Сторінка
2

Психологія особистості. Клієнтцентрована терапія К. Роджерса (1902—1987)

Оскільки Роджерс застосовує ситуативні відношення, входить у моти­вацію клієнта, допомагає йому вільно здійснити вибір, аби спрямувати дію, він по суті кладе в основу своєї терапії вчинковий принцип, у тому числі післядію. Привид батька Гамлета промовляє до сина, щоб розбудити його волю, яка заснула. Роджерс пробуджує не тільки волю, а всю структуру осо­бистості, яка сама себе формує і вдосконалює.

Терапевт дістає можливість увійти в інтенсивні особистісні та суб'єктивні стосунки з клієнтом не як учений до об'єкта дослідження, не як лікар, що має намір діагностувати та лікувати, а як особистість до особи­стості. Терапевт сприймає свого клієнта обличчям до обличчя, ставлячись до нього як до безумовної цінності. Терапевт поводить себе щиро, не хо­вається за захисним фасадом, співпереживає. Зникають внутрішні бар'єри. Емпатійне розуміння вступає в свою силу. Клієнт має повний ступінь свобо­ди, щоб бути самим собою. Це і є основою "Я"-теорія Роджерса. Терапевт на якийсь момент стає самим страхом, злістю, ніжністю клієнта, відчуваючи, що все це він пережив сам, що він і є всі ці переживання.

Особистість — це відкритість для пережидання, чітка усвідомлюваність, безумовне самобачення, гармонійне відношення з іншими. Виходячи з цієї установки, Роджерс формулює загальну теорію міжособистісного відношення, яка зі свого боку сприяла посиленню тера­певтичного ефекту. Ця теорія висвітлена у праці "Клієнтцентрована те­рапія" (1951), у третьому розділі книги "Психологія і наукові дослідження" (1959), а також у роботі "Про становлення особистості" (1961).

Дослідники творчості Роджерса, зазначаючи вплив на його теорію ба­гатьох дослідників, про яких вже йшлося, зауважують при цьому, що вона має унікальний, оригінальний характер. Роджерса слід віднести до течії гу­маністичної психології, яка постала "третьою силою" відносно біхевіоризму і психоаналізу.

Роджерівська теорія особистості має два ключових поняття — організм і "Я". Організм, узятий в його психологічному значенні, є сферою пережи­вання. У переживанні виступає феноменальне поле як коло обов'язків, відоме тільки самій особистості. Це поле ніколи не може бути доступним для іншої людини, хіба що на основі емпатійного перенесення, але і в цьому випадку переступити за "персону" ніяк не можна. Поведінка, вчинки люди­ни залежать насамперед від феноменального поля, що становить суб'єктивну реальність, а не від стимулюючих умов зовнішньої реаль­ності, на чому наполягає біхевіоральна психологія.

Роджерс не ототожнює феноменальне поле з полем свідомості, ро­зуміючи саму свідомість як "символізацію певного переживання". Отже, феноменальне поле виступає результатом свідомого досвіду, що вира­жається в актах символізації, та несвідомого досвіду, який не підлягає сим­волізації. По суті ідея такого феноменального поля, де зіштовхуються свідомі й несвідомі аспекти психічного, є ідеєю поля мотивації.

Адекватне символізування дає можливість особистості поводити себе ре­алістично. Проте людина має схильність ставитися до світу несвідомим чи­ном, ігноруючи його реалістичні риси. Необхідність адекватного знання постає тут украй виразно. Інакше людина може здійснювати вчинки на шкоду собі.

Тут Роджерс ставить питання, яке у Піаже має вигляд принципу децен­трації: людина повинна мати уявлення про світ, які постають на основі об'єктивних підходів, усуваючи суб'єктивістські нашарування. Роджерс ви­являє тут головну суперечність ситуативного боку вчинку, який водночас залежить і не залежить від людини. Не залежна від людини сторона ситуації була названа "безособистісною стандартною реальністю", адже людині тре­ба мати об'єктивний критерій, який давав би можливість здійснити пе­ревірку суб'єктивних установок. Роджерс у цій проблемі вбачає справжній паралогізм, оскільки об'єктивне невіддільне від суб'єктивного. Відокремлюючи суб'єктивне від об'єктивного, ми втрачаємо об'єктивне і насамперед — як критерій дійсного знання. Де факти, а де фікція? У цьому вбачається "великий парадокс феноменології". Немовби не було Гегедевої "Феноменології духу", де ідею об'єктивного критерію визначено найчіткішим чином.

Що є "від людини", те і є внеском у психологію особистості. Як Арістотель ставив питання, що "від людини", що "від душі", а що "від світу", так і Роджерс намагається "просторово" зробити таке відділення, але потрапляє в царину парадоксів. Тому він звертається до поняття організму, шукає його цілісність як передумову особистості і, зрештою, бачить у ній головну засаду психології особистості. Він зауважує: "Організм весь час виступає як тотально організована система, в якій зміни в одній частині призводять до змін в іншій. Відкидаються атомізм і "сегментація", перевага надається гештальттеорії. Цілісність насамперед виступає як "Я".

"Я" (The self) є частиною феноменального поля, яка поступово стає ди­ференційованою. "Я", або "Я-концепт", означає організований, послідовний концептуальний гештальт, складений із перцепції характеристик "Я", або "те", і перцепцій відношення "Я", або "те", до інших і до різних аспектів життя, разом з цінностями, приєднаними до цих перцепцій, — це гештальт. який уможливлює усвідомлення, хоч і не обов'язково усвідомлюється. Цей гештальт плинний, він змінюється, він процес, разом із тим він у кожний даний момент є специфічною сутністю, буттям. І поняття "self" стає одним із центральних конструктів ротжерівської теорії особистості.

Роджерс почав дослідження з думки, що "self було невизначеним науко­вим терміном з відтінком інтроспекціонізму. Ось чому він дійшов висновку, що коли клієнти виражають свої проблеми І схильності без будь-якого керівництва, вони висловлюються саме в термінах "Я" (of the self). "Я" — важливий елемент у переживанні клієнта, його ціль — стати "реальним Я" (real self).

Переходячи до проблеми мотивації, Роджерс розрізняє "Я" в його власній структурі та "ідеальне Я" ( ideal self), що виражає бажання та мрії людини.

У відношенні "організм і Я" Роджерс відшукує згоду й незгоду. Це відношення між "Я" як сприйманням і дійсним досвідом (переживанням) організму. Якщо символізовані переживання, що утворюють "Я", адекватно відображають досвід організму, людина (персона) буде пристосованою, зрілою, яка сповна функціонує, мислить реалістично. Невідповідність між "Я" та організмом (краще сказати: людською істотою) викликає почуття загрози, страху. Людина поводить себе захисним чином, а мислення стає однобічним та ригідним.