Сторінка
2

Суржик

утворення від українських дієслів активних дієприкметників за російським зразком - відробивший, прийшовший, зробивший;

слова і вирази, кальковані з російської - міроприємство, прийняти міри, прийняти участь, до цих пір, так як, бувший у користуванні;

у вимові - редукція ненаголошених голосних, оглушення дзвінких приголосних, заміна "дж" і "дз" на "ж" і "з", також відсутність чергування "к/ц", зсув наголосу за російським зразком (када, розгаварювать, росписуваться, звонять, нахожуся, жінкє, в восьмирічкі, говоря́ть), відсутність чергування "о/і" або "е/і" (корова/коров, голова/голов замість корів, голів) і т.д.

У мові сучасних засобів масової інформації можна зустріти також численні помилки, що є результатом автоматичного перекладу з російської багатозначних слів: встановити залізничне повідомлення, допомагає від запалення бруньок, вібрація статевої дошки тощо (аналогічно і у зворотньому напрямку - перекручивание фактов, перебрал на себя і т.п.).

Використання суржику у художній мові

У художній мові суржик використовувався здебільшого як стилістичний засіб типізації та індивідуалізації персонажів, створення комічного, іронічного ефекту.

Наприклад, у п'єсі-опері Івана Котляревського «Наталка-Полтавка» (1819) Возний вживає комічно-"макаронічну" суміш української мови зі старослов'янською і російською, демонструючи цим свою вищість над простими селянами, які розмовляють полтавським діалектом.

Суржик або макаронічна мова використовувалися як засіб гумору й сатири також у творах Г. Квітки-Основ'яненка, М. Старицького, Остапа Вишні, С. Олійника, О. Чорногуза, П. Глазового та ін.

У двомовному дуеті популярних естрадних гумористів Тарапуньки і Штепселя, Штепсель у більшості ситуацій грав допоміжну роль подавача цілком банальних реплік «міською» російською мовою, на які Тарапунька мав відповідати дотепним «народним» суржиком.

Серед сучасних українських письменників, суржик займає помітне місце у творах Богдана Жолдака (серія оповідань «Прощавай, суржику!»).[17] Суржик і ненормативна лексика є також органічними компонентами популярних п'єс Леся Подерв'янського.

У сучасній українській літературі суржик або російськомовні вставки часто використовуються також для реалістичнішої передачі мовлення персонажів (наприклад, у творах Ірени Карпи): якщо, на думку автора, у реальній ситуації такі персонажі розмовляли би суржиком, російською або перескакували з однієї мови на іншу, їх мовлення не перекладається нормативною українською мовою, а передається у вигляді, близькому до оригінального.

Суржик у сучасному мережевому жаргоні

У багатьох україномовних інтернетівських форумах і блоґах вживаються різноманітні форми суржику, що містять значну кількість русизмів, а також російськомовні вставки, записані українськими літерами, нецензурна лексика і інші елементи ігор з мовою та орфографією. Крім традиції використання суржику у сучасній українській літературі, у таких випадках варто враховувати і можливий вплив форм сучасного російського мережевого жаргону, де використовується навмисно спотворена орфографія і специфічна лексика. В українському тексті слова, спотворені на «падонківський» манер, можуть виглядати схожими на русизми чи елементи суржику.

Навмисно-демонстративне вживання суржику, специфічного жаргону і нехтування офіційними нормами правопису (свого роду «штучна диглосія ») підкреслює особливий неформальний характер віртуального мережевого спілкування, норми та звичаї якого є значно більш вільними та ексцентричними порівняно з листуванням чи спілкуванням у реальному житті, а також позначає дистанцію між реальною та віртуальною особистістю автора. Водночас, модифіковане написання нецензурних слів та виразів може певною мірою пом'якшувати шоковий ефект від використання табуйованої лексики та епатажного стилю поведінки.[18]

Аналогічні явища в інших мовах

Подібне явище існує в білоруській мові та має назву «трасянка». У канадському варіанті французької мови - жуаль (joual), поширений у провінції Квебек, з численними відхиленнями від франко-канадських фонетичних і граматичних норм та запозиченнями з англійської мови.

Література

1. К. В. Ленець. Суржик. Українська мова: Енциклопедія. — Київ, 2000, с. 616.

2. Закономірності розвитку українського усного літературного мовлення. — Київ, 1965.

3. В. В. Німчук. Проблеми українського правопису в XX ст.

4. Леся Ставицька. Кровозмісне дитя двомовності. Критика №10, 2001.

5. Лариса Масенко. Суржик як соціолінгвістичний феномен. «Ї» №35, 2004.

6. Інна Волосевич. Явище мовної поліфонії в літературі та свідомості. «Ї» №35, 2004.

7. Вахтин Н., Жиронкина О., Лисковец И., Романова Е. Новые языки новых государств: явления на стыке близкородственных языков на постсоветском пространстве. Отчёт ЕУСПб, 2003

8. К. В. Ленець. Макаронічна мова. Українська мова: Енциклопедія. — Київ, 2000.

9. Laada Bilaniuk. Diglossia in Flux: Language and ethnicity in Post-Soviet Ukraine. Texas Linguistic Forum #33, Austin: University of Texas, 1993