Сторінка
2

Ринок праці. Регулювання зайнятості та соціальних проблем

Зв’язок безробіття та інфляції

Крива Філіпса

W - рівень зарплати, ріст в %

U - рівень безробіття, ріст в %

Англійський економіст А. Філіпс в кінці 50-х років зібрав статистичний матеріал за 1861 – 1913 та 1923 – 1958 рр., на основі якого вивів залежність між ростом зарплати та рівнем безробіття.

Основна залежність: при безробітті на рівні 4,5% від числа працездатних, рівень зарплати залишається незмінним. При скороченні безробіття до 4% відбувається річне збільшення зарплати на 0,5%.

Крива Філіпса визначає зв’язок між безробіттям та рівнем зарплати, що є базою для пояснення інфляції. Якщо безробіття скорочується під тиском збільшення сукупного попиту на основі росту зарплати, то це викликає ріст граничних витрат і в результаті – ріст цін, або інфляцію.

AD - сукупний попит,

МС – граничні витрати,

Р – рівень цін.

Дана крива Філіпса справедлива за двох умов:

1) продуктивність праці лишається незмінною;

2) зарплата зростає швидше, ніж продуктивність праці.

Традиційно Криву Філіпса в короткому періоді зображають в координатній площині, де по вертикалі відкладається рівень інфляції: . Для більшої наглядності додається друга вертикальна вісь, де показано зміни зарплати.

Залежність: зниження інфляції (рівня цін) досягається за рахунок зниження зарплати і приросту безробіття.

Плата суспільства за зниження інфляції: зниження інфляції на 1% на протязі року супроводжується ростом безробіття на 2% (вище природного рівня, яким на сьогодні є 6 – 7%) і, згідно закону Оукена, зниженням реального ВНП на 4 – 5 % від потенціального.

Досвід 70 – 80 – х років засвідчив, що зменшення безробіття за рахунок росту інфляції є більш простим процесом, ніж зниження інфляції за рахунок приросту безробіття. В другому випадку “плата” суспільства є більшою .

Практика показала, що крива Філіпса добре описувала економічні процеси в 50-60-х роках для короткого періоду (щомісячно, щоквартально).

Американські економісти П.Самуельсон та Р.Солоу в 1960 р. вивели модифіковану криву Філіпса, де темп росту зарплати замінили на темп росту цін і провели криву до вигляду . Цю криву використовують в кейнсіанській політиці короткострокової стабілізації.

Модифікована крива Філіпса.

Крива Філіпса в довгостроковому періоді.

Висновок: у довгостроковому періоді між безробіттям та інфляцією не існує альтернативи. Стимулююча політика не зменшує безробіття, а лише породжує інфляцію. В довгостроковому періоді проблему зайнятості можна вирішити лише за допомогою неінфляційних методів, здатних забезпечити зростання виробництва за рахунок нагромадження капіталу і збільшення потенційного ВНП.

Додатковим елементом політики зайнятості є застосування спеціальних методів: державних програм сприяння зайнятості та гнучких форм зайнятості.

Проблема розподілу доходів і соціальної справедливості.

В ринковій економіці критеріями соціальної справедливості є:

1).Створення рівних можливостей для кожної людини щодо реалізації творчого і професійного потенціалу;

2).Правова рівність;

3).Рівність умов пошуку роботи та робочого місця;

4).Державний захист непрацездатних.

Соціальна справедливість реалізується через соціальну політику – комплекс заходів держави щодо регулювання соціально-економічних умов життя суспільства.

Суть соціальної політики полягає в :

1) підтримці відносин між соціальними групами. прошарками суспільства та всередині них;

2) забезпечення умов для підвищення добробуту рівня життя членів суспільства;

3) створення соціальних гарантій і формування економічних стимулів для участі у суспільному виробництві.

Головною ланкою соціальної політики є політика формування доходів населення.

Категорія “доход” – це показник результатів економічної діяльності.

В системі розподілу “доход” – це частка особи чи соціальної групи у виробленому продукті та привласнена ним.

Структура доходів особи:

1) доход від праці;

2) доход від власності

3) підприємницький доход.

Сімейні доходи домашнього господарства є кінцевим пунктом перерозподілу доходів суспільства.

Рівень і динаміка доходів оцінюються за величиною;

1) номінального доходу – кількості грошей, отриманої окремими особами на протязі окремого періоду(ND);

2) доходу в розпорядженні – доход, який може бути використаний для особистого споживання та особистих заощаджень(ODR);

ODR = ND – податки – обов’язкові платежі.

3) реальний доход – кількість товарів та послуг, які можна придбати на доход у розпорядженні зпа існуючого рівня цін (RD).

4) трансферти – пенсії, стипендії, субсидії, дотації, безплатні послуги.

В ринковій економіці енфективність розподілу ресурсів оцінюється за Критерієм Парето: ресурси є найбільш ефективно (оптимально) розподіленими при заданому рівні можливостей, коли жоден з учасників ринку не може поліпшити свого становища, не погіршивши при цьому становища інших. Але Критерій Парето ефективності є соціально нейтральним, тому і виникає необхідність державного регулювання соціальних процесів.