Сторінка
8
Конструктивізм останнім часом є найбільш популярною методикою навчання. Теорію його створено за роботами Піаже, Виготського, Пайперта. Згідно з нею учен є активним членом середовища, що не тільки відповідає за мотивацію, але й залучається до пізнання, вишукує сенс об'єктів. Знання генеруються внутрішніми процесами, але беруть свій початок із зовнішніх джерел. Конструктивізм вважає мотивацію внутрішнею категорією , що придатна людині, а не є продуктом винагороди за поведінку або результатом підштовхування системи.
Конструктивізм фокусується на структурній активності, а не на об'єктах (книжки, оцінки, викладачі), що має місце у традиційній аудиторії. Активність 'центрується на навчаємім' і змушує учня залучатися до конструювання свого процесу навчання. Спілкування з іншими є критично важливою частиною соціалізації процесу. Виготський радить створювати «зону безпосереднього розвитку», де робота учня спрямована на подальше розширення його академічних талантів і досягнення більш високого рівня. Сподівання та результати у навчальному середовищі конструктивізму відрізняються від традиційного навчання, отже процедуру тестування теж потрібно змінити, враховуючи поширену базу знань, яку розвивають школяри. Тестування поверхневих знань тут здебільшого вилучається з контексттуального навчання. Методи контролю та інструменти повинні бути спрямованими на осмислені знання. На жаль, сьогодні програми контролю мають тенденцію вимірювати поверхневі знання, які базуються на запам'ятовуванні фактів, процедур і в цілому на інформації, що підлягає простій класифікації та формуванню. Осмислені знання складаються не тільки з формальних бітів інформації. Це також результат зв'язків, що утворюються і формуються у мізку людини.
Отже, можна дійти висновку, що методи навчання – надзвичайно складні психолого-педагогічні та соціально-педагогічні утворення.
При розкритті їх суті виявляється, що їм властиві не одна, а кілька істотно важливих ознак, і через те будь-якій з них можна віддати перевагу лише в цілком конкретних педагогічних умовах.
Як показує узагальнення науково-практичних розвідок, нині немає жодної класифікації методів навчання, яка охопила б широкий та різноманітний діапазон традиційних та нетрадиційних методів навчання. Неможливо зупинятися на використанні тих чи інших методів навчання окремо. Лише інтегруючись одні в другі, поєднуючись та взаємодоповнюючись, традиційні та нетрадиційні методи навчання у вищих навчальних закладах можуть привести до очікуваних результатів.
Аналіз нормативного та методичного забезпечення роботи над розвитком читацьких інтересів учнів та використання активних методів
Треба відмітити, що традиційно наука про літературу розглядала історію літератури у першу чергу як історію життя та діяльності творців літературних творів, історію автора. Але в літературному процесі беруть участь, по меншій мірі, три суб’єкти – це говорить про необхідність створення історії читача – і, ще точніше, - історії розвитку відносин: «автор – текст – читач». Цю думку висловлювали в своїх роботах вчені А.І. Білецький, Г.О. Винокур, Г. Г. Шпет та інші. З нею неможливо не погодитись. Ці категорії взаємопов’язані і утворюють струнку систему взаємовідносин. Б.О. Корман в своїй монографії «Вивчення тексту художнього твору» говорить про те, що сьогодні терміном «читач» в літературознавстві визначають одночасно три поняття. По-перше, це читач як кожна окрема людина, як особа, що реально існує, має власну біографію. По-друге, це читач-образ, існуючий лише в самому тексті на рівних правах з іншими образами літературного твору, створений, як і вони, волею та фантазією автора. По-третє, це читач, що існує в уяві автора як деякий ідеальний читач-адресат. До всього вищесказаного слід додати, що читач є не тільки пасивним об’єктом, але й суб’єктом літературного процесу, «підбурюючим початком мистецтва». Немає сумнівів у тому, що поетичний твір завжди направлений на сприйняття. Цієї думки придержувався О.М. Толстой, говорячи про те, що читач, як деяка особа, створена його уявою, знанням, досвідом, виникає одночасно з темою твору. Зміст літературного твору не переходить – як вода, що переливається з одного глечика до іншого, з твору до голови читача. Він відтворюється самим читачем за поданими у тексті орієнтирами. Кінцевий результат залежить від розумової, душевної, духовної діяльності читача. Робота читача – це робота уяви, пам’яті, зв’язування, завдяки якій те, що читається, не розсипається у свідомості на механічну купу окремих, незалежних кадрів, вражень, що одразу забуваються, а поєднується в органічну та цілісну картину життя. Робота читача триває до тих пір, поки не буде прочитана остання сторінка, строчка твору. Творча людина схильна перечитувати художні твори, ніби вона ще жодного разу їх не читала.
Основною проблемою для викладача української літератури є проблема залучення учнів до багатств літератури, виховання зацікавленості її творами, формування читацьких смаків і культури. Учитель повинен донести до учнів думку про те, що, читаючи найкращі твори мистецтва, вони зможуть долучитися до вічного й загальнолюдського, того, що хвилює людину впродовж століть, довідатися про життя людей далеких країн, про їхні сподівання, прагнення, побут, звичаї, навчитися розмірковувати над власними вчинками. Видатний аргентинський письменник Хорхе Луїс Борхес писав: «Книга – річ серед інших речей, том, загублений серед інших томів, що наповнюють байдужий світ. І такою вона залишатиметься доти, доки книга не знайде свого читача, людину, якій призначені її символи. Від цієї зустрічі і народжується неповторне відчуття, яке називається красою, чудова таємниця, розшифрувати яку не під силу ні психології, ні риториці…» Тому від вчителя залежить зустріч учня-читача з книгою та результати цієї зустрічі. Не тільки залучення учнів до програмних творів світової літератури є головною проблемою для педагога. Треба навчити самостійно орієнтуватися в потоці художніх творів, обирати серед них те, що необхідне, користуючись при цьому розвинутим читацьким смаком та культурою, навчити застосовувати набуті знання у реальному житті.
Ідея досвіду – можливість та необхідність розвитку, формування читацьких інтересів учнів на уроках української літератури в умовах вербальної форми спілкування, актуалізація взаємопов’язаної діяльності операційних компонентів мислення (аналізу, синтезу, порівняння, абстрагування, узагальнення, класифікації, систематизації. Моя робота –спроба від слідкування читацьких інтересів дітей 7 класів та спроба впливу на їх розвиток. Виникає на даному етапі необхідність розмови про формування творчої продуктивної діяльності як учня, так і учителя-ментора, тобто наставника, бо розвиток читацької культури не є можливим без власного прикладу. Багато чого залежить від особи педагога, у тому числі від його загальної ерудиції, читацької культури, моральних якостей, схильності до постійного самовдосконалення.
Про освіту говорять, що вона формує образ людини. Правомірно, що суспільство дедалі більше зосереджує увагу на виховному і розвивальному потенціалі освіти, який є своєрідною імунною системою, що протистоїть асоціальним явищам, деградації моралі і культури. У педагогічному аспекті дуже важливо обґрунтувати таку систему цінностей, яка має бути основою виховання і розвитку учнів, внутрішнім компонентом їхньої свідомості, самосвідомості, мотивом і регулятором позитивно спрямованої діяльності. Аналіз теоретичного тлумачення цінностей навчально-виховного процесу засвідчує активне напрацювання філософами і педагогами матеріалів методичного рівня. Передусім, це дослідження з філософії освіти [7], з теорії педагогіки; Концепція гуманізації шкільної освіти, Концепція національного виховання (1996), Концепції громадянської освіти (2001), Концепції громадянського виховання; праці, присвячені ідеям особистісно орієнтованого підходу у навчанні і вихованні (Г. О. Балл, І.Д.Бех, Н.М.Бібік, А.М. Бойко, С. У. Гончаренко, І. А.Зязюн, В. Г. Кремень, Н. Г. Ничкало, О.Я.Савченко, О.В.Сухомлинська, та інші). У працях В. Г. Кременя ще у 90-х роках минулого століття було чітко обґрунтовано мету освітянської діяльності – забезпечити впровадження в освітній процес цінностей розвитку особистості, створити умови для її самореалізації.(Національна доктрина розвитку освіти в Україні (2001)).