Сторінка
2

Музикотерапія як засіб регуляції гіперактивності та агресивності у дітей старшого дошкільного віку

розвиток творчої уяви та фантазії;

релаксація психологічного тонусу;

розвиток емоційної сфери;

розвиток почуття колективізму;

розвиток естетичних потреб.

Особливу ефективність цей вид естетотерапії отримує при його комплексному застосуванні з іншими видами терапії. Наприклад, у поєднанні з арт-терапією.

Виокремлюють чотири основні напрями лікувального впливу музики:

емоційна активізація у ході вербальної психотерапії;

розвиток міжособистісного спілкування;

регулюючий вплив на психовегетативні процеси;

підвищення естетичних потреб.

Серед психологічних механізмів лікувального впливу музики виділяють такі (за Зав’яловою В.Ю.):

катарсис (емоційне очищення, емоційна розрядка);

засвоєння нових засобів емоційної експресії;

підвищення соціальної активності.

У класифікації сучасних методів музикотерапії за критерієм переважної лікувальної дії зазначається:

методи, спрямовані на відреагування, а також емоційну активацію;

тренінгові методи, які застосовуються у контексті поведінкової терапії;

релаксаційні і регулятивні методи;

комунікативні методи;

творчі методи у формі інструментальної, вокальної, рухової імпровізації;

За представленою класифікацією можна зробити висновок, що ці методи можуть стати важливими орієнтирами психолого-педагогічного впливу на розвиток дітей.

Формами застосування музикотерапії можуть бути (див. табл. 1):

Активна музикотерапія – досягається через власну музичну діяльність вихователя та дітей, через відтворення музичного художнього образу, фантазування дошкільників після його сприйняття, спільну імпровізацію мелодії голосом і музичними інструментами (для цього підійдуть шумові інструменти, за допомогою яких діти можуть виразити свої почуття, які викликані музикою, а також мовою інструментальних звуків відтворити діалогове спілкування); одним із варіантів може бути хорове виконання твору, що створить атмосферу довіри між вихованцями.

Рецептивна музикотерапія - припускає процес сприйняття музики з терапевтичним ефектом, існує в трьох формах: комунікативної - спільне прослуховування музики, що спрямовано на підтримку взаємоконтактів, взаєморозуміння; реактивне – спрямоване на досягнення дітьми катарсису; регулятивне – сприяє зниженню нервово-психологічної напруги.

Право вибору активної або рецептивної музикотерапії залежить від вихователя, якому треба враховувати дві умови: зовнішню – час проведення заняття та внутрішню – емоційний настрій групи. Від вихователя вимагається тонке психологічне відчуття групи, характер якого можна фіксувати за допомогою двох карток – червоного та зеленого кольорів. Червона картка символізує стомлення, роздратування; зелена - позитивній настрій, поновлення сил. Картки пропонуються вихованцям на початку уроку і за їх допомогою перевіряється емоційний стан групи у процесі проведення занять, відповідно до якого вихователем застосовується музичний матеріал.

Таблиця 1

Основні форми музикотерапії (МТ)

Музикотерапія як цілісне використання музики в якості основного та провідного фактора дії на розвиток дитини включає такі напрями, як вокалотерапія (співи), музикотерапія в рухах (танці, музично-ритмічні ігри), музикування на музичних інструментах та інші.

Особливо важливою ланкою музикотерапії є формування музично-сенсорних здібностей у дітей дошкільного віку. Музичне переживання, власне кажучи, завжди є сенсорним, оскільки музика — і найпростіші співзвуччя, і складні образи — насамперед сприймається чуттєво. Тому сенсорні процеси є показниками цілісного сприйняття, розрізнення виразних почуттів, а також проявів, пов’язаних зі сприйняттям окремих властивостей музичних звуків, що особливо важливо для дітей молодшого віку. В основі розвитку їхніх музично-сенсорних здібностей лежить вслухування, розрізнення, відтворення чотирьох основних властивостей звука — висоти, тривалості, тембру, сили. Розвиваючи музичний слух дитини, до програми з музикотерапії включені музично-дидактичні ігри з певним змістом і правилами. В основі їх лежать навчальні завдання, спрямовані на освоєння різних властивостей музичного звука.

Емоції впливають на всі психічні процеси: на відчуття, сприйняття, уяву, мислення, волю, пам’ять. Радісний, щасливий настрій дитини є основою її фізичного і психологічного здоров’я, доброзичливого ставлення до людей, навколишнього світу.

Автори підручника “Педагогічна майстерність” визнають важливість музикотерапії як прийому розрядки від негативних емоцій за допомогою утворення вогнищ захисного збудження: “Поринаючи в царину мистецтва, ми отримуємо позитивні емоції, дія яких гальмує негативне ставлення і сприяє врівноваженню емоційного стану”. Проте, вважають, що “сприймання музики – індивідуальне, і кожний обирає для цього свої улюблені твори”. Також наголошують на наявності у вихователя фонотеки та вміння грати на музичних інструментах.

Василь Сухомлинський казав, що хвилини спілкування з музикою повинні даватися дітям як радість і як насолода: «Слухаючи музику, людина пізнає себе, і пізнає перш за все, що вона, людина, прекрасна, народжена для того, щоб бути прекрасним і якщо в неї є щось погане, то це погане треба подолати, відчути погане в собі самому і допомагає музика.» Також він вважав, що «музичне виховання – це не виховання музиканта, а перш за все виховання Людини».

Таким чином, підсумовуючи викладене, можна стверджувати, що музикотерапія є позитивним чинником становлення й розвитку гармонійної особистості через вплив на: емоційно-почуттєву сферу; інтелектуальні здібності; психотерапевтичний і фізіологічний стан тощо.

Підсилити ефект музикотерапії можна за допомогою ароматерапії, дихальних і рухових вправ, залучення живопису, поезії, танцю, кольоротерапії. Вільне малювання під певну музику допомагає виразити почуття через малюнок, танець - рухами, аромати трав допоможуть оздоровитись, а поетичне і колірне сприйняття набагато підсилить вплив музики на психофізіологічний стан дитини. Дуже важливо, щоб музичний твір подобався учням, сприймався ними, тільки в цьому випадку музикотерапія “запрацює” і принесе позитивні результати.

Психолого-педагогічні вади характеру дітей старшого дошкільного віку

Коли йдеться про порушення поведінки, властиві звичайним дітям, тобто про відхилення від норми, то найпоширенішими є такі вади характеру як агресивність та гіперактивність.