Сторінка
1

Визначення рейтингової оцінки діяльності банків

Визначення узагальнювалюної оцінки фінансового стану комерційного банку. Основним завданням економічного аналізу діяльності комерційного банку є підготовка обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень, спрямованих на підвищення ефективності діяльності банку і виконання економічних нормативів, установлених центральним банком.

Управління будь-якою динамічною системою (в цьому разі – комерційним банком) з погляду сучасної теорії управління полягає у визначенні її поточного і бажаного станів та управлінських заходів, які мають перевести систему з поточного стану в бажаний.

Стан банківської діяльності як об‘єкта управління визначається:

видами активних операцій (напрями розміщення коштів банку) та їхньою структурою.

видами пасивних операцій (джерел коштів банку) та їхньою структурою;

показниками достатності капіталу і платоспроможності;

показниками ліквідності балансу банку;

прибутковістю банку;

рівнем адміністративно-господарського управління (мене­джменту).

Необхідно зазначити, що діяльність комерційних банків пов'яза­на із загальним станом національної економіки, діяльністю людей і здійснюється в умовах коливань рівня пропозиції та попиту на бан­ківські послуги, конкуренції, наявності різноманітних ризиків тощо. У зв'язку з цим рекомендації щодо управлінських рішень мають ба­зуватися на узагальненій оцінці всебічного аналізу діяльності коме­рційного банку.

Під час проведення узагальнювальної оцінки (рейтингу) банку необхідно використовувати стандартизовану систему, за допомогою якої аналізуються основні показники фінансового стану банку. Та­кою є загальновідома система «CAMEL», на базі якої (з урахуван­ням специфічних особливостей національної банківської системи) визначається рейтинг комерційних банків України.

Рейтингове оцінювання за системою «CAMEL» здійснюють суто наглядові органи. В Україні вони представлені департаментами без­виїзного нагляду та інспектування Національного банку України, а також відповідними структурними підрозділами регіональних упра­влінь Національного банку України.

При цьому система рейтингової оцінки для кожного комерційно­го банку складається з таких етапів:

«попередній» рейтинг;

«кінцевий рейтинг».

Рейтинг на «попередньому» етапі здійснює департамент безвиїз­ного нагляду за наявними формами звітності комерційних банків. За результатами цього рейтингу банку встановлюється відповідна рейтингова оцінка (методи встановлення рейтингової оцінки наведено нижче). Якщо рейтингова оцінка банку становить «З», «4» або «5» і при цьому банк не перебуває в режимі фінансового оздоровлення, ліквідації, банкрутства або припинення діяльності, він підлягає тер­міновому інспектуванню. Якщо банк перебуває в одному з наведе­них вище проблемних режимів, він потребує особливого нагляду Національного банку України, який здійснюється департаментом з питань роботи з проблемними банками та відповідними підрозділа­ми регіональних управлінь НБУ.

Департамент інспектування разом з відповідними структурами регіональних управлінь під час детальної перевірки на місці визна­чає «кінцеву» рейтингову оцінку банку, тим більше, що рейтингову оцінку рівня менеджменту легше здійснювати безпосередньо в банку, при цьому можна уточнити і показники інших оцінок для сукуп­ного рейтингу.

Система рейтингу банків включає визначення таких понять:

якість капіталу — оцінка розміру капіталу банку щодо його достатності для захисту інтересів вкладників та підтримання пла­тоспроможності;

якість активів — можливість забезпечення повернення ак­тивів;

якість управління (менеджменту) — оцінка методів управ­ління банком з погляду ефективності його діяльності, розпорядку праці, методів контролю за дотриманням нормативних актів та чин­ного законодавства;

дохідність — достатність доходів банку для його подальшого розвитку;

ліквідність — можливості банку щодо виконання ним як зви­чних, так і не передбачуваних зобов'язань.

Сукупний рейтинг банку визначається так:

за кожним із зазначених вище пунктів нараховуються бали від 1 (сильний) — до 5 (незадовільний);

бали підсумовуються і діляться на п'ять для визначення сукупної рейтингової оцінки;

сукупний рейтинг характеризує загальний фінансовий стан бан­ку: сильний, задовільний, посередній, граничний чи незадовільний.

Приклад (дані умовні):

якість капіталу = 2 бали,

якість активів = 2 бали,

якість управління = 3 бали,

дохідність = 3 бали,

ліквідність = 1 бал.

Разом =11.

Рейтингова оцінка = — = 2,2.

Визначення рейтингової оцінки потребує округлення результату до цілих, тобто

1 — 1,4 до 1. Рейтингова оцінка сильного банку. 1,5 — 2,4 до 2. Рейтингова оцінка задовільного банку. 2,5 — 3,4 до 3. Рейтингова оцінка посереднього банку. 3,5 — 4,4 до 4. Рейтингова оцінка граничного банку. 4,5 — 5,0 до 5. Рейтингова оцінка незадовільного банку.

Банки, які за сукупним рейтингом визначені як «сильні» (1), ма­ють такі характеристики:

фінансовий стан є надійним за всіма аспектами;

виявлені проблеми незначні і можуть бути розв'язані у пов­сякденній діяльності;

— фінансовий стан стійкий до змін, що відбуваються в економіці і в банківській системі;

— фінансовий стан не викликає сумнівів у органів нагляду. Банки, які за сукупним рейтингом визначені як «задовільні» (2),

мають такі характеристики:

— в основному їхній фінансовий стан є задовільним;

— виявлені проблеми незначні і можуть бути врегульовані керів­ництвом банку;

— фінансовий стан банку є по суті стабільним, отже, він може бути пристосованим до умов економічної кон'юнктури і роботи бан­ківського сектора;

— органи нагляду турбує лише те, щоб недоліки, виявлені під час перевірки на місцях чи аналізу звітності, були виправлені керівництвом банку.

Банки, які за сукупним рейтингом визначені як «посередні» (3), мають такі характеристики:

банк дещо слабкий фінансово і щодо операційних функцій, а також припустився порушень законів і нормативних актів;

фінансовий стан банку має тенденцію до подальшого погір­шення, якщо умови в економіці та банківському секторі будуть роз­виватися за несприятливим сценарієм;

фінансовий стан вірогідно погіршиться, якщо негайно не бу­дуть вжиті заходи щодо виправлення ситуації або ці заходи не бу­дуть досить ефективними;