Сторінка
3

Внутрішні та зовнішні запозичення в Україні: реалії та перспективи

Світова практика показує, що пасивну економічну форму бюджетного дефіциту в умовах стабільної ринкової економіки слід обмежувати 5% до видаткової частини бюджету. Фінансовий маневр у такому розмірі хоча і сповільнює падіння рентабельності через зростання граничних суспільних витрат виробництва, проте не зупиняє економічного росту. Однак, з позиції загальної політики бюджетного дефіциту цього не достатньо, тому що покриваються лише вкрай необхідні соціальні витрати, а фінансовий маневр зростання вартості повністю не виконується.

Використання активної економічної форми бюджетного дефіциту означає, що додаткові фінансові ресурси спрямовуються, насамперед, на створення умов розвитку виробництва, активізацію підприємництва і комерції, здатних перекривати або компенсувати збільшення граничних суспільних витрат виробництва і стимулювати економічне зростання. Для економічної стабілізації необхідно мати високорентабельне виробництво товарів народного споживання, прискорення обороту капіталу.

Таким чином, проведення раціональної політики управління бюджетним дефіцитом, дає можливість в існуючих межах грошової маси профінансувати необхідні соціальні потреби, а, головне, стимулювати виробництво – основу економічного зростання.

Практика світогосподарського розвитку свідчить про суперечливість, неоднозначність та нерівномірність міжнародної інтеграції, постійну зміну конкретних форм і методів її реалізації та прояву. Якщо глобалізація в економіці охоплює перш за все фінансову сферу, то інтернаціоналізація виробничих та торговельних трансакцій значною мірою пов’язана з формуванням та розвитком багатонаціонального підприємництва на основі розширення і диверсифікації транснаціональних фірм та корпорацій. Саме тому виникає нагальна необхідність врахування в національній економічній політиці суперечливого впливу інтернаціоналізації та глобалізації світогосподарських відносин на економічний розвиток та економічну безпеку держави з метою уникнення як надмірних побоювань, так і зайвих ілюзій щодо її наслідків. Ось чому, будь-яка держава в кожний момент свого існування зобов’язана мати власну, побудовану на національно-державних інтересах фінансову доктрину, складовою якої, як правило, виступає державне запозичення.

Особливість запозичення України до 2000 року полягає в тому, що його динамічний ріст відбувався в умовах, коли валовий внутрішній продукт країни продовжував скорочуватись – в 1997 році на 3%, в 1998 – на 1,7%, за 1999 рік майже на 3%. Одночасно, за цей період практично не відбувалося інвестування структурної перебудови національного господарства, не розроблялося концепції одержання та використання боргових коштів, не обгрунтовувалось їх цільове використання. До цього часу уряду не вдалося сформувати дієздатну систему державного управління ринковими перетвореннями, зміцнити банківську систему. Неефективним та логічно незавершеним виявився процес приватизації, допущений високий рівень тінізації економіки. Особливо небезпечним стало зростання диференціації доходів населення, яка в кілька разів перевищує відповідні показники в країнах Заходу і виключає можливість посилення соціальної стабільності у найближчій перспективі.

Усе це зумовило виникнення напруженої ситуації щодо створення фінансових ресурсів, їх розподілу та використання.

Таблиця 1.

Співвідношення фінансових ресурсів, створених у державі, і фінансових ресурсів підприємницьких структур

Одночасно, в Україні відбувався та відбувається нееквівалентний, економічно невиправданий перерозподіл фінансових ресурсів між виробничою і невиробничою та комерційними сферами на користь останньої.

Таким чином, зовнішні запозичення стали невід’ємною складовою життєдіяльності господарського механізму України.

Так, якщо у 1994 році зовнішній борг України становив 380 млн. доларів США, то вже в липні 1999 року – 12,100 млн. доларів США, станом на початок травня 2000 року загальний обсяг накопичених зовнішніх зобов’язань України досягнув 10,544 млн. доларів США, або майже 44,79 відсотки від обсягу ВВП 1999 року.

Оцінюючи в цілому зовнішній борг України 2000 року, слід визнати, що уряд прагнув зменшити його розмір та його тиск на господарські процеси держави.

Проведений на початку року взаємозалік заборгованості уряду перед Росією у сумі 1099,644 тис. доларів США, став найвагомішим чинником зменшення рівня зовнішнього боргу. Згідно з угодою, підписаною представниками урядів двох країн 1 березня 2000 року, зазначену частину заборгованості України перед Російською Федерацією за спожиті енергоресурси та розщеплювальні матеріали було скасовано в рахунок погашення відповідних сум.