Сторінка
2
В образі жінки-змії письменником реалізовано мотив спокуси відлюдника: змія пов'язана зі спокусами, що постають перед тими, хто подолав обмеженість матерії і проник у реальність чистого духу, символізуючи, на думку О.Блаватської, звабу сили матерією [4, 211]. У цьому плані цікаві роздуми героя про спокуси: "Чоловіча природа дурна: може мати непогамовну спрагу до жінок, а може від спілкування з тим племенем цілком відмовитися і цілком наладнатися на безсексуальність. Але тоді не має бути спокус, бо спокуси починають збуджувати оте темне чоловіче єство, і людина перестає належати собі ." [13, 166]. Він закликає увесь свій розум і мужність, щоб протистояти спокусі і не опинитися в налигачі жіночої плоті, а відтак вважає свою втечу подібним виявом розуму та мужності, щоправда, резонно додаючи: "Мужності чи слабкості – без значення, або тільки зберегти свою свободу"[13, 166].
Поява спершу жінки, а потім змії (надалі цей образ сприймається синтетично) грубо порушує "інтермеццний спокій" героя, викликаний спогляданням неба і вогню (алюзії духу), дисгармонізуючи його і привносячи сум’яття. Так, несподівана присутність жінки лякає його - цей несвідомий страх генетично схожий з інстинктивним жахом, спричиненим появою змії: " . із трави раптом майже під ноги вискочила змія. Що це не вуж, я добре встиг побачити, бо на голові таки не було жовтих вушок, змія засичала і звелася ставма. Я в паніці метнувся назад і побіг . Мав на ногах гумові чоботи і міг би так не жахатися, але страх часто буває більшим за тверезий глузд і розважок" [13, 165]. Порівняймо: первинна назва змії, на думку дослідників, – "вуж" (давньоіран. aži, вірмен. iž, латин. anguis), що фонетично співзвучно з "жах" ("ужас", "великий страх") [1, 79]. Таким чином, герой двічі негероїчно втікає від жінки-змії (спершу від жінки, а потім від змії). Водночас відзначимо, що він несе в собі виразні риси свого давньогрецького прототипа (хоча таке порівняння швидше повинно підкреслити його не-героїчну природу) – борця з хтонічною стихією. Загальновідомо, що Геракл – антихтонічний герой, численні подвиги якого спрямовані на подолання хтонічних потвор [3, 238]. Як і свій прототип, герой уособлює протилежну жінці-змії стихію: раціо, небо, вогонь (виразні атрибути чоловічого начала). Так, небо і вогонь – це дві сакральні для героя стихії, які умиротворяють його, допомагаючи у прагненні зміцнитися в дусі (згадаймо, Геракл – син Зевса-неба). Силою свого раціо він намагається протистояти спокусі, тілесності, вивищившись у дусі за рахунок відмови від спілкування з жіноцтвом і збереження внутрішньої свободи. Але як Геракл не може повністю подолати хтонічну природу: його напади безумства – це побічні явища від зіткнення з хтонічною стихією; так і для героя втеча від демонічної жінки принципово не можлива. Водночас Геракл не застосовує силу до демонічної діви скіфів – він намагається домовитись з нею, пристаючи на її вимоги. Єдина ж сила, яку може застосувати герой Шевчука, – це сила розуму, але в конфлікті з демонічною жіночістю вона не лише не рятує, а навпаки – підкреслює його немічність і життєво-прагматичну нездалість: усі філософські розмисли героя та його спроби прикласти їх до життя, зіткнувшись із демонічною жіночістю, розсипаються як піщані фортеці. В амбівалентному образі жінки-змії втілено такі риси демонічної жіночості, як зловісність, життєва мудрість, покровительство роду, сексуальність і буттєва активність (згадаймо, демонічну жінку, як правило, звинувачують у чаруванні та використанні магії, а це не що інше як засіб і знаряддя активного втручання в сили природи з метою їх знову-таки активного перетворення собі на благо). Особливу роль у цьому плані відіграє гностична ідея двоїстості мудрості-Софії, втілена в образі змії (змія), що культивується у творчості Г.Сковороди, також набуваючи подвійної інтерпретації: змій, що плазує, і змій "на дереві", уособлюючи різні види і способи пізнання, а відтак і життя [8, 140-141]. Порівняймо: "повішений на цьому посадженому біля джерельних вод дереві, із нечестивого мужа блаженним, із плазуючого божественним, із отруйного робиться рятівним, із мертвого живим" [10, т.2, 161]. Образ "рятівного змія" – змія на дереві – це синтез енергії "низу" і "верху". Образ жінки-змії, яка сидить на дереві над водою, є визначальним у тексті Шевчука. Як відомо, образ змії, що обвиває дерево, символізує поєднання двох начал: чоловічого (дерево) і жіночого (змія), – у міфології це прообраз Адама і Єви [4, 215]. Подібне значення увиразнюється використанням в оформленні обкладинки збірки роботи Вернера Тюбке "Гріхопадіння Адама і Єви", у тексті ж це підсилюється присутністю водної стихії як животворного начала. Отже, В.Шевчук дбайливо зберігає міфологічно-гностично-сковородинівську двоїстість образу змії: часом вона у нього плазує по землі, уособлюючи "низ", часом – сидить на дереві, символізуючи устремління "вгору" і поєднуючи "верх" та "низ".
Подібну двоїстість виразно демонструє і розв'язка твору: в кінцевому результаті жінка-змія позбавляє героя його життєвої сили, змушуючи запліднити її й остаточно вичерпуючи (як фізично, так і морально), але водночас саме вона і викликає пробудження цієї сили – чоловік наповнюється життям завдяки їй. У метафорі такого перетворення автор візуалізує сковородинівську думку – "із мертвого живим": " .тіло вже не було мертвим сухостоєм, а живим деревом, повним соком, що бухає в гілки та листя" [13, 172]. Таким чином, образ жінки-змії – це втілення активного жіночого начала, що використовується письменником для вираження амбівалентної сутності демонічної жіночості і взагалі жіночості на українському культурному грунті.
Генеза української жіночості та її інтерпретація Валерієм Шевчуком, можливо, якоюсь мірою дає відповідь на глобальне питання, чому в українській літературі відсутні "чоловічі" образи Дон-Жуана, а той єдиний, який є, вийшов з-під пера жінки. Більше того: в одному з останніх творів письменника – романі "Срібне молоко" – маємо образ анти-Дон-Жуана – пасивного Дон-Жуана, що первинно виступає жертвою, об'єктом численних маніпуляцій з боку жіноцтва, і, незважаючи на потужний інтелект та креативні здібності, постійно улягає жіночій волі, або демонічній жіночості, що ідентична активному жіночому началу. Таким чином, В.Шевчук створює культурний міф української жіночості, репрезентуючи активне начало матріархальної культури як демонічну жіночість.
ЛІТЕРАТУРА
Завантажити реферат