Сторінка
2

Смисл життя у його всеосяжній повноті. Підхід до єдності універсального та унікального. С. Л. Франк (1877—1950)

Через знання буття розкривається, усвідомлює і пізнає себе. І це, незва­жаючи на все зло реального безсилля, у своїй самобутності й незрівнянності великий і чудесний факт. У знанні ми вже не належимо до цього світу і не підкоряємося його безсмисленим силам. У знанні ми маємо непорушну опо­ру. Адже знання надпросторове, надчасове, надсвітове, надемпіричне, це — внутрішнє буття нас самих. У цьому знанні є первинне світло Істини — єдине для всіх. Воно є відображенням Бога, виявом його у нашій свідомості та бутті.

Відтак наше прагнення відійти від світу, прийти до чогось іншого. По­шук Бога є великий факт реальності людського буття, і тут світиться прихо­ваний сенс. Потяг до абсолютного і Вічного свідчить про розлад між душею і світом, про нашу належність до більш глибокого й розумного буття. ''Ти створив нас для себе, і неспокійне наше серце, поки воно не знайде Тебе", — висловлювався Августин. Пошук Бога вже є дія Бога в людській душі. Августин радив: "Не йди назовні, іди всередину самого себе, і коли ти всередині знайдеш себе обмеженим, переступи через самого себе". У неза­доволеності безсмисленістю життя вже міститься оцінка життя з точки зору відшукуваного ідеалу. Проте ніякою логічною вправністю ми не доведемо наявність смислу життя. Лише віра здатна це здійснити.

У глибинах нашої істоти є виший критерій істини: поза Богом немає нічого, і тільки в ньому ми "живемо, рухаємося та існуємо". В істинному сенсі бути — означає усвідомлювати, знати. Будь-яка істина є збагненням вічного сенсу. Вічне і буття є одне і те ж, і вічне життя також.

Життя і досконалість — це одне і те ж. Оскільки життя є не що інше, як внутрішня сутність буття, як справжнє "для-себе-буття", саморозгортання та саморозкриття буття, то досконалість і буття є одне і те ж. А тут вже можна констатувати підхід до канону.

Франк говорить про благо як про повноту безпосередньої задоволеності стосовно істинного життя, як про всеосяжну повноту буття. Пошук смислу буття спрямовано до цього. Франк додає суттєве: необхідним є творче роз­криття абсолютних глибин нашої істоти.

Бог є достеменна любов, стверджує Франк. Можна сказати більш точно: статева любов має бути піднесена до самовизначення буття, покладена на буттєву основу, а не обмежена статевими імпульсними. "Бог є любов", — нагадує Франк. І в цьому постає сутність релігійної віри.

Франк зазначає протиборство двох начал, які стосуються абсолютного: це жах і трепет перед глибиною буття, безоднею, яка готова нас погли­нути, а також жадоба досконалості, щастя, умиротворення. Душа розди­рається цими протилежностями.

Людині даровано і спокутування від цього протиборства, і набуття благоговіння — єдності страху і любовної радості, усвідомлення величі та неосягненної повноти буття. У благоговінні розкривається остання таємниця буття. Через це відкривається буття Бога, що є єдністю всемогутності та всеблагості. А ми причетні до нього. Ми не ототожнюємося з Богом і не відділяємося від нього. Життя має смисл, адже Бог з нами. Бог неосяжний, але разом з цим він відкриває себе нам. І ми маємо навчитися сприймати його одкровення.

Смисл життя не дано, а задано. Це дуже важливо. Осягнення смислу є водночас його творенням. Смисл життя не можна знайти готовим, раз і на­завжди даним, уже ствердженим у бутті, можна тільки прагнути його здійснення. Все готове — мертве. Смисл життя має бути живим. Життя є дієвість, творчість, визрівання із середини, із власних глибин.

Пошук смислу життя є вольове, напружене самозаглиблення, занурення у вир буття. Треба знаходити смисл і здійснювати його всім своїм життям. Смисл життя — у творчому процесі прилучення до Бога. А віра неможли­ва без дії, напруженої внутрішньої дії, спрямованої на перетворення життя. Смисл життя уможливлює свободу подвигу. Тут, мабуть, ідея подвигу вис­тупає трансформованою та посиленою ідеєю вчинку.

Франк підкреслює, що ''пошук смислу життя є . власне "осмисленням" життя, розкриттям і внесенням у нього смислу, який поза нашою духовною дієвістю не тільки не міг би бути знайдений, але і в емпіричному житті не існував би". Франк поєднує дві сторони: знаходження смислу життя і його дійове створення. Смисл життя робить наше життя певним і зв'язаним цілим.

Слід говорити про ідею унікальності, яка захоплює все у свою орбіту: і суттєве, і всезагальне. Це дуже важливе положення, вважає Франк, яке може слугувати найкращим завершенням усіх ідей в психології, які постали в її історії. Франк далі розвиває цю ідею: звичайне протиставлення самоза­глиблення та спілкування є поверховим, заснованим на повному неро­зумінні структури духовного світу, справжньої, невидимої чуттєвому погля­ду структури буття. Ніколи людина не буває такою замкненою, одинокою, покинутою людьми, як тоді, коли вона вся розмінюється на зовнішнє спілкування, на ділові стосунки, на життя на виду. Саме відлюдник здатний наближатися до першоджерел всеохоплюючого всесвітнього життя. Осо­бистість, геній, заглиблені в себе, потрібні всім, хто існує і хто буде існувати. Із своїх глибин вони розкривають загальний для всіх зміст.

Ідеєю про відношення духовного і мирського діяння Франк завершує свій незвичайний трактат. Чи слід людині відкинути зовсім земні справи: науку, мистецтво, мораль, турботу про долю батьківщини? Чи не збідниться через це смисл життя? Франк відповідає: смисл життя є благо, яке переви­щує всі інші людські блага. Без жертви і зречення не можна знайти смисл життя. Безсмисленим є все, що не має зв'язку зі справжнім абсолютним благом. Така справжня ієрархія цінностей — примат цілі над засобами.

Життя осмислюється тільки зреченням від його емпіричного змісту: справжню опору ми знаходимо лише поза ним. Лише зробивши крок за межі світу, ми бачимо ту вічну основу, на якій він фундується. Легко здійснити величні подвиги завтра: сьогодні ж важко побороти себе. Лише дійова любов до людей є перевіркою справжнього осмислення нашого життя.