Сторінка
29
В герменевтичній традиції ці два ордени "Мемфіс Міцраїм" та "Пріорат Сіону" — "Лівої руки" ("Змій Зла") і "Правої руки" ("Дракон Добра")[cxxix] — символізуються "двома дамами" — Ваджет (кобра) і Некбет (гриф), символів Нижнього і Верхнього Єгипту, покровителів міст Бхуто в дельті Нілу та Некхеб біля Едфу, які відігравали найвизначнішу роль у додинастичному Єгипті і розташовані на іншому березі Нілу, навпроти Некхена — столиці адептів бога Гора ("шемсу-гор"; ст.-єгип. "некхен" — "місто сокола" греки переклали як "ієраконполь" — "місто яструба", а саме хамітське слово "гор (хар, херу)" близьке арабському "хуру" — "сокіл"; сам фараон іменується титулом "Сильний Бик Гора"). Також, як вважають "герметики", до ордену „лівої руки” був посвячений Мойсей, який виступив для іудеїв як адепт „мідного (зеленого) змія”, а орден „правої руки” серед арабів ініціював пророк Мухаммед (САВС), символ чого є „бурак” („кінь-блискавка”).
В епоху фараонів кожний цар включав імена цих "дам" у своє п'ятичленне ім'я. Одночасно фараони та їх сестри-дружини, як зауважує Д. Рол, належали до еліти клану "ірі-пат" ("один з нащадків Пата"), тобто біблійного Іафета, грецького Япета, ведичного Пра-Джапаті та ацтекського Пататекутлі). Етимологічно Япет < дв.-єгип. jpt "те, що відокремлене від решти", "ззовні" (в той час як брат Ноя Нір < дв.-єгип. hnrj "те, що виокремлене, але включенням у певне коло", "в середині"), Сім ("семіт") < дв.-єгип. smd "край, маргінали" (їм антитеза — shwt "крайні", "братство").
Клан "ірі-пат", начебто, шумерського ("дільмунського", "серпопардського", тобто "довгошиїх леопардів", зображених на маніфестаційних палетках фараона Нульової династії Нармера) походження (до нього, наприклад, належав мудрець і архітектор Імхотеп, син Птаха, — творець концепції пірамід як таких, будівничий ступінчастої піраміди Джосера, намісник Нижнього Єгипту, верховний жрець сакрального міста-саду Іуну - "Геліополя" і бога сонця Атума, похований у Анехтауі), в той час як тубільні єгиптяни — до кланів "хенеммет" (Верхній, Південний Єгипет, символи — біла корона, лілія-"сешен", яка насправді росте в природніх умовах лише на північ від гори Кармел, а в Єгипті лише культивувалася; бик Верхнього Єгипту — Бухіс, який є душою Монт-Амон-Ра) та "рекхіт" (Нижній, Північний Єгипет, символи — червона корона, лотос-"некхебет", бик — Апіс, який є душею бога Птаха)[cxxx]. У Верхньому Єгипті поклонялися також баранячоголовому богові лівійського походження Амону, в той час як тубільне населення Нижнього Єгипту поклонялося богові Ра (Ре).
Завоювавши в 751 р. до н.е. Єгипет, кушитський цар Кашта змусив лівійського правителя Нижнього Єгипту Осоркона ІІІ зробити його дочку вищою жрицею "відновленого" об'єднаного культу Омон-Ра, що формально дало право Кашті на трон. Син Кашти Піанкхі (який, проте, називав своїм батьком бога Птаха, який "знаходиться на південь від своєї стіни", тобто Єгипету, оскільки сама ця грецька назва означає "помешкання Птаха") звільнив весь Єгипет від лівійських царів і об'єднав велич Двох Земель, оголосивши резиденцією Напату, в 1200 км на південь від Гераклеополісу, де, в свою чергу, засів принц Тефнакхт.
Для протистояння "варварам-кушитам" (і це при тому, що Куш вже тисячу років був під культурною домінантою Єгипту і став Меккою для будь-якого єгиптянина в умовах окупації варварами-лівійцями) та їхньому синкретичному культові "любов Ра" прихильники сепаратиста Тефнакхта проголосили в древній столиці Єгипту Мемфісі, "відпочатковому помешканні Шу" (біля якого славні піраміди древніх династій на плато Гізе) власний культ з власною жрецькою консорцією — "жерці чистоти (!) богів", апелюючи до релігії благочестивого часу фараона Тутмоса ІІІ (1521 — 1473 рр. до н.е.), котрому допомагали дванадцять чоловік — дев'ять братів та три сестри (явно сакральний символізм чисел !), в той час як кушитські фараони апелювали до більш архаїчної благочестивої традиції 2440 р. до н.е., коли за царювання V династії виникло т.зв. "Братство Світла".
Проголосивши себе засновником нової (XXV) династії, кушит Піанкхі, цар Об'єднаного Єгипту, залишив володарів Дельти Нілу у спокої після того, як останній лівійський цар Осоркон IV капітулював, а принц міста Саїсу Тефнакхт попросив милості. Проте з часом опоненти кушитського фараона підняли повстання на чолі з тим же Тефнакхтом, а після його смерті — його сином Бекенренефом. Під час заколоту Піанкхі помер, але його брат Шабако жорстоко розправився з суперниками, закопавши їх вождя живцем у землю. Столицю було перенесено з Напати у столицю Верхнього Єгипту стародавні Фіви, центр культу Амона, Шабака дочку свою проголосив верховною жрицею Омона-Ра, а жерці мемфіського храму Птаха в 720 р. до н.е. сформулювали на основі аналізу давніх текстів особливий Мемфіський теологічний кодекс (т.зв. "тексти Шабака" або "чорний камінь № 498 Британського Музею") для протистояння консорції "жерців чистоти богів" (вони пізніше зробили з цього каменю жорна!), де розповідається про своєрідний "соломонів" суд бога Геба: він розділяє Єгипет між синами своєї дружини Нут: Сетові дістається Верхній Єгипет, а Осірісові — Нижній, а після того, як Осіріс "втонув" ("Тексти Пірамід", 959, розповідають про боротьбу Сета і Осіріса і що саме Осіріс першим напав, бо в нього були "великі ноги та широкий крок"; пор. з ведичним переказом про кроки Вішну і його боротьбу з царем світу Балу), а Сет почав претендувати на частку брата, владу над Нижнім Єгиптом передають синові Осіріса Гору. Але згодом Геб своєю волею бажає передати весь Єгипет під владу внука і тому починається боротьба між племінником і дядьком, внаслідок чого перемагає Гор, втративши ліве око, і стає "об'єднувачем обох земель", а сакральним місцем як місце поховання Осіріса стає Мемфіс (ном Стіни). Примирила Сета і Гора богиня Ісіда, і Сетові була відведена роль „атланта” — „підтримувача” південнішого сузір'я Оріона (тобто він став групою зірок Гіади в сузір'ї Тільця). Начебто, в часі IV династії внаслідок прецесії відбувалося на небі зміщення на північ сакральної демаркаційної лінії, що розділяла небо Верхнього та Нижнього Єгипту (а отже, внизу так, як і наверху)[cxxxi].
Завантажити реферат