Сторінка
2

Визначення рейтингової оцінки діяльності банків

стан банку викликає занепокоєння в органів нагляду.

Банки, які за сукупним рейтингом визначені як «граничні» (4), мають такі характеристики:

є недоліки в їхній фінансовій діяльності;

спостерігаються ознаки нестабільності, які не усуваються до­статньою мірою;

якщо своєчасно не будуть вжиті конкретні заходи щодо вип­равлення ситуації, становище банку погіршиться настільки, що це може поставити під сумнів його існування в майбутньому;

є ознаки потенційного банкрутства;

банки потребують додаткової уваги органів нагляду, необхід­но розробити детальний план заходів стосовно усунення наявних проблем і недоліків.

Банки, які за сукупним рейтингом визначені як «незадовільні» (5), мають такі характеристики:

високий ступінь вірогідності банкрутства найближчим часом;

є серйозні недоліки, становище банку настільки критичне, що потребує негайної фінансової допомоги з боку власників банку або інших фінансових джерел;

без застосування оперативних заходів щодо виправлення ситуації і (або) фінансового підтримання виникне необхідність злиття

цього банку з іншим, придбання його іншою установою або його ліквідація.

Аналіз капіталу. Аналіз капіталу має визначити, чи може банк гарантувати достатній захист коштів вкладників.

Банк постійно повинен мати визначений (згідно з вимогами НБУ) мінімальний обсяг капіталу. Як правило, це — рівень капіта­лу, необхідний для одержання відповідних ліцензій на здійснення банківських операцій. Коли ж мінімальний рівень капіталу стає не­достатнім для захисту вкладів клієнтів, необхідно вчасно приймати рішення про його збільшення.

Отже, основне завдання аналізу капіталу полягає в тому, щоб вчасно визначити ступінь достатності обсягу капіталу та збільшити його до необхідного.

Під час визначення адекватності капіталу розрізняють два його рівні:

основний капітал (капітал 1-го рівня);

додатковий капітал (капітал 2-го рівня).

Визначаючи адекватність капіталу банку, необхідно скоригувати його активи на відповідні коефіцієнти ризику. При цьому треба ма­ти на увазі, що збалансовані статті також можуть містити певні ризи­ки для банку. Прикладом такого ризику може бути надання банком гарантій від імені клієнта за відповідну плату.

Іншим прикладом такого ризику є надання банком комерційного або документального акредитива своєму клієнту.

Базельська угода визначає ступінь ризику за трьома основними типами збалансованих статей. Ці показники ризику використовують­ся під час переведення збалансованого ризику в ризик, що асоціюєть­ся з активами. Наприклад, гарантія має показник ризику, який дорі­внює 100 %. Це означає, що вона може набути форму кредитування клієнта, але містить повний банківський ризик.

За даними аналізу капіталу банку встановлюється рейтингова оцінка за такими критеріями:

Рейтинг 1 {сильний):

— банки, у яких нормативи платоспроможності й достатності капіталу набагато перевищують 8 % і 4 % відповідно;

банки, у яких показники капіталу кращі, ніж у всіх інших банках;

банки, які за даними інспекторських перевірок мають відмін­ ну якість активів.

Рейтинг 2 {задовільний):

банки, в яких нормативи платоспроможності й достатності капіталу вищі за 8 % і 4 %;

банки, що є кращими серед банків своєї групи за показниками капіталу;

банки, які за даними інспекторських перевірок на місцях ма­ють задовільну якість активів або принаймні середню якість активів.

Рейтинг 3 {посередній):

банки, в яких показники основного й сукупного капіталів від­ повідають установленим нормативам;

банки, що посідають посереднє місце серед інших банків за показниками капіталу;

банки щонайменше з посередньою якістю активів, визначе­ною перевірками на місцях.

Рейтинг 4 {граничний):

банки, що виконують принаймні один з двох установлених нормативів;

банки, що перебувають в останній третині або чверті банків своєї групи за показниками капіталу;

банки, що демонструють слабкість або мають проблеми з які­стю активів за результатами інспектування на місцях.

Рейтинг 5 {незадовільний):

банки, які порушують установлені нормативи або мають нега­тивні показники капіталу (дефіцит капіталу);

банки, показники капіталу яких є гіршими серед інших банків групи;

банки, в яких за даними інспекторських перевірок на місцях якість активів є граничною або незадовільною.

Аналіз якості активів

Низька якість активів є найпоширенішою проблемою для нестій­ких і погано керованих банків, хоча це і не єдина причина їхньої фі­нансової слабкості. Метою проведення аналізу якості активів банку є визначення їхньої життєздатності і правильності відображення їх­ньої вартості у звітності банку. З метою найточнішого аналізу якості активів використовується система класифікації кредитів, інших ви­дів активів та збалансованих статей.

Активи, що визнаються задовільними {стандартними), не підля­гають класифікації.

Активи, з якими банк має явні проблеми і за якими кінцеве по­гашення не гарантоване, класифікуються як субстандартні.

Активи, збитки за якими майже безсумнівні, але їхній розмір по­ки що не можна точно встановити, класифікуються як сумнівні.

Активи, які безперечно не будуть погашені і, таким чином, не є життєздатними активами банку, класифікуються як збиткові.

За необхідності можна виділити ще одну категорію активів — «особливо згадані», до якої входять активи, що не є задовільними, але поки що не викликають настільки серйозного занепокоєння, щоб бути занесеними до категорії субстандартних. Однак такий під­хід не завжди застосовується під час аналізу якості активів.

Зважування на ризик за кожною класифікацією активів ро­биться так:

Отже, під час аналізу всі активи (а також збалансовані статті, як­що вони є в класифікації) множаться на відповідний коефіцієнт ри­зику. Загальна сума зважених на коефіцієнт ризику активів є серед­ньозваженою вартістю класифікованих активів.

Середньозважена вартість класифікованих активів за категоріями стає чисельником під час визначення якості активів. Знаменником під час визначення якості активів, як правило, є капітал банку з та­ким коригуванням:

якщо банк зробив спеціальні відрахування на відшкодування збитків за кредитами, ці відрахування віднімаються від вартості ак­тиву до його класифікації;