Сторінка
2
Однією з основоположних особливостей фольклору є одвічне прагнення його творців і носіїв до ідеалів правди, до безкомпромісної оцінки баченого і пережитого. Створю- • ючи образ ідеального героя, народна пам'ять діє вибірково: відкидає усе, що могло б принизити його, і гіперболізує ті риси, які звеличують героя, роблять його вчинки гідними для наслідування.
Цілком очевидний той факт, що розібратися у лабораторії літературної творчості неможливо, не знаючи насамперед її першоджерел — усної народної традиції. Без цього неможливо не тільки осягнути всю складність літературного процесу, а й заглибитися у творчі витоки літературних напрямів, шкіл, а зрештою й поетики літературних творів.
Народна мудрість в легендах, оповідках, фольклорі
Серед народної мудрості, українського фольклору чільне місце посідають легенди, приказки, прислів’я, казки, оповідання, пісні, які вчать дітей любити й поважати своїх батьків та рідню. Про обов’язок дітей перед батьками йдеться в прислів’ях і приказках: “Як батька покинеш, то й сам загинеш”, “Шануй батька й неньку – буде тобі скрізь гладенько”, “Шануй отця, матір, будеш доголітен на землі”. Нехтувати своїми батьками, а тим більше кривдити їх ніхто не сміє “Куля мине, а материне слово не мине”, “Батькова та матчина молитва із моря викидає, а прокльони в калюжі топлять”.
Дуже багато прислів’їв та приказок про маму, які виховують у дітей повагу до рідних матусь та татусів.
- Нема того краму, щоб купити маму.
- Матері ні купити, ні заслужити.
- Материн гнів, як весняний сніг, рано впаде та скоро розтане.
- Добре й неньці, як дитина в славі.
- Мати одною рукою б’є, а другою гладить.
- Який кущ така й калина, яка мати, така й дитина.
- Нема цвіту білішого, як на калині
Нема в світі ріднішого, як мати дитині.
- На сонці добре сидіти, а коло мами добре жити.
- Яка хата – такий тин, який батько – такий син.
- Молодь багата мудрістю мами і тата.
- Чоловік у домі голова, а жінка – душа.
- Не навчив батько – не навчить і дядько.
Хто скривдить батька чи матір, того сумління гризтиме все його життя. Саме таку ідею проголошує українська народна дума “Олексій Попович”, у якій “козак майстровий писар військовий” О. Попович просить прив’язати йому до шиї камінь і в морі втопити, заявляючи.
Од вас я гріхів більше маю:
гей, що я ув охотне військо од’їжджав,
З отцем, з матушкою опрощенія не мав,
У груди отця й матінку стременем отпихав
Старшого брата за рідного брата не мав,
Що з города вибігав,
Триста душ малих дітей розбивав,
Кров безневинну християнську проливав
А молодії жони за ворота вибігали,
Маленькії діти на руки хапали,
Мене, Олексія Поповича
Гей, кляли – проклинали.[1]
Ідеал ставлення до батьків, братів і сестер виражений такими словами народної пісні “Повів Івасько коня до води”.
І мене батько – ясний місяченько,
І мене матінка – ясна зіронька.
І мене братенько – ясне сонечко,
І мене сестронька – ясна звіздонька[2]
У пісні “Рідна мамо”, яку співав відомий артист України Назарій Яремчук оспівується рідна матінка, її доброта та ніжність її колискової пісні.
Рідна мамо. добра ти моя ненько.
Мамо, мамо, вишенько біленька.
Чуєш мамо? Горлиця мені знову
Нагадала давню пісню колискову.
Мамо, мамо! Горлиця, як ти, сива,
Проліта крізь літа,
Давнім спомином щаслива
Чуєш, мамо? Більшого нема дива
За пісні, що ти дала, як папороть цвіла.
Ще є дуже багато пісень, в яких відображена любов дітей до батьків, бабусь, дідусів: “Пісня про рушник”, пісня “Два кольори”, пісня “Мати наша, мати” та пісня на слова В. Симоненка
“Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.
За тобою завжди будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
Можна вибрать друга і по духу брата.
Та не можна рідну матір вибирати.
Можна все на світі вибирати, сину.
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
У пісні “ У неділю рано-пораненько” висміюється син, який маючи дві хати, не хоче дати рідній матері притулок на старості. З першої хати він вигнав її, щоб не заважала гостям, які мають незабаром з’їхатися, бо “будуть гості та все в бархатині”, а неня “в подертій свитині”. Знайшла мати притулок у дочки. Так коли в невдячного сина сталася біда, він прибіг за допомогою до матері:
Забрехали вратії собаки, -
коли йде син матері прохати.
“Іди, нене, тепера до мене…
сталася причина у мене…
Сталася у мене причина:
Вмерла жінка – осталась дитина”.
“Бодай, брате, ще й хата згоріла,
Як матінці нашій сидіть не до діла.
А як буде та хата горіти.
Явлю людям, щоб не йшли гасити,
Як матінці нашій не до діла жити”.
Є багато казок, оповідань, в яких народ засуджує дітей, які цураються своїх батьків, забувають про свій синівський чи дочірний обов’язок перед ними. В українській народній казці “Невдячні сини” розповідається про невдячних синів, які не хотіли приймати до себе сивого, як голуба батька, а пустили його жебраком по світу. За цей вчинок вони були покарані.
Дуже гарно змальована любов до батьків в оповіданнях та казках. “Харитя”, “Помічниця”, “Названий батько” (українська народна казка) а також ставлення дітей до батьків “Немає в мене мами”, “Як Івась шукав синьої квітки”, “Образливе слово”, “Татова порада”, “Батько та донька”.
Поети у своїх віршах також відображували любов, повагу пошану до своїх батьків.
Дещо про фольклористичну термінологію.
Термін «фольклор» утвердився в науці відносно пізно. З другої половини XIX ст. він вживається паралельно з такими термінами, як «народна творчість», «народна поезія», «народна словесність», «народна поетична творчість» та ін. Усі вони близькі за змістом, але неоднозначні. Термін «народна творчість» має ширше значення, ніж «народне мистецтво», оскільки охоплює усі види творчої діяльності людини — естетичну, соціально-політичну і навіть виробничо-побутову. Його використовують спеціалісти різних сфер знань, тому в кожному конкретному випадку виникає необхідність уточнення, про який саме вид народної творчості йтиме мова.
Завантажити реферат