Сторінка
6
Те ж стосується і весільно'і пісенності, з тою тільки різницею, що остання в основних своїх формах дійшла до нашого часу і зафіксована у численних варіантах та локально-регіональних виявах. Найдавніший пласт весільних пісень генетично пов'язаний з обрядами і розкриває їхню символіку та семантику. Згодом цей пласт почав доповнюватися зразками, що відбивали індивідуальну психологію, тобто настрій присутніх під час тієї чи іншої весільної дії. З кінця XIX — початку XX ст. на весіллі все частіше вико-
нувались ліричні або жартівливі пісні, які не мали безпосереднього зв'язку з традиційною обрядовістю.
У класичному українському весіллі маємо досить багату структурну, тематичну й навіть жанрову пісенну палітру. Головне місце в ній посідає родинно-побутова лірика, пісні, що розкривають символіку окремих обрядів — вінкоплетін-ня, виготовлення короваю. За структурою весільні пісні-замовляння, пісні-величання є досить віддаленими від гумористично-сатиричних пісень суто дидактичного характеру, тому їх важко вважати різновидами одного жанру. Однак всі вони органічно вписуються в обряд весілля, розкриваючи найтонші грані цього важливого родинного свята.
Замикають ряд родинно-обрядової творчості народні голосіння. Цей жанр — унікальне фольклорне явище. Не дивлячись на те, що в їх творенні брало участь багато людей (в основному жіноцтво), вони зберігають структурну стабільність. Голосіння — жанр епічний, особливо в тій частині, що присвячена возвеличенню добрих справ померлого. Вислів жалю за покійником має переважно ліричну тональність. Голосіння безпосередньо пов'язані з категорією трагічного і мають ширше семантичне забарвлення, ніж тільки висловлення жалю за померлим. Голосили за батьківською хатою, коли недоля гнала українців у чужі краї в пошуках кращого життя; оплакували батьків, чоловіків і синів, які не повернулись додому, загнані завойовувати чужі багатства; тужили за втраченими надіями і сподіваннями на краще життя. У поетиці, образній системі голосінь збереглося чимало моментів, що йдуть від міфологічного сприйняття навколишнього світу. Пізніше ці моменти стали художніми образами і символами, що передавали всю гаму почуттів голосильниць.
Близькі до голосінь українські думи. Найбезпосереніший зв'язок між цими жанрами народної епіки спостерігаємо у циклі невольницьких плачів, тобто в одному з найдавніших пластів думової традиції. Елементи думового стилю дослідники простежують уже в писемних пам'ятках Київської Русі, називаючи, наприклад, «Слово о полку Игореве» думою XII століття. Думи стали прямими продовжувачами епічної традиції Київської Русі у XV—XIX ст. на українських землях — і як велична епопея народно-визвольної боротьби, і за рівнем осмислення історичних подій; за художнім осмисленням останніх вони стали окрасою всього масиву героїчних епосів, створених багатьма народами світу.
Виконавці дум — кобзарі — відзначалися не лише талантом творення та культивування героїчного епосу, во-
ни були носіями високої культури взагалі. Розквіт думо-вої традиції припадає на XVI — початок XVII ст. У всякому разі у другій половині XVII ст. зафіксовано кілька пародійних дум, що свідчить вже про завершальний етап активного творення жанру. До того ж XVIII—XIX ст. не дали жодного нового сюжету думи. У цей час естафета виконання дум переходить від козаків-воїнів, учасників козацьких походів до кобзарїв-сліпців, які ще довго підтримували думову традицію. Ліквідація московським царизмом Запорізької Січі — основного чинника, що стимулював кобзарство, спричинилася до значної трансформації дум, до превалювання в них моралізаторсько-дидактичних мотивів. Переборюючи переслідування з боку шляхетської Польщі та царської Росії, кобзарі донесли до нащадків думи героїчного характеру, які становлять для українців живе джерело їхньої історії. Ідеї, висловлені в думах, були і залишаються актуальними для українського народу.
До епічних жанрів народної творчості українців належать балади та історичні пісні. Обидва жанри не мають чітко окреслених дефініцій, тому донині у науці точаться дискусії щодо правомірності віднесення їх до автономних жанрів. За тематикою, образною системою, поетичним втіленням як балади, так і історичні пісні є явищами відносно пізнього походження, хоча в них трапляються мотиви і символи міфологічної системи мислення.
Якщо історичні пісні ведуть розповідь про конкретних осіб, про значні суспільні події та факти, то предметом зображення балад здебільшого виступає побутова сфера, зокрема повсякденні життєві колізії драматично-трагічного змісту. Історичні пісні — це мовби художній літопис усної історії народу, тоді як балади являють собою своєрідну пропаганду моральних норм шляхом оспівування зразків чи заперечення різного виду аномалій. Про життєвість цього пласта народної пісенності свідчать нинішнє творення так званих «співанок-хронік», а також популярність серед певної частини населення близьких до балад «жорстоких романсів». Ці явища існують і потребують вивчення.
Загального визнання в усьому світі набули українські ліричні пісні. Умовно їх можна розмежувати на такі тематичні групи: пісні про кохання, про родинне життя, суспільно-побутові (козацькі, чумацькі, антикріпосницькі, наймитські та заробітчанські, емігрантські, рекрутські та солдатські) та пісні літературного походження. Давно відійшли в минуле суспільні явища, що породили названі цикли лірики, але пісні продовжують активне життя, хвилюють нас втіленими у них загальнолюдськими почуттями, високим
моральним пафосом, художньою довершеністю. Без перебільшення можна вважати, що українська лірика поряд з думами, голосіннями, баладами та рядом інших жанрів міцно увійшла у скарбницю світової культури.
Цілком автономний вид народної творчості складають жартівливі та сатиричні пісні. Сатира і гумор — невід'ємні риси вдачі українців, вони допомагали їм переборювати найприкріші життєві ситуації, виживати у періоди жорсткого протистояння чужоземним загарбникам. Ці риси завжди засвідчували ознаки життєздатності, здорової моралі народу, який навіть у найскрутніші моменти не впадав у відчай, а сміявся із свого лиха. До великого пласта сатиричних і гумористичних пісень тісно прилягають коломийки та частівки відповідного змісту, танцювальні приспівки. Загалом пісні-монострофи, найпоширенішими з яких в Україні є коломийки та частівки, відзначаються універсальністю функцій, широтою тематичного діапазону і здатні виражати велику гаму людських почуттів, відбиваїи найскладніші моменти суспільного життя. Коломийки і частівки — це своєрідна поетична публіцистика, яка йде попереду інших жанрів в осмисленні сьогочасних життєвих пери-петій.
Завантажити реферат