Сторінка
5
В діючих підручниках математики містяться сучасні трактовки того чи іншого математичного поняття, теорії. Але в поясненні вчителя, у змісті проведеної ним бесіди повинне знайтися місце і історії математики.
Вивчення теми розділу можна провести економно в часі, наприклад, запропонувавши учням самостійно вивчити текст з підручника математики або відповідну статтю історико-математичного змісту. Цим самим вчитель виграє в дохідливості свого пояснення, у формуванні інтересу учнів до вивчення математики, до історії науки і країни, до видатних особистостей минулого, які живуть в народній пам'яті цілі тисячоліття.
Слід відмітити, що реалізація принципу історизму при вивченні нової теми в процесі навчання математики в школі не повинна зводитися до пригадування двох-трьох прізвищ вчених. Мова йде про постійне прагнення вчителя продумано і систематично використовувати історичний матеріал.
Історія науки мусить бути головним провідником учня в його навчанні, оскільки:
В процесі шкільного викладення математики короткі історичні екскурси в минуле, розповіді про використання математики в задачах, які виникали перед людством, про значення питань практичного життя для розвитку самої математики завжди викликають жвавий інтерес учнів. А інтерес до предмету означає одночасно і створення умов для більш успішного його вивчення.
Бесіди учителя з учнями з історії науки створюють великі можливості для збудження творчих сил молоді, для зміцнення їх віри у власні можливості.
Елементи історії математики сприяють свідомому засвоєнню фактів, понять, законів, вони гуманітаризують зміст шкільної математики, сприяють реалізації міжпредметних зв'язків курсів алгебри, геометрії, фізики, астрономії.
Історія математики зрештою необхідна вчителю математики, бо він покликаний не тільки передавати своїм учням деяку суму знань і навичок, а і формувати їх свідомість, світогляд, готувати майбутніх творців і носіїв людської культури.
Внесок українських вчених в розвиток математики
Ще в Стародавньому Римі була сформульована думка: історія – вчителька життя. Стали крилатими і такі висловлювання: «виховання історією», «виховуючий потенціал історії», «готуючись до майбутнього, не забувай про минуле». Вони означають, що вся сукупність форм, методів і засобів, які використовуються для розповсюдження історичних знань, а не псевдознань, повинна сприяти відновленню самосвідомості мас і загальнолюдських цінностей.
Англійський філософ XVIII ст. Роджер Бекон писав: «Знання треба впроваджувати тим шляхом, яким воно входило в життя», а великий німецький вчений і математик Готфрід Лейбніц (1646–1716) стверджував: «Хто хоче обмежитись сучасним, без знань минулого, той ніколи його не зрозуміє».
Взагалі без історії предмета нема теорії предмета, а без предмета немає й думки про сам предмет. Наука починається з історії. Не знаючи історії науки, не можна правильно оцінити її сучасне і передбачити майбутнє.
Історико-педагогічне мислення допомагає вчителеві правильно оцінювати виховничо-освітні явища, як минулого так і сучасного. Воно попереджує його від помилок, перекручень, які зустрічаються в минулому і існують в сучасному.
О.С. Пушкін писав: «Повага до минулого – ось риса, яка відрізняє освіченість від дикунства». Цицерон стверджував: «Не знати, що трапилось до твого народження, значить завжди бути дитиною».
Отже, принцип історизму має особливе значення в розробці системи психолого-педагогічних і методичних наук, педагогічної освіти і перспектив її подальшого удосконалення.
Дійсно, сучасна педагогіка і методична наука є закономірним розвитком педагогічних цінностей, накопичених протягом всієї історії суспільного життя. Для підготовки кваліфікованого вчителя необхідно зорієнтувати його на глибоке вивчення всього людського досвіду в галузі викладання тієї дисципліни, яку він буде викладати в школі. Володіти почуттям історичної орієнтації повинен кожний вчитель в школі. Історико – педагогічне мислення дозволяє вчителеві правильно оцінювати виховничо-освітні явища як минулого так і сучасного. Огляд розвитку методики навчання будь-якого навчального предмету є доброю базою для створення ефективних сучасних форм і методів навчання цих предметів.
Знання з методики викладання математики і зацікавленість нею у вчителя значно підсилюються, якщо він добре обізнаний з історією рзвитку цієї науки. Рух до майбутнього неможливий без знання всього попереднього і історичного ланцюга, без засвоєння всього багатства досягнутого розвитку в даній науці: треба пам'ятати, що готуючись до майбутнього, треба не забувати минулого.
Зараз, коли йде реформа національної школи, особливо треба брати на озброєння все краще, що залишила нам класична педагогіка і методика – теорія навчання окремої шкільної дисципліни.
Біографічні дані кожної людини повчальні для учнів, а знаменитої – неоціненні, тому що в ній простежується весь аспект творчості вченого, і розповідь про великого вченого викликає природне бажання в учня бути схожим на нього. Зупинимось на біографіях наших земляків.
Єрмаков Василь Петрович (1845–1922)
Єрмаков Василь Петрович – український математик, член-кореслондент Петербурзької АН (з 1884 р.). Народився в с. Терюхи, біля Гомеля. Середню освіту В.П.Єрмаков одержав у Гомельській, а потім в Чернігівській гімназії. Закінчив Київський університет і був залишений при цьому університеті для підготовки до викладацької діяльності. З 1877 р. – професор Київського університету. Коло наукових інтересів В.П.Єрмакова досить широке. Йому належать дослідження з теорії диференційних рівнянь, теоретичного аналізу, варіаційного числення, теорії наближених обчислень та ін. У 1870 р. відкрив нову, досить цікаву і просту ознаку збіжності рядів. В.П.Єрмаков приділяв багато уваги педагогічній діяльності, влаштовував диспути про кращі методи викладання, друкував статті на педагогічні теми; у 1884–1885 рр. видавав «Журнал элементарной математики». Цей журнал під назвою «Вестник опытной физики и элементарной математики» видавався аж до 1917 р.
Діяльність В.П.Єрмакова залишила глибокий слід в методиці математики. Він був переконаний, що математику може вивчати кожний із середніми здібностями. Все залежить від педагогічної майстерності першого вчителя математики. Він писав: «В різноманітності методів і приймів – вся сила і зваба науки».
Георгій Феодосійович Вороний (1868–1908)
Георгій Феодосійович Вороний – одна з найяскравіших особистостей в історії математики кінця XIX-початку XX ст. Його перша праця «Розклад многочленів та множників, заснованих на властивостях коренів квадратних рівнянь», яка відноситься до гімназичних років (1885 р.), була надрукована на сторінках журналу з елементарної математики. Варто відмітити, що особливе захоплення математикою проявилось у Георгія Вороного не тільки завдяки природним здібностям, а також у результаті впливу на свідомість і захоплення юнака його викладача математики, Івана Володимировича Богословського.
Навчаючись у Петербурзькому університеті (1885–1889 рр.), Вороний формувався як учений. Його основною галуззю досліджень була теорія чисел, а науковим наставником був професор Андрій Марков.