Сторінка
1

Системні ризики: нелінійний підхід

Динамічні державотворчі процеси потребують чіткого бачення усіх складових, що впливають на стратегію та інтенсивність господарського і соціального розвитку країни, на її місце у сучасному світі. Учені і фахівці поки що не виробили системологічної концепції сталого розвитку країни. Запровадження нелінійного мислення може змінити ситуацію на краще.

Лінійне мислення за канонами традиційного лапласівського детермінізму щодо всеохоплюючої однозначності причинно-наслідкових зв’язків визнає право тільки на істину. В духовній сфері — єдина істинна релігія, єдині вчення, раса, клас. Таке мислення зорієнтоване на викорінення усього іншого (не істинного) і тому небезпечне для людства.

Проблема в тому, що ми вийшли із закритого суспільства, в якому зміст життєвих циклів хибно уявлявся загалом передбачуваним. Рецидиви колишньої закритості до цього часу впливають на культуру мислення, на форми функціонування багатьох державних інституцій в нашій країні. Саме тому лишається нерозвиненим в Україні громадянське суспільство, не еволюціонує середній і малий бізнес, фермерська форма власності, соціальна солідарність громадян проти державної бюрократії тощо. Загальним фундаментальним положенням з позиції системології для всіх ізольованих систем, включаючи автономні об’єкти, є закон зростання ентропії і його ключове твердження про «стрілу часу» [1]. Закритий соціум історично приречений [2].

На відміну від цього, нелінійна динаміка розглядає світ як дуже складну ієрархію систем і підсистем, вибудовану з різною нелінійністю, яку підтримує у стані еволюційного розвитку сонячна і земна енергія потоками природної речовини, генетичним розмаїттям біоти, ефірним опромінюванням всесвіту та викликаними ними коливаннями, хвилями, вихорами, зсувами тощо. Порядок підтримується та узгоджується в складних природних структурах і підсистемах самоорганізацією їх елементів. Тобто, перебуваючи у динамічному стані за рахунок обміну енергією, речовиною та інформацією, система ніби знаходиться у стані «відкритого майбутнього». Теоретики назвали цей стан «точкою біфуркації», вважаючи, що система у ній перебуває на роздоріжжі, в очікуванні наступної подорожі (попереду в якої безліч шляхів еволюції, хоча здійснитися може лише один). Знайшовши його, система еволюціонує до сталого стану, що має назву «атрактор». У точці атрактора система більше не залежить від минулого і тяжіє тільки до майбутнього, вже згаданої точки біфуркації (своєї «мети»). З віддаленням від точки атрактора та наближенням системи до точки біфуркації вона знов опиняється в зоні підвищеного ризику, відчуваючи зростаючий вплив навколишніх рівнів. У перспективі на один з таких рівнів з часом система флуктуативно і потрапляє.

Нелінійне мислення — це новий і сучасний спосіб бачення розвитку природи і суспільства, відкритий завдяки фізиці, хімії, біології, соціології та ін. [3]. Тому його широке застосування дає можливість по-новому поглянути на процеси, від яких залежить здоров’я і добробут людей. Це важливо з погляду запобігання негативних наслідків можливих надзвичайних ситуацій.

Якщо навколишній світ розглядати як ієрархію систем і підсистем, вибудовану з різною нелінійністю, то їх (системи і підсистеми) умовно можна поділити за такими класами (див. таблицю).

Класифікація систем за їх ступенем відкритості дає змогу встановити, наприклад, для навколишнього природного середовища, що складається із біотичної та абіотичної складових, характерні особливості. Так, системи абіотичної складової (ґрунтоутворювальна порода, вода, повітря) можуть належати до першої групи систем — квазізакритих та закритих [5]. На противагу до них, системи біотичної складової (утворилися і постійно видозмінюються за рахунок функціонування сукупності живих організмів) формуються квазівідкритими і відкритими системами. Так само з двох окремих груп систем складається і техносфера. Це закриті і квазізакриті (реакторне обладнання хімічної, нафтохімічної промисловості, ядерної енергетики, а також певні військові об’єкти тощо) та квазівідкриті системи (магістральні потоки вантажів, енергії, нафти, газу тощо). На відміну від вже зазначених груп природних і техногенних систем, соціально-політична система нашої країни зазнає нині трансформації від закритої до квазівідкритої та відкритої підсистем. При цьому силові відомства і окремі державні структури наближатимуться до функціонування у квазівідкритому режимі, а суспільство з його інституціями переходитимуть до відкритого режиму.

З огляду на це маємо враховувати, що різного класу системи функціонують неоднаково. Так, відкриті та квазівідкриті системи працюють за від’ємної ентропії, що створює передумови для реалізації в них квазірівноважного режиму самоорганізаційного процесу (передбачає еволюційний розвиток з перетворенням їх з часом на нову досконалішу (ефективнішу) структуру). Для закритих та квазізакритих систем характерні механізми, спрямовані тільки на встановлення рівноваги (напрацювання позитивної ентропії). Різні механізми функціонування зазначених класів систем також потребують різних підходів до прогнозування можливих шляхів їх розвитку. Непередбачений розвиток події може призвести до неочікуваної (у тому числі небажаної) надзвичайної ситуації.

Нині в управлінні безпекою, у т. ч. у сфері запобігання надзвичайних ситуацій, застосовують комплекс заходів з визначення відповідних ризиків. Пом’якшення ризиків до рівня прийнятного в закритих (квазізакритих) системах, а також забезпечення ламінарного режиму зміни ентропії для відкритих (квазівідкритих) систем даватиме можливість забезпечувати безпечні механізми життєдіяльності людини, функціонування природного і техногенного середовища, суспільства загалом.