Сторінка
8
Цілу низку оповідань і казок В.О.Сухомлинський присвячує темі філософії життя, місцю кожного у цьому житті на землі. Письменник-педагог дитячими вустами ставить запитання, на які школярам треба шукати відповідь разом з учителем, батьками, своїми ровесниками. Наприклад, дівчинці важко збагнути, як це могло бути, що її колись не було (оповідання „Як же все це було без мене?”, Читанка, 2 клас / О.Я.Савченко). актуальне і вічне питання в дитячому світі. Його не можна ніяк обійти у спілкуванні з дітьми молодшого шкільного віку. Тому це оповідання Василя Олександровича й „працює” на сторінках сучасного підручника.
Яскравим прикладом художнього розв’язання філософської проблеми на рівні, доступному дітям, є оповідання „Соловей і жук”, яке знаходиться у цьому самому підручнику. Гордий, самозакоханий Соловей виявляє нетерпимість до жука, який не співає, а гуде:
„Перестань гудіти. Твоє гудіння нікому не потрібне. Та й краще, аби тебе, Жуче, зовсім не було”. На це Жук, сповнений власної гідності, відповів зухвалому Солов’ю:
- Ні, Солов’ю, без мене, Жука, неможливий світ, як і без тебе, Солов’я.
І дівчинка, ровесниця семирічних другокласників, якій за сюжетом казки, довелося стати арбітром у суперечці між тваринами, також робить дитячий, але по-дорослому правильний висновок: „Хай будуть і Соловей, і Жук”. Потім подумала і додала: „Як же можливо без Жука?”
Такі самі аналоги маємо уже не в дитячому, а в нашому дорослому житті. Це є стрижнева, дуже важлива проблема нашого суспільства, суспільства, яке тільки опирається на ноги у набутті справжнього демократичного обличчя, вигляду. Цю думку варто підкреслити учням і на уроці тією мовою, тими словами, які вони у своєму віці можуть сприйняти.
У методичному апараті до тексту автор підручника ставить запитання: „Поміркуй, що хотів сказати нам цією казкою письменник?”
Близьким до цієї дитячої, але по-дорослому філософської казки, і дуже істотним за своїм значенням є пласт оповідань В.Сухомлинського, присвячених етиці дитячого спілкування, їхнього шкільного співжиття. Вічною є і буде залишатися така педагогічна проблема, як „дитина з фізичними вадами в умовах не спеціальної, а загальноосвітньої школи”. Це проблема насамперед самої дитини, її батьків та інших членів родини, які з величезним хвилюванням і побоюванням за дитячу психіку відправляють обділену природою дитину в коло її ровесників. Це і проблема вчителя, оскільки саме йому найчастіше доводиться бути свідком проявів моральної жорстокості до таких дітей, запобігати їм.
Тонкий психолог, великий дитинолюб, Василь Олександрович Сухомлинський також не обминув і не міг обминути цієї проблеми. У читанці для 2 класу (видавництво „Освіта”, 2003) вміщено його оповідання „Горбатенька дівчинка”. Напевно не тільки після опрацювання цього твору в класі на уроці, але й вдома, батьки, перевіряючи підготовку дитиною домашніх завдань, ніяк не зможуть поставитися до цього тексту як до рядового учнівського завдання. Тому 2- класники і в школі, і в дома безумовно одержать на все життя гарний урок, урок співчуття до ближнього, співпереживання і бажання проявити йому підтримку.
У підручнику подано кульмінаційний момент оповідання – неочікувану і для вчителя, і для дітей появу горбатенької дівчинки, яку до класу посеред уроку завів директор школи, виділено жирним шрифтом:
„Учитель затамував подих і повернувся до класу. Він дивився у вічі пустотливих школярів і мовчки благав: „Хай не побачить дівчинка у ваших очах ні подиві, ні насмішки”.
Другокласникам буде над чим задуматися і зробити відповідний висновок з кінцівки оповідання, також виділеної в тексті жирним шрифтом: „Учитель був тепер спокійний: клас витримав іспит.”
Можна собі уявити: такий урок проходить одночасно у других класах усіх шкіл України, на яких відбувається робота над цим оповіданням, написаним педагогом для дітей. Це Всеукраїнський урок людяності, урок милосердя, урок утвердження в душах семирічних дітей почуттів доброти, взаємоповаги, взаємо підтримки. І співавтором цього сучасного уроку маємо по праву вважати нашого великого педагога В.О.Сухомлинського.
У читанках для 3 класу вміщені художні твори В.О.Сухомлинського „Сергійкова квітка”, „Спляча книга”, „Красиві слова і красиве діло”, „Кінь утік”, „Гвинтик”, „Який слід повинна залишити людина на землі?”.
Зміст 2-ї частини Читанки для 3 класу завершується твором Василя Олександровича „Що таке Школа під Голубим небом”, а також узагальненням О.Я.Савченко великого виховного та розвивального значення:
„Давно вже нема серед нас великого Вчителя – Василя Олександровича Сухомлинського. Але у Павлиській школі, якою він багато років керував, діти продовжують створювати казки. Прочитайте казки учнів початкових класів.
Поміркуйте над їх змістом”.
Педагогічні казки В.Сухомлинського нібито опосередковані, непомітні зовні, але активно та ефективно виховують у дітей найкращі почуття щиросердності і любові до всього прекрасного, формують перші навички людяності у взаєминах між юними особистостями
У художніх творах міститься значний освітній і виховний потенціал. Зміст казок дозволяє здійснювати систематичне моральне виховання. Істотна особливість полягає в тому, що повчальність виражена не нав’язливо, не прямолінійно. Дітей приваблює захоплююча фабула, яскраво намальовані образи, дотепні характеристики. Емоційно молодші школярі сприймають текст, у якому добро перемагає зло. Діти щиро переживають горе, нещастя ображених. Слід не розвіювати співчуття дітей ображеним, а спрямовувати їх на усвідомлення того, у чому полягає помилка дій дійових осіб.
Педагогічна цінність казки полягає в тому, що в ній перемагає справедливість. Радість дітей потрібно підтримувати, бо в ній – виховний момент. Вчителеві залишається тільки підвести своїх вихованців до знаходження причин радості цієї перемоги.
Аналіз казок збуджує дітей до формування оціночних суджень характеру казкових дійових осіб. Учні самостійно визначають характерні ознаки казкових персонажів: доброту, сміливість, чесність або боягузтво, чванливість, пихатість, брехливість тощо.
Дуже часто діти дають різні оцінки вчинкам одних і тих самих казкових героїв. Якою б не була відповідь кожного окремого учня, нікотрий з них не повинен не те, що бачити, а навіть відчувати насмішкувате відношення вчителя до його думки. У кожної дитини вона своя, неповторна і варта особливої уваги.
Хоч практика засвідчує: дитячі думки бувають інколи дуже дивними, надто нестандартними.
Найкраще продемонструвати, що одне із суджень є найбільш вдалим, а в окремих випадках і залишити всі оцінки, висловлені школярами. Можливі також випадки не однотипного реагування дітей на результат дій казкових героїв. Одні учні співчувають, інші болісно сприймають події, треті визнають неминучість такого кінця. Роль дорослих, вчителя полягає у тому, щоб не применшуючи жодного з перелічених ставлень, підкреслити існуючу реальність
Якщо говорити про сприймання казки дітьми, то необхідно зазначити той факт, що діти молодшого шкільного віку сприймають умовність казки, а тому чітко відрізняють фантазію від реальності. До фантазії вони ставляться, як до гри. Отже казкову ситуацію вони сприймають, як гру (в можливу життєву ситуацію). Тому немає потреби повторювати відоме їм і підкреслювати, що казковий сюжет вигаданий. У казці йдеться про добро та зло, про погане і гарне, досконале і недосконале. Дитяча увага повинна бути зосереджена на цих моральних та людських категоріях, а не на розвінчанні незвичності казкових ситуацій.