Сторінка
5
І, звичайно, виховних. Однак могутньою виховною та облагороджуючою силою вона стає тільки тоді, коли батько і мати бачать високу мету свого життя, живуть в ім’я високих цілей, що звеличують її в очах дитини.”
Дитина пізнає світ людини очима батька й матері, з того, як промовляє мати до неї, дитини, як ставиться батько до матері. З усього цього й складаються перші уявлення та поняття про добро і зло.
У хорошій сім’ї, де батько з матір’ю живуть у злагоді, де панують тонкі відносини чутливості до слова, до думки й почуття, до погляду і найменшого відтінку настрою, у відносинах добра, злагоди, взаємної допомоги й підтримки, духовної єдності й щирості, довір’я і взаємної поваги батьків – перед дитиною якраз і розкривається все те, на чому утверджується її віра в людську красу, її душевний спокій і рівновага.
Розвиток сучасного суспільства, сім’ї, школи привертає нас до необхідності звертатися до спадщини В.Сухомлинського в царині сімейного виховання, етики родинних відносин, системи шкільно-сімейної взаємодії задля гармонійного виховання дитячої особистості, підростаючого покоління.
У педагогічній спадщині Василя Олександровича Сухомлинського визначено та обґрунтовано умови ефективного впливу сім’ї на дітей. Серед них особлива роль відводиться материнському вихованню та батьківському авторитету. В наш час актуальними є його пропозиції щодо їх формування.
В аспекті дослідження ціннісних орієнтирів людини В.Сухомлинський звертається до наукових джерел сімейної педагогіки, надаючи їй ключову роль у формуванні та розвитку дитячої особистості.
Сім’я – це середовище не лише формування, розвитку, а й утвердження загальнолюдських цінностей у дитини, справедливості, краси, любові, поваги до інших. Це осередок індивідуальних цінностей, персоніфікованих у дітях. Якщо для суспільства головною цінністю виступає Людина, то у сім’ї такою цінністю є власна дитина, як духовна часточка самих батьків, сенс їхнього життя та індивідуальне щастя.
Таким чином, сімейне середовище зберігає, утверджує і водночас формує ціннісно-смислову сферу дитячої особистості на основі сприйняття останньою соціально значущих норм, переконань та ідеалів, а також через велику школу тонких, сердечних, людяних взаємовідносин. Ці відносини – найголовніше моральне багатство сім’ї.
У комплекс засобів творення системи особистісних цінностей Василь Сухомлинський включає любов, красу, турботу і повагу, обов’язок, працю, особистий приклад, істину, надію. Саме вони творять людське в людині, роблять людину людиною.
Василь Олександрович розглядав виховання як прийняття дитиною певної форми світосприймання і світогляду, він вважав, що дитина має стати тим, ким хоче, але насамперед вона має стати особистістю.
В.Сухомлинський окреслив гуманістичний ідеал людини, що живе в гармонії з природою, іншими людьми і суспільством. Розвиваючи і формуючи бажання, почуття і потреби дитини, він створює у такий спосіб виховану людину, що сама, своїм власним волевиявленням створює моральний закон для себе.
Особливого значення в процесі виховання особистості Сухомлинський надавав виховному середовищу. Мова йде не тільки про школу й родину, а й вулицю, громаду, тобто все середовище, що оточує дитину. Тут завдання вихователя – організація певної діяльності, що допомагає індивідові самовиражатися, керувати бажаннями, тобто „виховувати в людині здатність виявляти у своїй моральній діяльності свою істинно людську суть, виявляючи при цьому самостійність, розкриваючи й утверджуючи силу особистості.” головні напрями цієї діяльності В.Сухомлинський бачив у розвитку тріади – серце, розум, праця.
Серце. Василь Олександрович звертається до педагогіки серця, він розмірковує про добро і зло, про щастя і нещастя, біль і радість, совість і безсердечність, провину і покарання, радість покаяння і прощення, про моральну відповідальність тих, хто взяв на себе труд навчити інших науки діяльнісного серця.
Сухомлинський говорить про те, що переживають, відчувають діти і як допомогти їм: про те, як у серці оселяється зло, жорстокість і як вилікувати дитину від цього, а також про проблеми непотрібності, нерозуміння.
Звертаючись до цих особистісних проблем, він розробив систему формування культури почуттів і бажань, спрямовану на „внутрішню працю душі, сенс якої полягає у тому. що маленька людина вкладає свої сили, часточку себе в іншу людину . піклування про благо, радість, щастя того, хто був чужим, але став моїм, потрібним мені . творити добро людям.”
Розум. Для Василя Олександровича розумове виховання – це не тільки розвиток інтелекту, а й активне духовно-емоційне і моральне життя: „Жива, допитлива, творча думка формується у вихованця тоді, коли відносно знань він займає особисту життєву позицію.” Він вважав, що розумове виховання педагог розглядає не лише як систему поглядів на світ, а й суб’єктивний стан особистості, який виявляється в її почуттях, волі, діяльності. „Розумова вихованість полягає в тому, що погляд людини на світ виражається не тільки в умінні пояснити, а й у прагненні довести, ствердити, відстояти власною творчою працею.”
Праця. Уся педагогіка Василя Олександровича побудована на діяльнісному підході, який він інтерпретував як працю. Сухомлинський віднаходив і розв’язував завдання як дати дитині щастя від улюбленої праці, допомогти їй серед безлічі життєвих доріг знайти ту, на якій найяскравіше розкриваються індивідуальні творчі сили і здібності. Паця у нього – це взаємодія серця, думок, переконань, почуттів, переживань, інтересів, захоплень.
В.Сухомлинський виділяє значущість у виховному процесі й таких філософських категорій, як воля, свобода. у цьому контексті важлива роль належить вихованню мужності, що визначено Василем Олександровичем як „надзвичайно складний процес формування сили духу – насамперед волі, вміння показати собі, примусити себе. З перших кроків шкільного життя ми вчимо своїх вихованців владарювання духу над тілом – у цьому полягає один з найцікавіших моментів виховання . Людина – це воля людська, воля до перемоги над труднощами і складними . ситуаціями. Виховуй у собі з малих років вольову спрямованість, стійкість і витримку . Мужність – це справжня краса духу й тіла, переконань і вчинків. Мужність робить людину могутньою і доброю, сильною і ласкавою.”
У праці „Сто порад учителеві” Сухомлинський підкреслює ситуацію вибору в процесі внутрішньої боротьби особистості, не на людях: „Справжня людина та, яка не робить гидоти, непристойності, підлості на самоті. Нехай завжди, коли ти залишаєшся на самоті, суворим, вимогливим свідком твоїх вчинків буде власне сумління.”
Процес становлення людини довготривалий і потребує від педагога і сили волі, і фізичного здоров’я, і духовної енергії, і постійного пошуку варіантів впливу на особистість школяра. Об’єктом праці вчителя є „найтонші сфери духовного життя особистості, яка формується, - розум, почуття, воля, переконаність, самосвідомість. Впливати на ці сфери можна тільки так само – розумом, почуттям, волею, переконаністю, самосвідомістю.