Сторінка
2

Охорона праці та її організація на підприємстві, в установі, організації

У науковій літературі охорона праці розглядається як еконо­мічна, соціальна та правова категорії. Більше того, охорону пра­ці як правову категорію розглядають у широкому та вузькому. При вживанні терміну «охорона праці» відповідно до його етимологічного значення, тобто в широкому розумінні, до його поняття відносять ті гарантії для працівників, що перед­бачають усі норми трудового законодавства, наприклад норми, що забороняють власнику або уповноваженому ним органу звільняти працівників з роботи тоді, коли немає підстав, пе­редбачених ст.ст. 40, 41 КЗпП. Ці норми становлять надзви­чайно важливу гарантію, спрямовану на охорону трудових прав працюючих. Або така гарантія, як можливість розірвання тру­дового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу тільки за попередньою згодою профспілкового комітету (ст. 43 КЗпП).

Проте термін «охорона праці» в чинному трудовому зако­нодавстві вживається не в такому широкому, тобто буквально­му, значенні цих слів, а в більш вузькому. У вузькому значенні під охороною праці розуміється сукупність заходів щодо ство­рення безпосередньо в процесі роботи нормальних і безпечних технічних і санітарно-гігієнічних умов для всіх працюючих.1

Наукою трудового права охорона праці розглядається також як інститут трудового права, правовий принцип, елемент трудо­вих правовідносин та система законодавства.

Охорона праці як інститут трудового права є сукупністю пра­вових норм, що регулюють відносини з охорони життя, здоров'я та працездатності шляхом встановлення безпечних і нешкідли­вих умов праці. До цього інституту входять норми, що встанов­люють загальні вимоги охорони праці; профілактичні норми, спрямовані на попередження виникнення виробничого травма­тизму і професійних захворювань; норми, що встановлюють обо­в'язки роботодавців та працівників з питань охорони праці; нор­ми, що містять додаткові заходи охорони праці окремих катего­рій працівників.

Як правовий принцип трудового права охорона праці відобра­жає зміст усіх норм трудового права, які своєю сутністю спрямо­вані на охорону здоров'я та працездатності працівників. У цьому значенні охорона праці є галузевим правовим принципом, ос­кільки відображає його соціальну спрямованість на захист тру­дових прав працівників.

Сторони трудового договору наділені комплексом взаємних прав і обов'язків щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці. Тому охорону праці розглядають як елемент трудових правовідносин. Працівники мають право на безпечні та нешкід­ливі умови праці та охорону здоров'я в процесі професійної дія­льності. Роботодавець зобов'язаний створити у кожному струк­турному підрозділі і на кожному робочому місці умови праці, що відповідають вимогам нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці. Цей обов'язок роботодавця є комплексом зобов'я­зань, встановлених чинним законодавством, колективними та трудовими договорами і угодами.

Законодавством на працівника також покладаються зобов'я­зання з охорони праці. Він зобов'язаний знати і виконувати нормативно-правові акти з охорони праці, дотримуватись зо­бов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним та трудовим договорами, проходити обов'язкові медичні огляди і співпрацювати з роботодавцем в організації безпечних і нешкід­ливих умов праці. Порушення працівниками зазначених обо­в'язків вважається дисциплінарним проступком, відповідно ро­ботодавець має право застосувати до працівника заходи дисцип­лінарної відповідальності.

Центральне місце у системі законодавства України про охоро­ну праці займає Закон України «Про охорону праці» від 14 жовт­ня 1992 р. № 2694-ХП, а Законом України від 21 листопада 2002 р. № 229-ІУ його викладено у новій редакції. Він містить дев'ять розділів, що встановлюють загальні положення з охорони праці, гарантії прав працівників на охорону праці, організацію охорони праці на виробництві, стимулювання охорони праці, дер­жавне управління охороною праці, державний нагляд і громадський контроль за охороною праці, відповідальність за порушення законодавства про охорону праці. Окремий розділ присвячено нормативно-правовим актам з охорони праці, який визначає види, порядок опрацювання, прийняття та їх скасування.

За сферою дії нормативні акти про охорону праці поділяються на міжгалузеві та галузеві. До державних міжгалузевих норма­тивних актів про охорону праці належать акти загальнодержав­ного користування, дія яких поширюється на всі підприємства, установи, організації незалежно від їх відомчої належності та виду трудових відносин. До державних галузевих нормативних актів про охорону праці належать акти, дія яких поширюється на підприємства, установи, організації, що відносяться до певної галузі економіки.

В Україні прийнято ряд нормативно-правових актів, які регу­люють порядок опрацювання, прийняття, перегляду та скасу­вання нормативних актів про охорону праці (далі — НПАОП), принципи їх прийняття та побудови1.

Нормотворчий процес прийняття НПАОП має плановий ха­рактер, оскільки здійснюється на основі перспективного (п'яти­річного) та поточного (річного) зведених планів. Зведені плани складаються шляхом узагальнення галузевих планів нормотворчої діяльності, що затверджуються міністерствами, пропозицій зацікавлених організацій, результатів перевірки нормативних актів на відповідність чинному законодавству, рівню розвитку науки і техніки. На підставі зведеного та галузевих планів фор­муються відповідні розділи з питань нормотворчої діяльності у національній та галузевих програмах поліпшення безпеки, гі­гієни праці та виробничого середовища.

Принцип плановості є характерним не лише для порядку прий­няття НПАОП, коли на основі календарного плану і технічного завдання визначаються строки початку та закінчення робіт, етапи опрацювання, строки виконання та виконавці, але й для по­рядку перегляду і внесення змін до них. НПАОП переглядають­ся в міру необхідності, але не рідше одного разу в десять років, а роботи щодо їх перегляду включаються до плану опрацювання НПАОП.