Сторінка
4

Феноменологічна психологія на ґрунті методологічного антипсихологізму. Інтенція та життєвий світ людини. Е. Гуссерль (1859—1938)

Відкидаючи сферу природного, Гуссерль прагне знайти і розкрити оче­видну самоданість, не цікавиться фактичним боком подій, що відбуваються у душі людини. Безпосередньою формою такого досвіду з самоосягнення в ньому (Selbsterfahrungs). Лише в цьому досвіді свідомість і "Я"-свідомість дано у первинній самості, коли рефлексію спрямовано на моє сприймання. Феноменолог має розкрити власне життя у дійсних і можливих формах, у життєвих настановленнях. Не виключено, що ідеї інтенції у Брентано і Гуссерля певною мірою відповідають ідеям К.Г.Юнга про настановлення (Einstellung).

Спочатку Гуссерль розробляє метод чистого досвідного самоосягнен­ня, феноменологічного саморозкриття при усуненні всього змісту зовнішнього, фізичного досвіду. Тоді й психічне, пов'язане з іншим досвідом, було б вилученим. Правда, Гуссерль визнає, що і зовнішній досвід є певним психічним переживанням, яке інтенціонально віднесене до фізич­ного. Можливо також, що фізична дійсність світу — речова реальність — принципово не належить до складу переживання. Так, і в свідомості є те, що реально перебуває у світі. З цього постає питання про феноменологічну редукцію і справжній внутрішній досвід.

Здійснити чисто психічний досвід — означає увесь реальний світ з моїм існуванням і буттєвою значущістю тематично усунути як поза-психічне буття. Феноменолог має звільнитися від усіх точок зору, які у при­родно-практичному житті людини відігравали властиву їм роль.

Життя в його власній чистій сутності Гуссерль хоче зробити темою і тю­лем чисто феноменологічного досвіду. Для цього слід "скинути з рахунку" весь реальний світ, який має постійну суттєву значущість. Він вилучається як позапсихічне буття. Віра в існування світу таким, яким він є в наших очах, має бути усунена. Кожне сприймання має в собі своє вже сприйняття. Вони нерозділимі, і сприймання є сприйняттям саме цього об'єкта. Проста рефлексія на свідомість ще не дає нам психічного в його власній сутності і чистоті. "Я" має утриматися від досвідного, усунути його і розглядати його як спостерігач. Лише такий підхід дає підставу здійснити зміну диспозицій, використати метод доступу в царство чистих феноменів свідомості. Цей метод Гуссерль назвав феноменологічною редукцією. Відкривається го­ловний бік — ноематичний — чистих феноменів свідомості. Про це тра­диційна психологія і не здогадувалась.

Завдяки феноменологічній редукції було розкрито інтенціональні пред­метності як такі, позначений сутнісний склад інтенціональних переживань і визначена плідна тема феноменологічних дескрипцій. Феноменологія стає заінтересованим спостерігачем життя своєї свідомості. "Я" - свідомість по­збавляється всього реально тваринного і людського. "Я" вже не є реальним людським "Я", що фігурує у звичайній мові та природничо-об'єктивній ус­тановці досвіду.

"Я" — це полюс і центр "Я"-актів, чим розкривається синтетичний ха­рактер свідомості. "Я"- центр як феноменологічно тотожний в багато­манітних "Я'"- актах є центром випромінювання, з якого виходять "Я"- дії ("Я" діяльно розглядає якусь річ, експлікує її в досвіді, осягає в житті, су­дить про неї).

Синтези пов'язуються з ідентифікацією, адже кожне переживання свідомості є свідомість про щось. У кожному переживанні є безконечна ба­гатоманітність інших переживань. Вони об'єднуються як свідомість про одне і те ж дещо. Так сприймання певного будинку може бути усвідомлене багатьма іншими сприйманнями як один і той же будинок.

Будь-яка свідомість є свідомістю своєї ноематичної предметності. Це дещо (як предмет сприймання) є певний ноематичний полюс. З ним пов'язується безліч нових переживань свідомості, яким він абсолютно то­тожний. Ноематнчна єдність не реальна, а ідеальна. Фази свідомості розділені в потоці свідомості і спільних реальних моментів на мають. Один і той же будинок покладено у сприйманні як один і той же і невіддільний від кожного із багатоманітних моментів. Так іманентно постає смисляк щось ідеальне, що існує в безконечності дійсних і можливих переживань, які от­римують смисл. Так у сприйманні постає інтенціональна предметність. Виступають ті ознаки будинку, які дійсно виявляють себе в цьому сприй­манні; але є ще й інші моменти, які не осягаються. Виступає надмірна кількість визначень, які стосуються й того, що не було побачено як невизначено-незнайоме. Горизонта свідомість указує далі й на такі ознаки будин­ку, які перебувають поза досвідом. Це вже певна інтерпретація, що виходить за межі моменту переживання. Так виступає вказівка на можливінові сприймання, що втілюються в серії образів та уявлень (Vergegenwartigung). У цьому ланцюгу образів та уявлень імпліцитно міститься смисл сприй­мання. Цей смисл є антинипуючим очікуванням чимдалі нових мо­ментів, що буттєво належать сприйнятому предмету, моментів невизначених, але таких, що можуть бути визначені.

Розгортання антиципацій сучасно пов'язане з синтетичною багатоманітністю можливих сприймань того ж самого предмета. Здійснюється лан­цюг можливих сприймань, завдяки чому прояснюється, який вигляд мав би предмет, якби ми його і далі відстежували у сприйманні. Так і перспектива при сприйманні вказує на можливі нові перспективи, які стосуються одного й того ж сприймання, яке помножується за своїм змістом безконечно.

Гуссерль далі розкриває модуси явища, порівнюючи між собою різні сприймання, ретенціює затримання, повторне пригадування, наперед-очікування (антиципацію) того ж самого предмета. Відтак постає певний вид емоційного вираження, яке конструктивно виводить за межі даного переживання. Феноменологічна психологія містить невичерпні задачі інтенціонального аналізу. Вони відрізняються від звичайних аналізів у при­родній сфері. Інтенціональна експлікація має єдину в своєму роді сутнісну особливість: вона інтерпретує поематично те, що сприймається розумом, створюючи, в свою чергу, поняттєво тлумачення про мислення — теорію пізнання.