Сторінка
1

Вдосконалення інституційних засад здійснення регіональної політики в Україні

Відповідно до Положення про Мінрегіонбуд, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.07 року № 750, Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань, зокрема, забезпечення реалізації державної регіональної політики та реформування адміністративно-територіального устрою країни.

Дієва державна регіональна політика в сучасному глобалізованому світі відіграє вирішальну роль в соціально-економічному поступі країни. Доведено, що розвиток регіонів дозволяє повніше визначити та ефективніше використовувати всю сукупність людських, природних, виробничих, інтелектуальних та інших ресурсів країни для досягнення стратегічних цілей її розвитку.Тому в Європі закономірно мова зараз йде про появу п'ятої, крім традиційних чотирьох, влади – влади регіонів. Негативний вітчизняний досвід селективної підтримки окремих галузей і підприємств підтверджує необхідність зміщення вектору уваги держави до регіонів і населених пунктів, де концентрується повсякденна життєдіяльність громадян країни. Актуальність такого зміщення визначається і тим, що сучасний світ демонструє зростання ролі простору у ефективному розвитку суспільства, оскільки простір розглядається вже не тільки як пасивний реципієнт, вмістилище різних видів людської діяльності, а, перш за все, як сукупність матеріальних і нематеріальних чинників, переваг і обмежень, які обумовлюють міру конкурентноздатності території та активно впливають на профіль і масштаби її використання. Цілеспрямоване використання цих територіально-диференційованих чинників має забезпечити підвищення інвестиційної привабливості і позитивну динаміку соціально-економічного зростання країни та її регіонів.

Як підтверджується вітчизняним і зарубіжним досвідом, якісне прогнозування регіонального розвитку неможливе без врахування його містобудівної (територіальної) складової.

Виходячи з зазначеного та враховуючи, що діяльність у сфері державного регулювання регіонального розвитку має міжвідомчий характер, критично важливо для забезпечення ефективності цього розвитку розмежувати повноваження центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та забезпечити необхідні інституційні засади для координації цієї діяльності.

В сучасних умовах, коли головною метою і рушійною силою соціально-економічного поступу стає людина, вирішальну роль у визначені цілей та прогнозуванні регіонального розвитку відіграють роботи з планування територій, оскільки вони (на відміну від галузевих прогнозів) безпосередньо спрямовані на потреби людини. В цих роботах, з врахуванням всіх чинників людського розвитку:

- обґрунтовуються рішення щодо найбільш ефективного розподілу територій між виробництвом, житлово-громадською забудовою, природними ландшафтами;

- встановлюється режим їх використання;

- обґрунтовується розвиток систем розселення та окремих населених пунктів;

- встановлюються параметри розбудови інженерно-транспортної інфраструктури;

- визначаються проблемні території та осередки, що мають потенціал для проривного зростання європейського і світового рівня;

- здійснюється територіальна ув'язка інтересів держави, суспільства та бізнесу.

Виходячи з цього, роботи з планування територій мають бути першоосновою для всієї системи соціально-економічного прогнозування та програмування розвитку регіонів.

Ці роботи, спираючись на комплексну оцінку територій як ареалу своєрідного сполучення і взаємодії суспільних потреб, ресурсних можливостей, законодавчо встановлених екологічних, інженерно-технічних, санітарних та інших обмежень, мають своїм результатом обґрунтування адекватних цим передумовам і завданням рекомендацій щодо бажаних профілю, масштабів та умов використання території.

Виходячи з відносної сталості цих результатів, природної основи і опорного каркасу території, часові рамки таких вирішень об'єктивно є ширшими (20 років), ніж соціально-економічних прогнозів (5 років), що пов'язано, між іншим, і з більшою мінливістю соціально-економічних процесів. Вирішення з планування території відіграють орієнтуючу роль, вони ніби визначають поле довгострокових суспільних потреб і можливостей території, бажані етапність та умови їх реалізації, містять необхідну інформацію для соціально-економічних прогнозів.

Чергові роботи з соціально-економічного прогнозування та програмування, враховуючи вирішення з планування території, а також фінансові і матеріальні ресурси та конкретизуючи пріоритети, ніби поступово “заповнюють” вказане поле, прив'язуючи цей процес до конкретних термінів та виконавців.

Такий порядок використання матеріалів з планування території закріплений і в Законі України “Про планування і забудову територій”. Так, в ст.5 цього закону встановлено, зокрема, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень керуються Генеральною схемою планування території України під час підготовки загальнодержавних програм соціально-економічного розвитку України, інших державних програм – з питань охорони земель, охорони здоров'я населення, охорони довкілля, розвитку інженерно-транспортної інфраструктури, збереження історико-культурної спадщини, розвитку туризму.

Цим обумовлюється необхідність підсилення та конкретизації провідної, координуючої ролі Мінрегіонбуду в розробці та реалізації державної регіональної політики в Україні, а також в реформуванні її адміністративно-територіальної структури.