Сторінка
1
Соціолінгвістиці як мовознавчій дисципліні, що вивчає суспільну обумовленість виникнення, розвитку та функціонування мови, вплив суспільства на мову та мови на суспільство, належить один з важливих розділів – соціальна діалектологія, об’єктом вивчення якого є соціальні діалекти (жаргони, арго, професійні мови). Важливість їх вивчення обумовлена двома факторами: 1) необхідністю теоретичного осмислення місця, ролі, функцій соціальних діалектів у системі мови і 2) практичною значимістю результатів їх дослідження для культури мови.
Відомо, що зміни мовної ситуації безпосередньо пов’язані зі змінами у політичному та економічному житті суспільства. Друковані ЗМІ, миттєво реагуючи на зміни у екстралінгвальній, мовній реальності та мовній свідомості українського соціуму, відбивали і продовжують відбивати соціально-стильове та функціональне розмаїття сучасного жаргоновживання різних соціолектів, що його структурують: кримінальне арго, тюремна лексика, професійні жаргони, жаргонізована розмовна мова, жаргон наркоманів, політичний сленг тощо. Названі лексико-функціональні групи органічні в лексико-публіцисичному дискурсі у тій мірі, в якій цей тип дискурсу реагує на актуальні події, явища, реалії, а також стилізують реальну усно-розмовну практику соціуму.
Автор статті ставить за мету дослідити функціонування жаргонної лексики у сучасному публіцистичному дискурсі з огляду на зростання ролі цих мовних одиниць в засобах масової комунікації.
Огляд наукової літератури, пов’язаної з жаргоном (Т. ван Дейк, М.Бахтін, Н.Арутюнова, А.Бєлова, Ф.Бацевич, К.Кусько, Л.Ставицька, О.Семенець, К.Серажим, В.Лабов, Д.Лихачов, О.Швейцер, М.Маковський, Й.Стернін, О.Кубрякова та ін.), вказує на багатоаспектність та різновимірність цієї категорії лексики.
Поняття “жаргон” (від фр. jargon – незрозуміла мова, зіпсована мова) у сучасному мовознавстві трактується по-різному. Так, до 80-х років XX століття жаргон визначається як мова окремої соціальної групи, а в сучасному розумінні – це соціальний різновид мовлення, який „характеризує одиниці, що, вживаючись у середовищі певних соціальних, професійних або вікових груп мовців для номінації специфічних понять, з криптологічною метою чи експресивними навантаженнями, потрапляють до загальнонаціональної мови (до просторіччя, переважно міського, перебуваючи на межі з ним, до мови художньої літератури та публіцистики), зберігаючи проте в ній відповідний чужорідний статус" [4, 118-119].
Жаргон ми розуміємо як соціальний різновид мовлення, що характеризується, на відміну від загальнонародної мови, специфічною експресивно переосмисленою лексикою і фразеологією, а також особливим використанням словотворчих засобів. Жаргон належить відносно відкритим соціальним і професійним групам людей, об’єднаних спільністю інтересів і функціонує як номінативно-експресивна одиниця мовлення, що має інколи вульгарно-фамільярне забарвлення.
Будь-який жаргон будь-якої мови тісно пов’язаний із загальнонародною мовою. Спираючись на мовну систему в цілому, жаргон є частиною цієї системи – частиною, яка живе і розвивається за законами, загальними для цієї системи. Разом з тим жаргону властиві деякі особливості, що дозволяють його виділити в окрему підсистему всередині цієї системи.
Особливості цієї підсистеми можуть бути двох планів, і проявляються вони на різних мовних рівнях по-різному. Особливості першого плану визначаються тим, що дана мовна підсистема віддає перевагу певним одиницям мови і виключає інші. Особливості другого плану полягають у використанні у цій підсистемі таких мовних одиниць, які, як правило, не зустрічаються ні в інших підсистемах даної мови, ні в її літературному варіанті. Найбільш чітко ці особливості проявляють себе на лексичному рівні.
Характерною ознакою взаємодії „літературна мова – просторіччя – жаргон” на межі 90-х років можна вважати інтенсивність цієї взаємодії, а також висунення нових центрів експансії – розмовної, знижено-розмовної, молодіжної „контркультури”, кримінальної „субкультури”. Просторічні і жаргонні елементи вільно включаються у сучасні газетні тексти, стають звичними засобами публічного спілкування. Наприклад: Та саме донецький шабаш зробив таємне явним (ВЗ, 22.01.04; с.3); От, наприклад, Кучма „наїхав” на Віктора Ющенка за сумнозвісні події у Донецьку (АГ, 11.03; с.3); Обов’язковими після таких розбірок стали взаємні звинувачення пропрезидентської більшості та опозиції (АГ, 21.01.04; с.3); Експерти вважають, що погоджуючись на реверс, Україна ризикує „проколотись” саме на укладенні такого контракту (УМ, 30.01.04; с.2); Хорошковський дійсно потопив себе своїми ж руками – „не в тему” виступивши проти підписання ЄЕП (АГ, 28.01.04; с.4); Правда, деякі опозиціонери – насамперед соціалісти Олександра Мороза – намагалися пошуміти. Мовляв, прем’єр їх „кинув” (Всім, 30.04.03; с.4).
Одним із потенційних джерел поповнення стилістично зниженої лексики у мові газет наприкінці ХХ ст. є елементи кримінального жаргону Це пов'язано з тим, що у мас-медіа почали широко висвітлювати розгул злочинності у країні. Поступово кримінальну лексику почали вживати у різних значеннях журналісти, представники владних структур, пересічні громадяни. Ця лексика почала набувати експресивного забарвлення. Її застосовують з іронічною, саркастичною і викривальною метою. Наприклад: І якщо команда Президента Ющенка і уряду Тимошенко не зрозуміє, що їх елементарно „розводять”, то скоро можуть поплатитися за короткозорість (Кирило Джура. АГ, 23.03.05. с.2); Яким же обломом для Сендака буде те, що Буца стане нардепом на місці нашоукраїнців-міністрів (Остап Дроздов. АГ, 23.03.05. с.5); У нас панують групи, котрі діють за “поняттями”, тож захищають “поняття”, тобто інтереси групові, а не державні. (В.Малинкович, гол. комісії зі сприяння розвитку громадського суспільства при Президенті України), (ГУ, 18.11.03, с.3); Є досить мудре прислів’я в ресторанних лабухів „Поспішай повільно” (УМ, 31.08.01. с.5); Але оркестранти відмовляються, бо, на мою думку, втратили кваліфікацію. Вони розівчилися грати, „лабаючи” весільну музику (Влодимир Гаюк, начальник обласного управління культури. АГ, 19.01.05. с.3).
Завантажити реферат