Сторінка
1

Психософія вчинку— сходинки екстатичного буття

Сучасна психологія дедалі більше схиляється до думки, що єдиним механізмом, який перебуває у фокусі психічної діяльності, є струк­тура вчинку. На сучасному рівні досягнень психології вчинковий принцип дає змогу бачити логічну структуру психології, будувати її систему, показує шлях, яким психологія виходить зі свого самозабуття, заглиблюється у власну сферу, відбиває суто психологічні закономірності. Зрозуміти історично усвідомлювані форми вчинку — означає зрозуміти якісно відмінні етапи становлення самої психології, зрозуміти її історію. Саме че­рез структуру вчинку, як вона постає в історичному аспекті, відкривається можливість показати дійсні зв'язки психології з іншими формами людської свідомості, евристичну взаємодію між ними. Вчинок виступає також за­гальним феноменом людської культури.

Система психології не є тільки історичним або суто логічним феноме­ном. Вона містить у собі єдність логічного та історичного. Логічні супе­речності системи, розв'язуючись, стають фактами історії науки. Мова йде не про історичну форму системи та її змістове раціональне зерно, а про те, що один і той самий феномен системи водночас виступає і як історичне, і як логічне. Найповніше це виявляється у зв'язку логічної та історичної струк­тури вчинку.

Стародавня вимога "Пізнай самого себе" не тільки означає потребу пізнання ізольованої психічної даності, тобто психіки певної особи з усіма її особливостями, а й є відправною точкою для розуміння людства з тим, аби збагатити себе його найвищими культурними досягненнями. Цієї мети прагне психологія у своєму історичному поступові, змінюючи форми та створюючи нові способи підходу до свого предмета.

Сутність людського буття у сукупності його багатоманітних виявів та форм постає загальною метою філософських і психологічних шкіл, на­прямів та ін. Сучасна наука не має універсального і абсолютно достатнього у своїх можливостях засобу пізнання цієї реальності, в якій дивовижним чином переплітаються всезагальне й одиничне, глибинно-приховане й дос­тупне безпосередньому спогляданню, конкретно-реальне й трансцендентальне. У вчинково-зорієнтованому розумінні таким засобом пізнання (чи навіть світоглядним, у науковому розумінні, орієнтиром) може слугувати психософія вчинку — цілісна система уявлень про закономірності станов­лення та виявлення у вчинковому діянні сутності індивідуального людського буття.

Психософія може розумітись як достеменна психологія та філософія буттєвої мудрості. З одного боку, — це пізнавальний засіб і пізнавальна система власне наукового (професійно зорієнтованого) діяння, тому вона побудована з урахуванням можливостей розкривати логічні та історичні закономірності існування досліджуваних явищ і феноменів, у центрі конти­нууму яких — людське буття як одиничне та унікально-індивідуальне. З іншого боку, психософія — це своєрідна функціональна модель індивідуального буття, яка постає системою конкретних знань про його сутність та про те, яким чином, через застосування яких засобів можливо досягти певного рівня володіння реально-життєвими технологіями самоза­безпечення ефективності розгортання життєдіяння людини — як окремих його етапів, так і цілісної індивідуальної історії "Я".

Прообразом психософії вчинку може слугувати цілісна модель будь-якої завершеної форми творчої діяльності людини — мистецької, наукової, духовної тощо. Продукт цієї діяльності постає не простою результуючою глибинного процесу виявлення та предметного втілення згорнутої творчої енергії буття людини. Це водночас засіб установлення, врівноваження, утвердження "паритетно-сутнісних стосунків" між світом і людиною, її індивідуально-неповторною сутністю і буттям як таким.

Продукт творчої діяльності має спрямовувати до катарсису, до рівноваги між феноменом і ноуменом зі зберіганням їхньої сутнісної супе­речливості. Саме у цьому механізмі можна побачити передумови створення завершеної системи людської діяльності відносно призначення людини, що може бути названа психософією. Таким чином, творча діяльність постає не лише як духовно-витончений буттєвий атрибут, реалізація якого час від часу здійснюється окремими, особливо обдарованими людьми. Реалізація твор­чої діяльності, створення творчого продукту, втілення в ньому власної твор­чої енергії, яка обов'язково повинна "знаходити вихід", предметно виокрем­люватись, є сутнісно необхідним моментом у житті людини. Це як своєрідний кругообіг енергії — творчої, духовної, людяної, життєдайної.

Можна говорити про перспективу побудови прикладної системи засобів, своєрідної "технології буття", яка складатиме систему психософічних уяв­лень про шлях розгортання буття людини як окремого й унікального, такого, що має своє неповторне покликання і призначення, і такого, що повинно бути звершеним, розгорнутим, утіленим. Психософія тому — це шлях до мудрості, шлях до того, як бути натхненним, спрямованим до світу в якості активного, дійового партнера.

Натхненність як естетична категорія стосується людини, що пережила, перестраждала всю гаму пізнавальних та етичних відношень, що має вели­кий життєвий досвід, який позначається на всій її поведінці та зовнішності.

Натхненність як філософсько-психологічна, онтологічна категорія сто­сується людини, яка осягнула можливість відкривати для себе сенс буття не тільки як цілісне і глобальне утворення, що іноді лякає своєю недо­сяжністю, а й як майже реально зриму маленьку іскру, що спалахне у якийсь момент життя: у посмішці дорогої людини, у дотику дитячої долоньки, у спогляданні результатів власної праці. Май натхнення відкрити собі цей сенс — і він розгорнеться й надасть поштовху наступному, майбутньому натхненню.

Натхненність — це і готовність, і певною мірою актуальна спро­можність людини відчути, пережити стан осягнення сутності буття. Це відбувається не лише у раціоналізованій формі вербалізованого тексту, в якому присутні чітко структуровані поняття й категорії відповідного ґатунку. Таке осягнення приходить і у вигляді якогось образу (звукового, зорово­го тощо), і у вигляді певного відчуття чи емоційно-почуттєвої картинки, що актуалізувалася в миттєвості індивідуального життя. Іноді — навіть як про­сто пригадування чогось із минулого, що лише у теперішньою віднаходить свій достеменний зміст та сутнісне звучання.

Натхненний — означає той, хто усвідомлює всю міру конечності, смерті як абсолютного знищення; той, хто пізнав усю протилежність "мирської суєти" та найвищого начала, протилежність феномена й ноумена. Це той, хто має уявлення про межу між буттям і небуттям, між минулим і те­перішнім, між "Я" і "нс-Я". Проте натхненний не вбачає в цій "межовості буття" трагедійності. Він віднаходить у ній інтенції буттєвого злету, оскільки, не знаючи ознак простору, неможливо зініціювати якийсь рух, якусь дію чи діяльність загалом. В одних просторових умовах ми лише повільно переміщуємось, обережно пересуваючись між оточуючими нас предметами (умовно закритий простір). В інших — відчуваємо не­обхідність "бігу назустріч вітру й сонцю", де можливість рухів надзвичайно широка, її можна дозволити собі, не лякаючись (умовно відкритий простір).