Сторінка
5

Феноменологічна психологія на ґрунті методологічного антипсихологізму. Інтенція та життєвий світ людини. Е. Гуссерль (1859—1938)

При аналізі переживання свідомості, втім, існують розчленування, проте мова не може йти про зібрання і роз'єднання окремих частин внутрішнього досвіду. Та й окремі частини в свою чергу самі виступають як свідомість, сприймання чогось і мають свій смисл. Тут є і предмет, єдиний смисл якого проходить через смисл фаз. Будь-який поділ на частини знову дає смисл, будь-який зв'язок — також синтетично обґрунтований смисл. Таким чином. життя свідомості завжди протікає як життя, що конституює в собі смисл, а також процес "створення" смисл) є важливою рисою рефлексії — останнього компонента вчиню. На різних рівнях психологічної суб'єктивності відбувається перетворення предметностей. Це те, що з'являється "Я"- свідомості, що має значущість і свої координати розташу­вання. Різні досвіди поєднуються, синтезуються в певну єдність. Зрештою досягається універсальна узгодженість. Досягнення єдності та істини є ре­зультатом інтенціонального прояснення — "гігантської задачі" феномено­логічно-психологічного дослідження.

Після проведення егологічно-феноменологічного дослідження Гус­серль розширює феноменологічний досвід, що включає Іншого і Співтовариство. Він бачить у цьому умову досягнення універсальної фено­менології, інтенціональної психології, коли в єдності, синтезі охоплюється суб'єкт — предмет феноменології інтерсуб'єктивності, коли "Я" вступає в комунікацію з іншим "Я". Інтенціональність у власному "Я", що вводить у сферу чужого "Я", є вчуванням. Гуссерль вводить його в гру у "фено­менологічній чистоті", відтак природне постійно залишається ви­лученим.

Ейдетична редукція уможливлює феноменологічну психологію як ей­детичну науку. До цього часу Гуссерль розкривав чисто психологічну сферу досвіду. Це було безперервне інтенціональне тлумачення чисто душевних даностей. Поки не вилучено залишки емпірії, Гуссерль не вбачає ніякої науки.

Чисто феноменологічна психологія неможлива як наука про реальні факти. Тільки завдяки відкриттю поля чистої інтерсуб'єктивності, що виявляє себе єдністю у феноменологічне чистому досвіді, постає можливість апріорної науки — замкненої в собі чисто феноменологічної психології. Відкидаючи ''екзальтовану логічну містику", Гуссерль убачає анодиктичко чисті всезагальності, без покладання фактів. Серед варіантів має проступати загальна для всіх сутнісна форма, інваріант, що зберігається у всіх варіантах. Тут Гуссерль має справу з "річчю взагалі".

Ейдос, за Гуссерлем, рівнозначний сутності. Ейдетичні науки є науками про сутність на протилежність наукам про зовнішні факти. До феномено­логічного методу належить ейдетична редукція (взяття в дужки) "світового існування", тобто того індивідуального існування предмета споглядання, яке визначається його місцем у ланцюгу природних явищ. Шляхом ейдетичної редукції із поля зору вилучається все, що стосується предмета, — всі нау­кові та ненаукові дані досвіду, судження, положення, оцінки. Відтак сутність предмета стає вільною і пізнаваною.

Феноменологічний досвід дає можливість піднестися до чистого і не­обхідного "взагалі", описувати інваріантний стиль феноменологічної суб'єктивності як стиль чистого "Я", життя свідомості взагалі з ноезисом і ноемою взагалі і т.д. Феноменологія постійно здійснює не тільки свою ре­дукцію як метод досвіду, що розкривається, а й ейдетичну редукцію.

Феноменологія, що тлумачиться як універсальна наука, має досліджувати інваріантний формальний стиль єдиного поля досвіду, апріорну структурність чистої суб'єктивності в межах окремої суб'єк­тивності і в межах інтерсуб'єктивності. На жаль, Гуссерль не пропонує систему феноменологічної психології, а дає лише методологічні підстави її. Разом із цим він зауважує, що ''Я'" не мислиться без "Я"- свідомості, без сприймання, пригадування, очікування, мислення, оцінювання, діяльності, а також без фантазування, коли свідомість перетворюється у "немовби" (а це хіба не є водночас aposteriori?). Як сприйманню, так і іншим категоріям свідомості приписується власний формальний стиль.

Поняття феноменологічної психології стверджуються як апріорні — на зразок чисто логічних та математичних істин. Розкриття такого безумовно всезагального відбувається не у мозковому мисленні, а в дійсній інтуїції, в утворенні дійсних "екземплярних споглядань". Застосування методу варіації в егологічному настановленні дає систему інваріантів власного ego. Осяг­нення Іншого передбачає, що він сутнісно аналогічний моєму ego і має той же стиль, що і "Я". Мова далі йде про універсальне апріорі для спільностей суб'єктів, редукованих для їхньої внутрішньо-феноменологічної та чистої єдності.

Принципова функція чисто феноменологічної психології викорис­товується для структурування точної емпіричної психології. Апріорні поняття, що виникли завдяки ейдетичній редукції, є вираженням сталевої форми, з якою пов'язані мислиме буття ''Я" і життя свідомості. Усі емпірично-феноменологічні поняття підлягають їм як логічним формам.

Існують і логічні форми для природничо-наукових висловлювань. Гуссерль наголошує на безумовній нормативній значущості апріорної істини для всієї емпірії, що засновується на апріорних поняттях. Ця емпірія належить відповідному регіону буття, в даному випадку — чисто психічному.

Феноменологічну психологію Гуссерль бачить як фундамент для побудови справжньо-наукової психології, яка була б дійсним аналогом точного природознавства. Під усі тьмяні поняття має бути підведений фундамент "точних": тобто емпіричним особливостям психічних феноменів надасться апріорна форма, від чого емпіричне (як об'єктивне) має отримувати не­обхідність у межах універсуму природи.

Гуссерль наполягає на системній точності, яка має бути присутня в кожній справжній науці про факти. Це стосується й психології з її універсальними поняттями. Сфера психологічного досвіду тлумачиться як така, що має свою апріорну структурну топіку психічного — апріорну неза­лежно від випадковостей фактичного феноменологічного досвіду. Без цього не можна мислити "Я". Ейдетично-психологічна феноменологія розкриває всі сторони та виміри цього аргіогі, які належать до ноезису та ноеми. Ця психологія створює раціональні основні поняття, оскільки має справу з психічним, з "Я", з інтенціональністю.

Психологія має бути заснована також і в аргіогі природи, має ґрунтуватися також на емпіричному і апріорному природознавстві, обґрунтовуючись власним аргіогі. Гуссерль неодноразово підкреслює, що чисто феномено­логічна психологія має смисл тільки як ейдетична наука. Психічне інтенціонально належить до всього позапсихічного, до всього мислимого.