. Воля (за прислів'ям) є дужча за всяку неволю. Вона спонукає до приватного досвіду. Досвід є батько мистецтву, знанню і звичці. Звідси народилися всі звички, і книги, і хитрощі. Це головна і єдина вчителька вірно навчати птаха літати, а рибу – плавати. Премудре ходить у Малоросії прислів'я: без Бога ні до порога, а з ним хоч за море. Бог, природа і Міневра є одне і те ж». В цих словах українського філософа позначено основний принцип його педагогіки, так само як і античної філософської традиції: йти слідом в усьому за природою.
Світоглядні основи Г. Сковороди яскраво відбилися на його педагогічних поглядах. На освіту мислитель дивився як на засіб виховання всього народу; в поглядах на освіту ще раз виявилася його народність. Йдучи від села до села, перебуваючи весь час серед простого народу, Сковорода заслужив собі добру славу народного вчителя. Джерелом педагогічних поглядів Г. Сковороди, як вказують сучасні дослідники, були традиції народної педагогіки, народна мудрість, погляди на освіту прогресивних філософів Європи.
У свій час дослідник В. Ф. Ерн звернув увагу громадськості на ті принципи, що лежали в основі діяльності Г.С. Сковороди як педагога і дійсно народного просвітителя.
Ерн вважав, Сковорода "був палким супротивником того мавпування у вихованні, яке було в такій моді в Росії XVIII століття". Ерн звертає увагу, що критика Сковороди була спрямована проти денатуралізованого підходу в освіті. У цьому випадку слід мати на увазі, що при всій прогресивності просвітницької моделі освіти, вона була повна утиску єства людини і обмеження ії свободи (про що написав у своєму знаменитому педагогічному романі "Еміль" Жан-Жак Руссо). Звертаючись до цієї проблеми, В.Ф. Ерн вірно підмічає: "Безприродне «денатуралізоване» XVIII століття протиставило природі мистецтво, зробивши їх непримиренними протилежностями, і оголосивши природу занадто грубою для себе, вирішило перевершити її, удосконалити безприродним мистецтвом, у результаті чого були втрачені і природа, і мистецтво і замість них вийшла штучність».
Природовідповідність, як педагогічний принцип, обстоювали у свій час, Йоган Генріх Песталоцці та Жан-Жак Руссо. Останній ідеалізуючи дитячу природу, радив уже з двохрічного віку ізолювати дитину від міського середовища, де, на його думку, панує моральна розбещеність, щоб у такий спосіб, серед природи, готувати дитину до майбутнього життя.
На відміну від своїх попередників Сковорода висуває ідею «спорідненого», тобто природовідповідного виховання. Природні задатки у людей неоднакові. Але кожна людина, на його думку, має можливість, спираючись на них, розгорнути успішну діяльність у тій чи іншій галузі. Мислитель вдається до такого образу. Природа, писав він, подібна до багатого фонтана, що наповнює різні посудини до повної місткості. У байці «Собака та Кобила» педагог-мислитель висловлює думку про те, що природа має вплив на лдину; без урахування цього людина не може мати успіху вжитті, адже «без природи – як на манівцях: чим далі йдеш, тим більше заплутуєшся».
За Г. Сковородою, головним для педагога є пізнання і вдосконалення природних здібностей кожної людини. Оскільки доля суспільства залежить від вдалого вибору кожним його членом спорідненої діяльності відповідно до природних здібностей та покликання, то, готуючи дітей тієї чи іншої діяльності, насамперед доцільно враховувати їхні нахили та уподобання.
Під природою людини філософ-просвітитель розуміє обдарування, схильності, дані від народження. Він стоїть на тому, що надані природою особливості дитини мають добре знати батьки та вихователі й всебічно розвивати їх шляхом навчання. Г. С. Сковорода вважає, що успадковані можливості людини
можуть розкритися безпосередньо у природному стані діяльності.
Сковорода передбачав розвиток природних здібностей шляхом самовдосконалення, боротьби внутрішньої натури людини з брутальними пристрастями та потворними соціальними цінностями. Отже, Сковорода обстоює незалежну, вільнодумну людину, яка б протистояла впливові «цивілізованого» суспільства, була б свідомим творцем власних ідеалів, вчинків.
Ідея спорідненості виховання з природою людини пронизує твори Г. С. Сковороди: байки, притчі, філософські трактати, афоризми тощо. У багатьох із них змальовано найвищі якості людини, якими вона наділена природою: людяність, сердечність, великодушність, доброчесність, справедливість, скромність, працьовитість, гідність тощо. Ними обдаровані всі люди від народження, але не всі пізнають їх у собі і наслідують «блаженній» натурі. Неробство, пихатість, жорстокість, самодурство, егоїзм, чинопочитання, плазування перед модою, на думку педагога, є протиприродними, тобто набутими внаслідок неправильного виховання й умов життя (байки «Орел і Черепаха», «Бджола і Шершень», притчі «Вдячний Еродій», «Вбогий жайворонок» та інші).
Таким чином, Г. С. Сковорода не протиставляє природу вихованню чи навпаки, а всіляко підкреслює, що виховання посилює розвиток природних можливостей, чим сприяє формуванню «істиної людини».
Великою заслугою Г. С. Сковороди є те, що він у своїх творах наголошує на необхідності раннього пізнання природи дитини і визначення виховання відповідно до природних обдарувань. У притчі «Вдячний Еродій» педагог стверджує цю думку: «Хто захоче чомусь навчитися, повинен до того зродитися».
Новим словом в українській педагогіці прозвучало застереження батьків і вихователів про наслідки обраного без урахування природних можливостей навчання та життєвого шляху. У байці «Жайворонки» педагог стверджує, що «багато людей без природи починають великі справи та погано кінчають», і навпаки, того, хто правильно визначив свої сили, чекає успіх: «Коли ти твердо йдеш шляхом, який почав іти, то, на мою думку, ти щасливий».
Педагогічні погляди Г. С. Сковороди охоплюють широкий спектр навчально-виховної діяльності в спеціальних закладах, у сім'ї та засобами самовдосконалення особистості. Світоглядні основи педагогіки Г. С. Сковороди увібрали досягнення вітчизняної літератури, школи, освіти, виховних ідеалів того часу, кращі здобутки діячів зарубіжної педагогіки, і мали значний резонанс у формуванні плеяди наступних діячів української педагогіки.
Г. С. Сковорода робить висновок про те, що коли виховувати дітей відповідно до їхніх природних можливостей, то цим визначається подальша доля людини (байка «Годинникові колеса»). Педагог-гуманіст наполягає на тому, щоб молоді люди після закінчення навчання влаштовувались у житті не за становищем у суспільстві, а за своїми здібностями та набутими знаннями.