Сторінка
1
Давні історичні зображення козацьких прапорів 1651 року — унікальна і єдина у своєму роді пам’ятка української геральдики.
Зупинімося коротко на їхній Історії, пов’язаній, зокрема, з трагічними сторінками Визвольної війни. Поразка козацького війська під Берестечком була сильним ударом для визвольних змагань українського народу. А проте, не єдиним. Важливе значення для закріплення перемог Речі Посполитої в тогорічній військовій кампанії мав успішний наступ польсько-литовських військ з Білорусії на Київ.
Гетьман Великого Князівства Литовського Я. Радзивілл вирушив на Київ з півночі, водночас із наступом польської армії на Волинь, щоб завдати козацькій республіці удару з флангу. Назустріч йому вийшов чернігівський полковник Мартин Небаба з Чернігівським і Ніжинським полками. Однак сили були занадто нерівними. У кривавій битві під Ріпками 26 червня козаки майже всі полягли. Загинув і Мартин Небаба. Табір, зброя, спорядження й прапори козаків дісталися Радзивіллові. Польсько-литовське військо після невдалої спроби здобути Чернігів посувалося на південь.
Щоб прикрити Київ, Богдан Хмельницький залишив Киівський козацький полк під командуванням Антона Ждановича. Бої розгорілися спочатку під Вишгородом, а потім на території теперішньої Оболоні. Побоюючись знищення Києва, А. Жданович вивів козаків з міста. Разом з ними відступило й багато міщан, вони спустилися Дніпром до Переяслава, Канева й Черкас. 25 липня Радзивілл увійшов до Києва. Почалися багатоденні пожежі й грабунки.
Безумовно, серед найцінніших трофеїв, що їх захопив Радзивілл під Черніговом і в Києві, були прапори козацьких частин. За традицією, захоплені клейноди потрібно було переправити до столиці Речі Посполитої, до короля. Щоб зберегти пам’ять про свій тріумф, Радзивілл наказав замалювати прапори. Саме ці зображення, зроблені писарями, донесли до нас вигляд козацьких знамен часів Визвольної війни. Вони збереглися в залишках архіву Радзивіллів, частина якого тепер знаходиться у відділі рукописів Ленінградської публічної бібліотеки. А самі прапори зникли без сліду, хоч, зазначимо, коли б пошуки українських реліквій було організовано серйозно, певна надія на успіх все-таки була б.
Архівна справа із зображеннями прапорів — це два невеликі зшитки. На кожному аркуші — по три-чотири рисунки. Цінні тут кожен штрих, кожне слово підпису. Писарі сумлінно перемалювали не лише зображення на прапорах, а й зазначили, якого кольору кожна деталь. Рисунки зберегли живе дихання тих тривожних часів. Наприклад, до деяких прапорів є підписи «У бою взято», «У таборі рано взято» тощо. Разом з прапорами в аркушах чернігівської групи подано також зображення бунчука й прапорця-значка.
Для вірогідної реконструкції прапорів важливе точне відтворення їхньої кольорової гами й схематичних малюнків, особливо складних (наприклад, польського орла, св. Георгія), Художник відновлював їх на основі узвичаєних на той час зображень цих сюжетів. Здебільшого передача кольорової гами прапорів не викликає сумнівів, бо в підписах наведено однозначні назви основних кольорів (блакитний, зелений, червоний, жовтий). Зрозуміле й значення, приміром, такого кольору, як «бурячковий».
Проте деякі кольори абсолютно точно розшифрувати й відтворити досить важко. Їх реконструйовано на основі найімовірніших припущень. Наприклад, для двох київських знамен характерний цеглистий (польське ceglasty) колір. Він ні червоний, ні жовтий (як київська цегла), бо для цих кольорів уживали загальнопоширені назви. Тому найприйнятнішим варіантом для відтворення визнано оранжевий колір. В одному випадку при аналізі колірної гами помітна помилка писаря в розташуванні барв окремих частин прапора. Тому реконструкцію проводили за логічним принципом.
Великий інтерес становить питання належності цих прапорів. Так звана група чернігівських знамен (тобто, захоплених під Черніговом і замальованих у першому зошиті), безперечно, належала козацьким підрозділам Чернігівського й Ніжинського полків. Першорядне значення серед них мав червоно-білий прапор з білим польським орлом. Оскільки він несе державну атрибутику Речі Посполитої, то, можливо, його вручив польський уряд козацтву ще до Визвольної війни, або після Зборівської угоди 1649 року. Відомий історик Ярослав Ісаєвич припускає, що цей прапор належав козакам як військовий трофей. Інший прапор, з св. Георгієм, теж один з найважливіших у цій групі, і як попередній, міг належати одному з вищеназваних полків.
Більше незрозумілого в групі київських прапорів. Неможливо з цілковитою певністю визначити, котрі з них належали козацьким формуванням, а котрі — міським загонам і організаціям (ратуші, цехам, районам міста). Загальний підпис до них — «У Києві взято» — ситуацію не прояснює. На трьох прапорах зображення старовинного герба міста— самостріла (арбалета) зі стрілою (інший варіант герба— лук у колі), його використовували міщани, що підлягали юрисдикції магістрату. Це головний аргумент належності прапорів з київським гербом саме місту. Інші прапори київської групи слугували як козакам, так і міщанам, зокрема їхнім військовим формуванням, про які, на жаль, ми знаємо дуже мало.
У численних публікаціях про українську національну символіку народилося багато доказів для обгрунтування різних поглядів на неї. Наведені ілюстрації — теж принципово важливі аргументи для дискусій з цього питання. У більшості європейських країн загальнонаціональна символіка формувалася протягом сторіч і мала два творчі начала. Перше — державне, яке виражали знаки і кольори правлячих династій. Друге — народне, йшло від символіки міських комун, сільських громад, окремих територій і міцно трима¬ося на споконвічних місцевих традиціях. Новітня національна символіка виростала із взаємодії цих процесів. Нерідко, як символ національного примирення, виникало сполучення династичних і народних символів. Так, білу смугу прапорові Франції надав прапор династії Бурбонів, а червону — прапор Парижа.
Завантажити реферат