Сторінка
4

Місяць – супутник Землі

Конструкція апаратів "Рейнджер" подібна з конструкцією перших апаратів "Маринер", що були запущені до Венери в 1962 році. Однак подальше конструювання місячних космічних апаратів не пішло цим шляхом. Для одержання докладної інформації про місячну поверхню використовувалися інші космічні апарати - "Лунар Орбитер". Ці апарати з орбіт штучних супутників Місяця фотографували поверхня з високим дозволом.

Одна з цілей польотів складалася в одержанні високоякісних знімків із двома дозволами, високим і низької, з метою вибору можливих місць посадки апаратів "Сервейор" і "Аполлон" за допомогою спеціальної системи фотокамер. Знімки виявлялися на борті, сканувалися фотоелектричним способом і передавалися на Землю. Число знімків обмежувалося запасом плівки (на 210 кадрів). У 1966-1967 роках було здійснено п'ять запусків "Лунар орбитер" (всі успішні). Перші три "Орбитера" були виведені на кругові орбіти з невеликим нахиленням і малою висотою; на кожнім з них проводилася стереосъемка обраних ділянок на видимій стороні Місяця з дуже високим дозволом і зйомка великих ділянок зворотної сторони з низьким дозволом. Четвертий супутник працював на набагато більш високій полярній орбіті, він вів зйомку всієї поверхні видимої сторони, п'ятий, останній "Орбитер" вів спостереження теж з полярної орбіти, але з менших висот. "Лунар орбитер-5" забезпечив зйомку з високим дозволом багатьох спеціальних мет на видимій стороні, здебільшого на середніх широтах, і зйомку значної частини зворотної з малим дозволом. У кінцевому рахунку зйомкою із середнім дозволом була покрита майже вся поверхня Місяця, одночасно йшла цілеспрямована зйомка, що мало неоціненне значення для планування посадок на Місяць і її фотогеологічні дослідження.

Додатково було проведене точне картирование гравітаційного полючи, при цьому минулому виявлені регіональні концентрації мас (що важливо і з наукового погляду, і для цілей планування посадок) і встановлений значний зсув центра мас Місяця від центра її фігури. Вимірялися також потоки радіації і мікрометеоритів.

Апарати "Лунар орбитер" мали систему тривісної орієнтації, їхня маса складала близько 390 кілограмів. Після завершення картографування ці апарати розбивалися об місячну поверхню, щоб припинити роботу їхніх радіопередавачів.

Польоти космічних апаратів "Сервейор", що призначалися для одержання наукових даних і інженерної інформації (такі механічні властивості, як, наприклад, несуча здатність місячного ґрунту), внесли великий вклад у розуміння природи Місяця, у підготовку посадок апаратів "Аполлон".

Автоматичні посадки з використанням послідовності команд, керованих радаром із замкнутим контуром, були великим технічним досягненням того часу. "Сервейори" запускалися за допомогою ракет "Атлас-Центавр" (криогенні верхні ступіні "Атлас" були іншим технічним успіхом того часу) і виводилися на перелітні орбіти до Місяця. Посадкові маневри починалися за 30 - 40 хвилин до посадки, головний гальмовий двигун уключався радаром на відстані близько 100 кілометрів до крапки посадки. Кінцевий етап (швидкість зниження близько 5 м/с) проводився після закінчення роботи головного двигуна і скидання його на висоті 7500 метрів. Маса "Сервейора" при запуску складала близько 1 тонни і при посадці - 285 кілограм. Головний гальмовий двигун являв собою твердопаливну ракету масою близько 4 тонн Космічний апарат мав тривісну систему орієнтації.

Прекрасний інструментарій уключав двох камер для панорамного огляду місцевості, невеликий ківш для риття траншеї в ґрунті і (в останніх трьох апаратах) альфа-аналізатор для виміру зворотного розсіювання альфа - часток з метою визначення елементного складу ґрунту під посадковим апаратом. Ретроспективно результати хімічного експерименту багато чого прояснили в природі поверхні Місяця і її історій. П'ять із семи запусків "Сервейорів" були успішними, усі опустилися в екваторіальній зоні, крім останнього, котрий сіл у районі викидів кратера Тихо на 41° ю.ш. "Сервейор-6" був у деякому змісті піонером - першим американським космічним апаратом, запущеним з іншого небесного тіла (але всього лише до другого місця посадки в декількох метрах осторонь від першого).

Пілотовані космічні апарати "Аполлон" були наступними в американській програмі досліджень Місяця. Після "Аполлона" польоти на Місяць не проводилися. Ученим довелося задовольнятися продовженням обробки даних від автоматичних і пілотованих польотів у 1960 - е і 1970 - е роки. Деякі з них передбачали експлуатацію місячних ресурсів у майбутньому і направили свої зусилля на розробку процесів, що змогли б перетворити місячний ґрунт у матеріали, придатні для будівництва, для виробництва енергії і для ракетних двигунів. При плануванні повернення до досліджень Місяця без сумніву знайдуть застосування як автоматичні, так і пілотовані космічні апарати.

Людина на Місяці.

Робота над цією програмою почалася в США наприкінці 60 - х років. Було прийняте рішення здійснити політ людини на Місяць і його успішне повернення на Землю протягом найближчих десяти років. Улітку 1962 року після тривалих дискусій прийшли до висновку, що найбільш ефективним і надійним способом є вивід на навколомісяцеву орбіту комплексу в складі командно - обчислювального модуля, до складу якого входять командний і допоміжний модулі, і місячного посадкового модуля. Першочерговою задачею було створення ракети носія, здатної вивести не менш 300 тонн на навколоземну орбіту і не менш 100 тонн на навколомісяцеву орбіту. Одночасно велася розробка космічного корабля “Аполлон”, призначеного для польоту американських астронавтів на Місяць. У лютому 1966 року “Аполлон” був випробуваний у безпілотному варіанті. Однак те, що відбулося 27 січня 1967 року, перешкодило успішному проведенню програми в життя. У цей день астронавти Э. Уайт, Р. Гаффи, В. Гриссом загинули при спалаху полум'я під час тренуванню на Землі. Після розслідування причин іспити відновилися й ускладнилися. У грудні 1968 року “Аполлон - 8 (ще без місячної кабіни) був виведений на селеноцентрическую орбіту з наступним поверненням в атмосферу Землі з другою космічною швидкістю. Це був пілотований політ навколо Місяця. Знімки допомогли уточнити місце майбутньої посадки на Місяць людей. 16 липня “Аполлон - 11” стартував до Місяця і 19 липня вийшов на місячну орбіту. 21 липня 1969 на Місяці уперше висадилися люди - американські астронавти Н. Армстронг і Э. Олдрин, доставлені туди космічним кораблем "Аполлон-11. Космонавти доставили на Землю кілька сотень кілограмів зразків і провели на Місяці ряд досліджень: виміру теплового потоку, магнітного полючи, рівня радіації, інтенсивності і складу сонячного вітру (потоку часток, що приходять від Сонця). Виявилося, що тепловий потік з надр Місяцю приблизно втроє менше, ніж з надр Землі. У породах Місяця виявлена залишкова намагніченість, що вказує на існування в Місяця в минулому магнітного полючи. На Місяці були залишені прилади, що автоматично передають інформацію на Землю, у сейсмометри, що реєструють коливання в тілі Місяця. Сейсмометри зафіксували удари від падінь метеоритів і “місяцетрясіння” внутрішнього походження. По сейсмічним даним було встановлено, що до глибини в кілька десятків кілометрів Місяць складений щодо легкою “корою”, а нижче залягає більш щільна “мантія”. Це було видатне досягнення в історії освоєння космічного простору - уперше людин досяг поверхні іншого небесного тіла і пробув на ньому більш двох годин. Слідом за політ корабля “