Сторінка
1

Смисл життя і життя, відповідне смислу. Стрес без дистресу. Г. Сельє (1907—1982)

Ганс Сельє не створив окремого напряму в психології, проте його ідеї мають засадниче значення для її поступального руху. Відкриття фунда­ментальних законів людської поведінки дало змогу побачити особистість у новому світлі, а саме це здійснив Сельє. На основі своїх переважно природничонаукових досліджень, зокрема в галузі загального адаптаційного син­дрому, стресу і дистресу, він спромігся вийти до проблем смислу людського існування і створив оригінальну психолого-етичну теорію. Коли вчений ба­чить загальнолюдські цінності, які є продуктом учинкової активності лю­дини, розгляд навіть спеціальних питань його теорії набуває світоглядного значення. Відкриття Сельє мають стати засадою створення своєрідної сис­теми психології або й цілого психологічного напряму. Питання пристосова­них дій організму, стресу і дистресу, творчості, зокрема наукової, етичне перетлумачення природничонаукових і психологічних відкриттів, побудова етичної теорії альтруїстичного егоїзму — все це дає повну підставу відвести Сельє почесне місце в історії психології.

Сельє народився у Відні. З 1932 р. працював у Канаді. Виявив велику працелюбність і творчий пошук у науково-дослідній роботі. Йому належить більше тисячі публікацій, серед них 20 монографій. Сельє створив інститут, яким керував багато років. Був активним організатором досліджень про­блем стресу, результати яких набули загальнонаукового значення, пересту­пивши межу патофізіології.

У 1936 р. Сельє вказав на "синдром відповіді на пошкодження як таке". Цей синдром було названо "тріадою". Коли стресогенний фактор діє безпе­рервно, "тріада стресу" змінюється за інтенсивністю. Відповідно існує три стадії цих змін: а) мобілізація адаптивних можливостей організму; б) стадія тривоги. Щодо неї Сельє зазначає, що жоден організм не може постійно перебувати у стані тривоги. Якщо агент надто сильний, організм гине ще на стадії тривоги, протягом перших годин або днів. Якщо він виживає, за пер­винною реакцією обов'язково настає стадія "резистентності".

Другій стадії властива збалансованість у витратах резервів адаптації. Організм продовжує існувати, хоч вимоги до адаптивних систем мають підвищений характер. Оскільки "адаптивна енергія не безмежна", а стресор продовжує свій вплив, настає в) стадія виснаження. Тут, як і на першій стадії, виникають сигнали про незбалансованість стресогенних вимог сере­довища і відповідей організму на ці вимоги. Допомога вже не може здійснюватися за рахунок власних резервів, це лише заклик про допомогу із зовнішнього світу — підтримка або усунення стресора, що виснажує ор­ганізм.

Колізійні ситуації можуть тривати короткий час, коли приходять на до­помогу завжди готові програми реагування. Ці ситуації (вже як тривалі) вимагають адаптивної перебудови функціональних систем організму, що має позначатись і на внутрішніх суб'єктивних станах. При тривалому пере­буванні організму в екстремальних умовах настають значні зміни — фізіологічні, психологічні та соціально-психологічні, які набувають уже незворотного характеру. Організм вступає у смугу патологічних пошкоджень, що може призвести до смерті. В подальших дослідженнях явища загально­го адаптивного синдрому було встановлено, що виникає стадія "супер- і гіперкомпенсації", коли вже незворотно пригнічені захисні механізми, виснажені ерготропні функції живої системи і починають домінувати трофотропні фактори, що неминуче приводять організм до колапсу, шоку й заги­белі, якщо тільки не втрутяться зовнішні сили.

Не важко побачити, що теорія загального адаптивного синдрому (ЗАС) Сельє може бути зрозумілою як певний аналог розгорнутої вчинкової структури. Цей аналог показує, як саме виступає драматизм учинку, як він відбивається на психічному і фізичному здоров'ї організму.

Сукупність стресів та характер їхніх впливів на організм становить си­туативний аспект ЗАС. Порушення стабільності у відношеннях між "зовнішнім" і "внутрішнім" середовищем організму, тобто порушення гомеостазису, впливає, зокрема, на емоційну напругу, яка вимагає розрядки і відновлення гомеостазису. Оскільки порушення середовища триває, його напругу можна кваліфікувати як мотивацію, спрямовану на відновлення гомеостазу, або адаптацію. Сама адаптація передбачає ряд дій (включаючи зміни і внутрішнього середовища, і поведінки організму), які є вчинковими діями.

Поки що мова йшла про тривогу як формування ситуативних значень, про опір, резистентність, яка виражається у формі й силі мотивації, та про виснаження як результанту, виражену в учинковій дії (не обов'язково у тілесних зовнішніх рухах). Тут завершуються три частини, або етапи, ЗАС. Але Сельє суттєво розширює межі ЗАС, підключаючи до нього ідеї психо­логії творчості та альтруїстичного егоїзму, що вже буде означати четвертий пункт учинку — його післядію, або рефлексію, як установку на творче ово­лодіння ситуацією та середовищем з їхніми стресорами, а також формуючи загальну базу виходу із трагедійності ЗАС до моральної поведінки через ідею альтруїстичного егоїзму, що забезпечує дійсну адаптацію через світоглядне настановлення. Наукова проблема адаптації, актуальна і в сере­дині XX ст., коригується ідеєю творчості, яку можна розуміти як вищу, за­вершальну форму адаптації. Аналогічне подолання цієї категорії здійснював також Ж.Шаже, висуваючи ідею реадаптації як відновлення порушеної рівноваги організму і середовища, реадаптації, яка виражається у формі асиміляції та акомодації.

Сельє визначає стрес як неспецифічну відповідь організму на будь-яку вимогу. Дрижання на морозі для виділення тепла має специфічний харак­тер. Ліки, гормони мають специфічну дію. Але всі ці агенти мають і щось спільне. Вони ставлять перед організмом вимогу його перебудови з метою належної адаптації до труднощів середовища. Іншими словами: крім спе­цифічного ефекту, всі агенти, що впливають на людину, мають також і не­специфічну потребу здійснення пристосувальної функції, аби відновити нормальний стан. Шкідливий або неприємний стрес Сельє називає дистресом. На відміну від нього стресу не слід уникати. Він є і пристосуванням до змін середовища, і мобілізацією сил для захисту організму. Повна свобода від стресу означає смерть. Стрес супроводжується приємними переживан­нями радості, досягнення, самовираження. Сельє вважає за можливе вико­ристовувати стрес і насолоджуватись ним, якщо краще зрозуміти його ме­ханізми і виробити відповідну філософію життя. ЗАС виражає загальний закон поведінки живих істот і включає три фази — реакцію тривоги, фазу опору та фазу виснаження.

Розкриваючи компоненти вчинку, Сельє спеціально зупиняється на мо­тивації, вказуючи на задоволення інстинктивних потягів, потреби у само­вираженні, накопиченні багатства, здобутті влади, творчості, досягненні мети. Всі ці мотиви зумовлюють людську поведінку. Це дає підставу пов'язати з ученням про ЗАС психолого-етичні проблеми.