Сторінка
2

Закони природи і астрономія

«Найглибший фундамент науки,— зазначав знамени­тий датський фізик Н. Бор,— це впевненість у тому, що в природі однакові явища настають при однакових умовах» .

Цей висновок справедливий і щодо Всесвіту: в одна­кових умовах діють одні й ті самі закони. Можна говорити про однорідність Всесвіту на рівні законів. Коли б це було не так, то опис Всесвіту в межах сучасної фізики взагалі був би неможливий. Саме однорідність Всесвіту на рівні законів забезпечує застосовність фундаменталь­них фізичних теорій до явищ великих космічних мас­штабів, у тому числі до таких явищ, що їх ми на даному етапі розвитку науки не можемо безпосередньо спосте­рігати.

Оскільки всі явища навколишнього світу підпоряд­ковуються певним закономірностям, можуть виникнути помилкові уявлення про те, що закони природи стоять над матерією, що вони існують самі по собі, незалежно від неї.

На небезпеку такого хибного висновку вказував у свій час і Ф. Енгельс: « .закони, абстраговані від ре­ального світу,— писав він,— на певному ступені роз­витку відриваються від реального світу, протиставляться йому як щось самостійне, як закони, що з'явились іззов­ні, з якими світ повинен узгоджуватись» :.

Людина не може встановлювати за своїм бажанням закони природи подібно до того, як вона встановлює закони юридичні, змінювати їх або керувати ними. Про­те, пізнаючи об'єктивні закономірності, людина може певною мірою впливати на хід явищ природи. Створю­ючи певні початкові умови, можна діставати наперед заплановані результати. По суті вся технологічна діяль­ність людства є свідомим створенням і комбінуванням тих чи інших початкових умов, що грунтуються на знанні різних об'єктивних закономірностей.

Знаючи, скажімо, закон всесвітнього тяжіння, лю­дина може створити такі умови, за яких тяжіння почне виконувати корисну роботу. Змушуючи потоки води за допомогою штучно споруджених гребель спадати з певної висоти під дією сили земного тяжіння, людина при­мушує її обертати турбіни й приводити в дію генератори, що виробляють електричну енергію.

Як ще один приклад можна навести запуск косміч­ного апарата до Місяця чи планет Сонячної системи. Здійснивши відповідні обрахунки, що грунтуються на знанні законів руху тіл у космічному просторі, вчені надають космічному апарату визначену за модулем і напрямом початкову швидкість у певній точці і тим самим забезпечують його рух по обраній траєкторії.

Підтверджена всім колосальним досвідом природо­знавства, а також історичним досвідом людства переко­наність у природній закономірності всіх без винятку явищ навколишнього світу вступав в непримиренну су­перечність з релігійно-містичним уявленням про чуде­са — можливості порушення законів природи надпри­родною силою.

Історія релігії — це багато в чому історія чудес. Віра в чудеса живила релігійні настрої мас, сковувала волю й свідомість людей. Розуміючи це, церква завжди під­тримувала таку віру. «Той, хто стверджує,— записано у постанові Ватіканського собору 1870 p.— ніби чудес не може бути, отже, всі оповіді про чудеса, навіть ті, що містяться у святому письмі, слід розглядати як байки і міфи; що в істинності чудес не можна з певністю переконатися, і походження християнської релігії не може бути достатньо переконливо доведено,— хай буде підданий анафемі!» 1.

Наші предки чудесним вважали все незрозуміле. Особливо сильне враження на людину справляли такі явища, в основі яких лежали ще невідомі науці форми існування матерії, невідомі природні процеси. Електричні й магнітні поля, радіохвилі, радіоактивні випромінення існували в природі й до того, як людина їх відкрила та дослідила. І не тільки існували, а й зумовлювали ряд явищ, доступних безпосередньому спостереженню. Зга­даймо хоча б вогні Святого Ельма на щоглах кораблів, що вражали уяву моряків, а насправді являли собою безневинний електричний розряд, один з проявів атмо­сферної електрики.

Інший приклад: магнітні бурі, що викликали роз­губленість у мореплавців, коли стрілка компаса, замість того щоб вказувати на північ, починала безладно повер­татися. Хіба могли мореплавці минулих часів знати, що причиною такої дивної поведінки магнітної стрілки є процеси, що відбуваються на поверхні Сонця й по­роджують могутні потоки заряджених частинок, які вторгаються в земну атмосферу і збурюють магнітне поле нашої планети?

Незнання природних причин цих і багатьох інших «таємничих» явищ природи, страх перед їхніми невідо­мими наслідками породжували уявлення про їх надпри­родне походження. Марновірні люди щиро вірили, що причина таких явищ знаходиться за межами матеріаль­ного світу.

Ми не будемо спинятися на так званих біблійних і подібних до них чудесах, а також на чудесах, що фа­брикуються спеціально для обману віруючих. Пере­конливому викриттю таких чудес присвячено численну й різноманітну літературу.

Підійдемо до питання про чудеса з дещо іншого боку. В процесі наукового дослідження природи людина час від часу зустрічається з такими ситуаціями, коли ново­відкриті факти або вступають у суперечність з тими чи іншими відомими науці природними закономірностями, з надійно встановленими загальноприйнятими науковими уявленнями, що добре зарекомендували себе, або не дістають у межах існуючих фундаментальних наукових теорій задовільного пояснення. Здавалося б, що у таких ситуаціях наявна головна ознака чуда: невідповідність ходу того чи іншого явища існуючим науковим уявлен­ням.

Виникає закономірне запитання: чи можуть подібні ситуації свідчити про те, що наука наблизилася до тієї межі, за якою начебто починається сфера дії надприрод­них сил? Чи вони виникають з якихось інших причин, що не мають спільного з надприродним?

Перш за все спробуємо розібратися в тому, чи пра­вомірним є розуміння чуда як порушення законів при­роди? Так, коли б надприродні сили справді існували й свавільно порушували б закономірний плин явищ, такі порушення були б чудесами. Але з цього зовсім не ви­пливає, що будь-яке порушення законів природи є чу­дом. Тут ми зустрічаємося з відомою філософською помилкою, коли нерозуміння діалектичного характеру процесу пізнання веде до того, що наближення до меж знань про матерію, які існують у даний момент, сприй­мається в релігійно-ідеалістичному плані як свідчення існування нематеріальних, надприродних сил.