Сторінка
2

Людина в космосі

Розгубленість служителів церкви в зв'язку з успіш­ним здійсненням штурму космосу добре відобразив у своїй заяві один католицький богослов. «Християн­ська церква,— писав він,— ще не оправилася від удару, який Коперник завдав її уявленню про світ . А тепер загриміли, як розбиті черепки, останні рештки тієї «сві­тобудови», яка зводилася працею людських поколінь протягом тисяч років . Людина не може більше з надією позирати угору, в небо, бо там кружляють нові предме­ти, зроблені рукою людини. Потойбічний світ перемі­стився».

Подібну думку висловило в одній із своїх передач радіо Ватікану: «Розвиток техніки, здійснюваний люд­ськими руками, має в собі величезну небезпеку: людина може подумати, що саме вона творець, що все створене на Землі її руками — справа тільки її розуму і рук. Але людина не творець: вона відкриває лише те, що доступ­но їй і на що вказує їй господь бог».

Однак розгубленість служителів релігії досить швид­ко минулася, і церква ще раз продемонструвала своє вміння змінювати тактику, пристосовуватися до різних ситуацій.

«Це божа рука,— писала італійська католицька газе­та «Темпо» («Час»),—запалила нові зірки, божа рука, що діє в серці і розумі кожної людини . Господь відві­дує також і несвідомих людей, які думають, що вони атеїсти, а насправді є лише знаряддям виконання божих вказівок і накреслень».

Незважаючи ні на що — зберегти віру! Такий голов­ний девіз служителів церкви. Це дуже добре висловив папа Павло VI ще тоді, коли був міланським архієписко­пом кардиналом Монтіні: «Нова зоряна панорама, що відкрилася перед людиною, ще більше закликає її до виконання головного закону свого існування — до вихва­ляння гучним голосом величі бога».

Теоретичну базу під висловлювання такого роду спробував підвести боннський католицький професор X. Дольх (до речі, один з колишніх асистентів видатного фізика-теоретика, одного з творців квантової механіки В. Гейзенберга).

«З виходом людини в космос,— писав він,— повинна стати більш переконливою основоположна християнська ідея, згідно з якою бог дає перетворюване людиною буття». «Щоб зрозуміти й вловити божественну мелодію космосу,— стверджував далі Дольх,— однієї науки не-досить. Для цього потрібен синтез науки, філософії і теології».

Одним словом, людські дії, що мають метою освоєння космосу,— така головна думка католицьких богословів,— це виконання божественного наказу. А висновок такий: незважаючи на величезні досягнення сучасної науки і техніки, людина продовжує залишатися зовсім незнач­ною перед обличчям велетенського Всесвіту, створеного богом, перед обличчям божественної могутності.