Сторінка
9

Внутрішні та зовнішні запозичення в Україні: реалії та перспективи

Безумовно, ситуація з борговим тягарем в Україні знову переходить у найважчу фазу погашення боргів, що, як свідчить світовий досвід, завжди сполучена з кризою внутрішнього фінансового ринку, внаслідок істотної складової зовнішнього боргу в загальній структурі державного боргу, що веде до уповільнення економічного розвитку.

В Україні не створено довгострокових чинників стимулювання економічного зростання. Зокрема, ставка кредитування економіки, а також різниця між відсотковими ставками в національній та іноземних валютах (всупереч наявній валютній стабільності) вказують на девальваційні очікування; незважаючи на надмірну ліквідність банківської системи, кредитування реального сектора економіки залишається на низькому рівні, частка інвестицій у структурі ВВП (19%) лише змінює капітал, що вибув.

Отже, підтримуючи піраміду ОВДП уряд і Національний банк ставлять дві цілі.

Перша – залучення до бюджету ресурсів, необхідних для виплати основної суми внутрішнього боргу, і забезпечення таким чином нульового внутрішнього фінансування бюджету.

Друга – субсидування комерційних банків України у формі відсоткових виплат за ОВДП, що є неприпустимим у ринковій економіці.

Світова практика виробила певний механізм виходу держави із скрутного фінансового стану. В першу чергу, держава вносить корективи в свою позикову політику. Такі корективи підривають довіру до держави, але вони сприяють недопущенню фінансового краху. Коригування в подальшому повинно базуватись на розробці положень зменшення бюджетного дефіциту та державного боргу. Серед яких є:

- необхідність теоретичних положень та практична реалізація економічних програм на загальнодержавному та місцевому рівнях по збільшенню випуску продукції на діючих підприємствах, створення нових виробництв та підприємств з орієнтацією готового продукту на вітчизняного та зарубіжного споживача;

- створення конкурентоздатних господарств із різними формами власності;

- наукове обгрунтування та розробка реальної фінансової доктрини держави та ін.

Існують наступні способи коригування позикової політики: конверсія, консолідація, уніфікація, обмін за регресивним співвідношенням, відстрочка погашення, анулювання.

Отже, кінцевою метою управління зовнішнім боргом є забезпечення його обслуговування. В першу чергу, це повнота інформації щодо обсягів та структури зовнішніх запозичень, а також стану виконання поточних розрахунків, що є основою для розробки стратегії зовнішніх запозичень. Наступним кроком є прозорість прийняття рішень щодо залучення зовнішніх джерел відповідно до можливостей майбутнього їх погашення. І на кінець, це державний контроль за рухом та структурою зовнішнього боргу.

Однак, застосовуючи відповідні методи подолання бюджетної й боргової кризи постає проблема зв’язування платіжних засобів, що надходять в обіг внаслідок викупу Національним банком іноземної валюти на ринку. Необхідна переорієнтація фінансової політики від підтримки спекулятивних операцій до активного кредитування суб’єктів господарювання.

Таким чином, маючи об’єктивно обумовлені внутрішні стимули для широкомасштабного та динамічного піднесення, Україна повинна застосовувати нестандартні підходи, методи та організаційно-економічні інструменти для зменшення тиску зовнішнього боргу на господарський механізм держави, і тим самим сприяти трансформаційним процесам, які вимагають узгодження національної економічної політики ринкових перетворень із світовою системою економічних координат.

3. Взаємовідносини України з міжнародними

фінансовими інституціями в сфері запозичень

Трансформаційні процеси в Україні супроводжуються глибокою економічною кризою. У зв’язку з цим загострились питання ресурсного забезпечення економічного розвитку, особливо його фінансової складової. Розбалансованість фінансової системи, платіжна криза, спричинена насамперед переходом до світових цін на енергоносії, обмеженість внутрішніх нагромаджень та наявність від’ємного сальдо платіжного балансу, об’єктивно обумовили потребу в зовнішніх коштах для відновлення господарської рівноваги, забезпечення стабільного економічного розвитку.

З приєднанням України у 1992 році до найвпливовіших міжнародних фінансових інституцій розпочато інтеграцію у світову фінансову систему. Серед зовнішніх фінансових джерел найбільший потенціал мають міжнародні фінансові інститути – Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ), Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР). Відносно низька вартість запозичень та велике значення їхніх оцінок та дій для інших потенційних кредиторів та інвесторів спонукають на даному етапі до тісної співпраці України з цими установами на загальноприйнятих принципах міжнародного права. Запозичення здійснюються з метою сприяння макроекономічній стабілізації у державі і виходу на позитивну економічну динаміку, забезпечення щорічних темпів зростання ВВП на рівні не менше 4-5%. Позичальниками за такими по­зиками можуть бути державні банки, державні адміністрації, Націо­нальний банк України, державні підприємства. Так, Національний банк України під гарантію Уряду отримав дві кредитні лінії на фінансування малого та середнього бізнесу.

Співпраця України з міжнародними фінансовими організаціями є основним джерелом інвестиційного фінансування. Результати співпраці України з міжнародними фінансовими інституціями наведені у табл. 2.

Таблиця 2.

Взаємовідносини України з кредиторами

на світовому фінансовому ринку

(млн. доларів США)