Сторінка
3

Вишивка Покуття

Голки. Потрібно мати 6-7 голок різної товщини і довжини. Вушко має бути овальним із гладенькими краями. Голки зберігають у сухому місці щоб запобігти корозії.

Наперсток. Наперсток потрібно добирати точно за розміром середнього пальця правої руки, так, щоб він і не був великий, і не стискав пальця. З грубою тканиною рекомендується працювати тільки з наперстком.

Ножиці. Вишивальниця повинна мати у своєму вжитку три пари ножиць: великі – для розкрою тканини; середніх розмірів – для обрізання кінців ниток, та маленькі, які особливо потрібні при вишиванні з вирізуванням.

Виколка. Виколка потрібна для утворення дірок в тканині при вишиванні солов’їних вічок, довбанки.

П’яльці. При вишивані застосовують круглі та квадратні п’яльці. Квадратні потрібні для великих робіт, зокрема при вишиванні широких мережок, гладьових швів тощо, але вони не менш зручні, ніж круглі п’яльці, і тому значно менш поширені. П’яльці складаються з двох частин і не складні у користуванні. На менше кільце кладуть тканину з орнаментом, на тканину накладають більше кільце і затискують її між кільцями.

Творчість

Михайлини Сабадаш

Старовинне мистецтво вишивки вже багато століть іде від покоління до покоління чаруючи глибинним змістом та поетичною красою душі людей. Українська народна вишивка завжди ставилася вишуканими орнаментами, гарним колоритом, високою майстерністю виконання та самобутністю. Не втратила свого значення вона й у наш час. Про це свідчить популярність виставок народного декоративного мистецтва, де вишивці відводиться значне місце. На таких виставках можна побачити й роботи заслуженого майстра народної творчості Михайлини Олександрівни Сабадаш.

Ми знаємо роботи невідомих майстринь та імена талановитих вишивальниць, у творах яких знайшли вияв традицій , накопичені усім їхнім родом або осередком за багато віків розвитку цього мистецтва. Досить згадати клембівські рушники, або вишивальниць з родини Шкрібляків . Тому б було не дивно, якби такої величини майстриня, як Михайлина Сабадаш, сформувалась у колі народних митців. Але сталося інакше – мистецтво вишивання вона опанувала самостійно. Народилася Михайлина Олександрівна 1912 року в невеликому с. Кубаївці, що заховалося у прикарпатських лісах.

Спочатку вишила серветку – мамі на Різдво, а потім рушником ікону прикрасила. А пізніше все село одягалося в її вишивки.

Твори Михайлина Сабадаш народженні натхненням, що дає рідна земля. Квіти допомогли їй зрозуміти різномаїття барв, ліси, гори, полонини навчили композиції, подарували відчуття гармонії, а співуча вразлива душа майстрині сповнює її твори поетичністю та пісенністю.

Дивно стає, коли подумаєш, як могла жінка, доля якої складалася нелегко пронести крізь усе життя здатність відчувати прекрасне і радіти йому, знаходити красу в найбуденніших речах.

А розраду вона знаходила у вишиванні та квітах. Біля хати не город посадила, а сад, де панує квітковий розмай. Звідки ж це захоплення, ця любов?

Подумалося, яке схоже світосприйняття таких художниць, як Михайлина Сабадаш, Катерина Білокур, Марі Приймаченко, Параска Хома . У кожного з них не город-квітник, і наснагу вони часто знаходять у барвистому розмаїтті квітів, виплеканих власними руками.

Михайлина Сабадаш вірно й певно передає в своїх творах естетичні вподобання народу, провідне світорозуміння багатьох поколінь. Це – гармонія і вишуканість, багатобарвність і водночас природність, це – традиційність орнаментального рисунка і його композицій, що йде від дідів, прадідів, і щось нове, своє. Орнаментальні мотиви вишивальниці являють собою комплекс образів, джерелом виникнення яких є реальний навколишній світ.

Саме тому створеним в орнаментах образам властива своєрідна умовність і узагальненість форм, як і взагалі в народному мистецтві.

Михайлина Олександрівна Сабадаш володіє багатьма техніками вишивки. Вона шиє гладдю, хрестиком і стебнівкою, але улюбленою є “низинкка”, як ласкаво називає її майстриня, тобто поперечна низь.

Наша майстриня, як то роблять у Карпатах, спочатку “розводить” чорним, тобто основний контур вишиває чорною ниткою, а потому вже заповнює узор різнобарв’ям. Саме тому, мабуть, її рушники такі стримані й вишукані. Чорний колір упорядковує інші барви й змушує їх “звучати” в лад – сильно дзвінко.

Візерунки Михайлина Сабадаш компонує традиційно, навіть класично, як для вишивок Прикарпаття: розташовує узор на обох кінцях рушника. Це переважно широка смуга основного мотиву між двома тонкими орнаментальними ланцюгами, за якими лежать симетрично розташовані ланцюгові закінчення.

Колірний, орнаментальний та символічний світ вишивальниці напрочуд різноманітний. Давня, вже майже забута символіка стає співзвучної розумінню сучасної людини. Завдяки широким асоціаціям і надмірній фантазії образи її вишивок поєднують нас з природою, занурюють у світ поезії, фольклору, звертають до глибини народного мистецтва й народної мудрості. Це йде від щирого, відкритого серця, палких почуттів і живої, неординарної думки.

Рушник “Біла ромашка” також вражає свіжістю та чистотою ясних суцвіть. Але вирішено все зовсім інакше, більш декоративно, лаконічно. Композиція має спокійний ритм вона навіть дещо графічна. Три кольори панують на полотні – білий, червоний, чорний. Але з ними Михайлина Сабадаш творить живий образ квітки. Дванадцяти пелюсткові головки ромашки значно більші від квіток композиційного центру, попередньо розглянутого узору. Їх вміщено в тонко окреслені ромби, що плетуть ланцюжки по обидва боки потрібної широкої смуги центрального візерунку.

Один із своїх візерунків Михайлина Сабадаш назвала “Гори димлять”. Незлічені крапки, що заповнюють біле тло ромбів, різномірно розкинуті по всьому орнаменту і навіть за його межами створюють враження густого туману. Того туману, що підіймається після довгих дощів. Найпростішими елементами традиційної гуцульської вишивки, не виходячи за межі усталених століттями умовностей геометричного візерунку, вишивальниця відтворює на рушнику літо в Карпатах. Вся композиція твору підтримує задум художниці і займає більшу площу, ніж звичайна її роботах, у ній є простір, а візерунок розбілений і тим самим полегшений.

У рушнику “Танець ”Коломийка”” основний візерунок сплетений ритмічно й елементи композиції наче витанцьовують аркан. Ритм уповільнений, але сильний і стійкий.

А в “Пролісках” на білому тлі рушника блакитні квіти де-не-де прошиті сріблястою ниточкою, наче росою побризкані. Так буває ранньою весною, коли ще не розтанув сніг, а з-під нього вже синіють тендітними пелюстками ніжні квіточки – проліски.

– Коли пастух жене на випас вівці, то вони так стежку на полонині витоптують, що вона набагато нижчою стає, бо ж вівці йдуть одна за одною слід у слід. То я й залишила білими ті стежки, вони й глибшими здаються поряд з кольоровим тлом полонини. А ось і баранячі роги. В кожному ж стаді свій ватажок. А там, в середині, наче смерічка виглядає – вона краса наших гір.