Сторінка
1
Ґендерні аспекти творчості Валерія Шевчука останнього десятиліття особливо виразно виявляються у звертанні до проблеми демонічної жіночості (повісті "Горбунка Зоя", "Жінка-змія", "Закон зла (Загублена у часі)", "Декоративна жінка", роман "Срібне молоко" та ін.). Образ демонічної жінки цього письменника вже привертав увагу дослідників. Зокрема, В.Даниленко розглядав пізні повісті Шевчука в дусі архетипної критики та юнгіанства, аналізуючи образи жіноцтва як втілення архетипу Аніми [2], що, безперечно, є одним з найбільш продуктивних напрямів вивчення даної проблеми. Нашу увагу привертає інше. У пошуку культурної самототожності письменник переносить конфлікт між демонічною жіночістю і пересічною чоловічістю у сферу міфомислення та площину гри культурними (і культурологічними) значеннями та алюзіями, тобто створює культурний міф української жіночості, що досі залишалося поза увагою дослідників.
У зіткненні з демонічною жіночістю герої Шевчука первинно постають як жертви, як об'єкти брутальних зазіхань жіноцтва. Більшість його героїв - це чоловіки, наділені потужним інтелектом, здатністю до логічних розмислів та філософської рефлексії, але це не рятує (і принципово не може врятувати) їх від влади демонічної жінки.
Герой повісті "Жінка-змія" – людина культури, чиї відчуття та естетичні емоції обов'язково мають свої відповідники у класичних текстах: то він почувається як герой М.Коцюбинського, то знаходить паралелі своєму настрою у ліриці В.Свідзинського чи Є.Плужника. Більше того, культурна онтологія героя увиразнюється тією обставиною, що він виступає героєм одного з ранніх творів письменника - другої частини диптиха "Двоє на березі", зауважуючи, що такий собі письменник, як Валерій Шевчук його "трохи безпардонно" описав. Його філософсько-життєва стратегія, зіткана із сковородинівських думок та їх оригінальної інтерпретації, має дещо умоглядно-спекулятивний характер. Особливо це стосується рішення не одружуватися і не мати нащадків, щоб не робити нікого нещасним, ні від кого не бути залежним і нікого не робити залежним від себе (наперед відзначимо, що при зіткненні з демонічною жіночістю виявиться повна нежиттєспроможність даної теорії та героєвого розуміння індивідуальної свободи).
У своїй втечі до природи герой виступає як медіатор між культурою, цивілізацією та природою, намагаючись хоча б тимчасово поєднати їх у собі з метою оновлення і зміцнення в дусі. Він постає культурним героєм, що підкреслюється виразними обставинами: в основі сюжету твору, а саме - взаємин між героєм і жінкою-змією, лежить давня причорноморська легенда про стосунки Геракла та змієногої діви, прародительки скіфів. Кілька версій даної легенди у викладах Геродота і Діодора викликали значний інтерес дослідників [9; 11]. Валерій Шевчук добре обізнаний з цією легендою. Зокрема, в одній із бесід про ґендерний аспект своєї творчості і про феномен жінки він відзначає, що "жінка в українських умовах має специфічну історію"[7, 12], згадуючи при цьому прадавню жіночу цивілізацію на території сучасної України та Геродотові описи Скіфії. Таким чином, специфіка української жіночості як такої і визначає культурну семантику образу демонічної жінки В.Шевчука.
Конкретне втілення демонічної жіночості у повісті - це образ жінки-змії, що, як вже відзначалося, несе в собі виразні риси змієногої богині скіфів. У кожному міфообразі, за І.Ковальовою, поєднуються три складові: ім'я, сутнісний вигляд і сюжет [5, 92-93]. В образі, створеному Шевчуком, легко виокремлюються всі компоненти: ім'я (жінка-змія), сутнісний вигляд (зооантропоморфні риси) і сюжет (демонічна діва переслідує героя і змушує його вступити з нею в шлюбний зв'язок, у результаті якого народжується новий зачинатель роду). Письменник акцентує увагу на зооантропоморфному вигляді своєї героїні, про що свідчить ряд постійно повторюваних паралелей (поява жінки викликає появу змії і навпаки), а також кульмінаційний епізод спокуси, коли героїня з'являється в образі змії, а потім перетворюється на жінку.
Змієнога діва – це хтонічне божество нижнього світу, у зміїній атрибутиці якого легко прочитується визнаний більшістю дослідників зв'язок з водою, землею, родючістю і ширше – жіночою животворчою силою [1, 74–83; 4, 212; 6, 468]. Жінка-змія Шевчука перебуває у своєму просторі (природа - це її середовище, у той час як герой тут – лише тимчасовий гість). Вона завжди з'являється біля води (змії, як правило, хранительки джерел і водоймищ) і, зокрема, там, де немає проходу для звичайної людини (багниста місцина). Героїня втілює природну стихію: перше, на що звертає увагу герой, розглядаючи її, – це природна грація, цілком відмінна від вишколу манекенниць.
Про особливий зв'язок змії і води як животворчої сили свідчить одна з найдавніших графем людства - зигзаг, що одночасно позначає ріку (і ширше – воду) та змію [1, 74-75]. Саме цей графічний символ креслить на піску героїня під час своєї першої появи перед героєм, якому він видається загадковим. Причому все це відбувається на території, обжитій чоловіком, і тому сприймається ним як брутальне вторгнення. Жінка ж поводить себе як господиня, якою вона по суті і є, що змушує героя вдаватися до втечі з насидженого місця.
Сутність демонічної жіночості (і Жінки взагалі) – в її активному началі, що сприймається Шевчуком не як пережиток матріархату, а як суть і наслідок прадавньої культури, що постає складовою нашої культурної самототожності і визначає специфіку жіночості "в українських умовах". Знаковим образом культури, який максимально точно відтворює активне жіноче начало, є змія. Так, Х.Е.Керлот відзначає, що змія символізує енергію як таку, в її чистому вигляді, звідси і її амбівалентність. Зокрема, у гностиків і маніхеїв змія – це символ та атрибут активних (як позитивних, так і негативних) сил, котрі керують світом [4, 210-213]. Єдина творча енергія, уособлювана змією, має два полюси – вищий і нижчий, північний та південний, голова і хвіст, серпент солярис та серпент сакраліс [12, 92]. Вищий полюс творчої сили – це енергія духу, нижчий – енергія розмноження: щоб досягти вищих ступенів духу, слід подолати в собі силу змії, яка виповзає з надр Землі, – статеву енергію.
Завантажити реферат